Війна як продовження політики: аналіз сучасних конфліктів

У сучасному світі, де загроза глобальної війни стає все більш реалістичною, важливо розуміти, що війна не завжди є ефективним засобом досягнення політичних цілей. Підприємець та викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар зазначає, що дві великі війни, які відбулися в останні десятиліття, демонструють, що навіть найсильніші держави не можуть нав'язати свою волю через військові дії.

На початку повномасштабної війни між Росією та Україною, багато хто звик глузувати з недоліків російської військової машини. Однак, якщо подивитися на ситуацію об'єктивно, можна побачити, що на старті конфлікту Росія мала значну військову перевагу. Проте, попри це, за чотири роки війни вона не змогла досягти жодної стратегічної мети. Головною метою Кремля залишалося позбавлення України суверенітету шляхом нав'язаних обмежень та створення маріонеткового уряду, але ці плани так і не були реалізовані.

Аналогічна ситуація спостерігається в Ірані, де американська військова машина, яка є найсильнішою у світі, також не змогла досягти своїх стратегічних цілей. Незважаючи на численні військові операції, США не змогли змінити режим в Ірані на такий, з яким можна було б домовлятися. Вбивства високопосадовців призвели до того, що влада перейшла до ще менш договіроздатних груп. А обіцяні атаки на цивільну інфраструктуру можуть поставити США на один рівень з Росією, позбавивши їх підтримки союзників як ззовні, так і всередині Ірану.

Цікаво, що, незважаючи на всі зусилля України завдати шкоди російській економіці, це не призведе до зміни російської політики. Війна може закінчитися лише внаслідок глибоких політичних змін, таких як розвал Росії на нові незалежні держави, але цього не можна досягти військовими методами.

У цьому контексті Тайвань може почуватися більш захищеним, ніж раніше, за умови активної підготовки до оборони. Пекін не зацікавлений у розбомбленій території, їм потрібен високотехнологічний Тайвань, щоб ним володіти. Гонка озброєнь, яка розпочалася у світі, може призвести до того, що війни стануть рідкістю, оскільки потенційні агресори усвідомлюватимуть високу ціну війни та низькі перспективи досягнення своїх стратегічних цілей.

Проте, жертвами можуть стати ті, хто обирає шлях пацифізму і не готується до війни, залишаючись незахищеними. Це наочний приклад принципу «хочеш миру — готуйся до війни». В Україні, навіть на 15-му році протистояння, є ті, хто не розуміє цього принципу. Найкращим прикладом для нас може стати Швейцарія, яка завжди готова до тотальної оборони.

Однак, протистояння між державами нікуди не зникає. Це означає, що війна все більше переходить у когнітивну сферу, де полем бою стає свідомість людей. На жаль, сьогодні дуже мало країн активно працюють у цьому домені, і наш ворог є одним з найсильніших та найдосвідченіших у цій сфері. Поки що нас рятує їхня традиційна некомпетентність, а не наша здатність захищатися або завдавати удару у відповідь.

Юрій Федоренко, у своїх роздумах, зазначає, що Росія могла досягти значно більше без війни у 2014 році, використовуючи свої гроші, культуру та агентуру, щоб вплинути на Україну. Подивіться на Грузію: Росія захопила дві невеликі грузинські автономії військовим шляхом, але невоєнним шляхом змогла вплинути на всю країну. Білорусь також впала під контроль Москви без війни.

Якщо свідомість стає полем битви, необхідно навчитися захищатися та наступати в цій сфері. Треба вивчити свої вразливості та усунути їх. Протидія дезінформації є важливим аспектом, адже неправда може обійти світ, поки правда ще не встигне з'явитися.

Війна, як зазначав Клаузевіц, є продовженням політики іншими засобами. Сьогодні політика стає продовженням війни іншими засобами, і за зупинку таких війн Нобелівську премію миру не дають.