Рада трьох: Свириденко, Буданов і Арахамія у боротьбі за парламент

У дні 7 та 8 квітня Верховна Рада України здійснила те, що здавалося неможливим ще місяць тому. Протягом двох напружених днів, що передували святу Пасхи, депутати змогли ухвалити в цілому, а також розглянути в першому читанні більшість законопроектів, необхідних для співпраці з міжнародними донорами. Серед них були такі непрості питання, як "податок на OLX" та оподаткування посилок, а також менш резонансні проекти, пов'язані із синхронізацією енергоринків з Європейським Союзом.

На початку березня парламент вже намагався підійти до цього законодавчого пакету, але, незважаючи на зусилля монобільшості, всі ініціативи зазнали невдачі. Після березневого фіаско в політичних колах почали говорити про парламентську кризу. Однак, при детальнішому розгляді, стало очевидно, що проблема не в самій Раді, а в системному збої моделі управління.

Якщо парламент легко голосує за депутатські закони, але так само швидко відхиляє урядові проекти, причина явно не в недостатній кількості депутатів. Вона полягає у відсутності взаємодії всередині системи. Раніше цю координацію між різними гілками влади виконував колишній голова Офісу президента Андрій Єрмак. Усі боялися його гніву, тому в критичні моменти збиралися та працювали разом.

Проте після обшуків НАБУ, які призвели до усунення Єрмака з оперативного управління країною, у владних колах виник вакуум впливу. Депутати заповнили цей вакуум своїм бунтом, вимагаючи поваги та захисту від НАБУ. Щоб повернути систему до керованості, хтось мав взяти на себе координуючу функцію. І тут з'ясувалося, що охочих зайняти вакантне місце "другого після Зеленського" чимало.

Процес приборкання норовливого парламенту виявив щонайменше трьох осіб, які прагнуть або можуть спробувати себе в цій ролі: нового голову Офісу президента Кирила Буданова, очільницю уряду Юлію Свириденко та давнього парламентського лідера більшості Давида Арахамію. Як вони проявили себе під час роботи з парламентом, завдяки чому вдалося переконати депутатів голосувати, і чи є ймовірність, що хтось із цих трьох займе місце "другого", розбиралася "Українська правда".

Для Юлії Свириденко голосування законів, що входять до програм співпраці з Міжнародним валютним фондом, Європейським Союзом та іншими міжнародними донорами, є не лише економічним, але й політичним питанням. Адже саме уряд стане першим об'єктом політичних нападок, якщо в казні не вистачатиме коштів для виконання державних зобов'язань та виплат.

Не дивно, що з березня прем'єрка намагалася налагодити пряму комунікацію з фракцією "Слуги народу". "Юля кричить до Мотовиловця (заступник керівника фракції СН), щоб збирав їй зустріч із фракцією. А Андрій відмовляється, щоб її там не розірвали. Отак і живемо", – ділився в розмові з УП спостереженнями один із топів "Слуги народу" місяць тому.

Проте Свириденко все ж отримала свою зустріч. Спочатку, наприкінці минулого тижня, прем'єрка зустрілася з керівниками комітетів Ради. Після цього вона разом з ключовими міністрами пройшлася ще й по опозиційних фракціях, а вже ввечері 6 квітня урядовий десант висадився на засідання фракції "Слуга народу".

Кожна з цих зустрічей не була легкою прогулянкою для Свириденко, але вона на кожну з них прийшла. "У нас трохи вже жартували з того, що в уряду є схильність до політичного БДСМу. Бо розмови були дуже непрості. Юля і міністри вислухали багато чого. Але всі її розмови зводились до того, що давайте говорити, ми ж ваш уряд", – розповідає один із присутніх на фракції СН.

У прем'єрки, за великим рахунком, і не було іншого виходу. Нинішня модель взаємодії не працює, тож її зустрічі з керівниками парламентських комітетів і фракціями стали, по суті, спробою перезапустити відносини та скинути накопичене за попередні місяці роздратування. Атмосфера різнилася від зустрічі до зустрічі, але головне – уряду вдалося донести серйозність ситуації.

Когось із нардепів Свириденко задобрювала можливістю впливати на те, куди в їхніх регіонах будуть виділятись гроші. На повноцінне відновлення старого доброго соцеконому, яким купували лояльність депутатів майже всі попередні уряди, у Свириденко банально немає грошей. Але щоб проявити повагу до чинних депутатів, часом досить пообіцяти враховувати їхнє бачення щодо витрат тих коштів, які вже виділені на проекти в областях.

Когось із депутатів привели до тями погрози міністра фінансів Сергія Марченка, якого прем'єр не забувала запрошувати на більшість зустрічей. Глава Мінфіну в притаманній йому спокійній манері обіцяв депутатам, що без голосувань грошей не буде, і уряд вимушений буде діяти за так званою 590-ою постановою КМУ, коли державне фінансування переводиться в "ручний режим", і спершу оплачуються потреби оборони та соціальної сфери, а решта витрат – якщо вистачить грошей.

Хоча здебільшого, звичайно, прем'єрка слухала претензії щодо різних програм з масовими популістськими виплатами на те, що Петро Порошенко 7 квітня афористично назве "фектінг, чекінг, єбакінг". До честі прем'єрки, вона стійко вислуховувала всі претензії, змушувала профільних міністрів, хоч вони і самі часом є противниками цих програм, пояснювати, на що і скільки грошей витратили і чому.

Може, це була не ідеальна комунікація, може, частину незручних тем делікатно обійшли, але сама готовність Свириденко не тиснути, не ескалювати, не піддаватися емоціям, а шукати варіанти рішень, забезпечила частину фінального результату на табло в Раді.