Як ділять спадщину Філарета: онлайн-патріархат, Володимирський собор та "рука ФСБ"

20 березня в українському православ'ї завершилась ціла епоха. Скромнішими словами описати смерть патріарха Філарета не випадає: це була контраверсійна, але без перебільшення епохальна людина. Досить сказати, що предстоятелів обох найбільших православних церков, які діють в Україні, хіротонізував на єпископів саме Філарет: предстоятеля УПЦ Московського патріархату митрополита Онуфрія (Березовського) – у грудні 1990 року, предстоятеля автокефальної Православної Церкви України митрополита Епіфанія (Думенка) – у листопаді 2009-го. Цікаво, що обидва рукоположення, між якими минуло майже 20 років, відбулися в тому ж місці – Володимирському соборі в Києві, де патріарх Філарет незмінно служив з 1960 (!) року. Хоч і встиг за цей час побувати у складі трьох різних церков. У тому ж соборі, але вже в грудні 2019 року, Філарет рукоположив у єпископи і такого собі архімандрита Никодима. Того самого, який на другий день після смерті Філарета, оголосив себе "патріархом Київським". Однак навіть того таїнства посвячення його у єпископи в 2019 році не визнає жодна православна юрисдикція, зокрема й ПЦУ, бо на той момент Філарет уже зайшов у гострий конфлікт із новоствореною об'єднаною церквою і проголосив "відродження" свого Київського патріархату. "Раз є патріарх, то є й патріархат", – буквально так заявив Філарет у червні 2019 року, пояснюючи своє рішення про фактичний відкол від ПЦУ. Виходячи з цієї логіки, багато хто в православному середовищі сподівався, що після кончини патріарха відкриється вікно можливостей для подолання принаймні того протиприродного стану, коли різні частини колишнього Київського патріархату не можуть співіснувати в межах єдиної помісної церкви. Однак перші години після смерті патріарха показали, що разом із рукопокладанням у сани він, схоже, передав своїм ставленикам і частку своїх непогамовних амбіцій. А через них у серцях висвячених ним високих отців церкви не знайшлося місця відкритому  діалогу , заснованому на любові й прощенні. Тож замість повернутися з розколу Никодим зібрав, мабуть, перший у світі " онлайн-собор " і, в порушення свого ж статуту і традицій, проголосив себе патріархом Київським. А ПЦУ зробила все, щоб "онлайн-патріарху" Київському ніде було в Києві навіть служби відслужити. Що відбувається в українському православ'ї після смерті почесного патріарха Філарета, що за оперетка розігрується навколо "патріарха" із Сум та чи є надії на подолання роз'єднань малих і великих, розбиралась "Українська правда". 21 березня відкрита труна з тілом патріарха Філарета стояла в головному соборі Михайлівського Золотоверхого монастиря. Службу правив предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній, всі охочі могли прийти і проститись із святійшим. Тим часом у якійсь темній кімнатці, тіснячись між картиною і кондиціонером, четверо владик із так званого Київського патріархату на камеру раптом роблять несподіване оголошення. Масштаб заявлених рішень явно контрастує з убогою кімнаткою: відбулося "позачергове засідання Архієрейського собору УПЦ КП", і на ньому архієреї обрали собі "патріарха Київського" замість Філарета – архієпископа Сумського Никодима. Архієпископ Сумський Никодим Фото з його Facebook У людей, які мало стежили за станом справ українського православ'я, все це нагромадження імен, титулів, юрисдикцій і призначень може викликати багато запитань щодо того, а що, власне, відбувається. Однак, повірте, в тих, хто за життям церкви стежить, запитань іще більше. Щоб зрозуміти суть подій, треба для початку з'ясувати, а що це за церква, предстоятелем якої оголосили Никодима? Чи існує взагалі такий суб'єкт як Київський патріархат? Спойлер – юридично такої структури немає. Коли ми кажемо, що патріарх Філарет – видатна постать, це не фігура мови. Його шлях як предстоятеля Української Православної Церкви почався ще в 1966 році. Коли він очолив УПЦ, це була доволі деградована після років сталінських репресій і радянського терору структура: позбавлена майна та значної частини духовенства. Багато ж із представників вищого духовенства, які в церкві лишились, часто змагалися не досягненнями духа, а званнями в органах державної безпеки. Водночас у 1992 році, коли відбувся скандальний Харківський собор , де Москва усунула Філарета після його спроби добитись автокефалії, УПЦ уже була однією з найпотужніших православних церков у складі РПЦ, а може і світу. Харківська зрада стала для Філарета особистим ударом, адже більшість із підписантів, були рукоположені в єпископів ним самим. Однак не в характері Філарета було довго й болісно переживати. Він швидко організував об'єднання своїх прихильників із Московського патріархату та частини Української автокефальної церкви – так у 1992 році з'явилась УПЦ Київського патріархату. Філарет спершу був там заступником патріарха Володимира, після смерті котрого його обрали предстоятелем цієї ніким не визнаної церкви. Саме Київський патріархат за більш як чверть століття існування став головною базою для утворення помісної Православної церкви України у 2018 році, яка 6 січня 2019-го отримала томос про автокефалію . Тоді ж, у грудні 2018 року, в день об'єднавчого собору, Київський патріархат було ліквідовано як релігійну організацію, а вся повнота його духовенства і вірян влились у новостворену Православну Церкву України. Єдина проблема в процесі отримання церковної незалежності для самого Філарета полягала в тому, що Константинопольський патріарх Варфоломій відмовлявся надавати томос, якщо нову об'єднану церкву очолить саме Філарет. Надто неоднозначну репутацію той заслужив у світовому православ'ї. Отже, коли на об'єднавчому соборі делегати помолились до Святого Духа з проханням вказати їм правильний вибір, патріарх Філарет у притаманній йому категоричній манері вирішив дещо "допомогти" Божому Промислу не промахнутись із кандидатом. Не більше не менше, святійший