Податки: від габели до сучасності
Дослідження впливу податкових систем на суспільство триває, і сьогодні ми знову повертаємося до історії податків, які колись здавалися абсурдними, але мали вагомі наслідки.
Партнер та керівник напряму Міжнародне оподаткування та практики Deloitte Private в Україні розпочинає нову серію нарисів, присвячених історії податкових систем та їхньому впливу на людство. Ці нариси не лише розкривають минуле, але й показують, як податки формували суспільства, і чому деякі з них, на перший погляд, здаються смішними, але насправді мають глибокі корені в історії.
Автор зізнається, що не планував повертатися до теми податків, вважаючи, що одного сезону було достатньо. Проте, як він зазначає, «ніколи не кажи ніколи», і сьогодні ми знову здійснимо подорож у часі, щоб згадати про податки різних епох та народів. Серед нових термінів, які з'явилися в українській мові, особливо популярним стало слово «габела», що вживається для позначення кінця або безвиході. Як зазначила одна харизматична політикиня, що нещодавно отримала підозру від НАБУ, «Все пропало!». Але походження цього слова виявляється набагато глибшим, адже воно прийшло до української мови через польську і спочатку означало податок.
Цікаво, що історія слова «габела» почалася в XIV столітті, коли французькі королі, після придушення релігійної опозиції катарів-альбігойців, взяли під контроль морське узбережжя та місця видобутку солі. Сіль була надзвичайно цінним товаром, і король Філіп VI у 1341 році запровадив податок на сіль, відомий як Pays de grandes gabelles. Цей термін не є французьким за походженням — він прийшов через Італію з арабської мови, де звучав як «кабала» і також перекладався як «податок».
Французькі монархи, контролюючи всі солеварні, вирішили, що мають право примушувати населення купувати сіль в обов'язковому порядку. Всі мешканці віком від восьми років повинні були купувати по 7 кілограмів солі на рік, сплачуючи за неї щотижня фіксовану ціну. Це була справжня кабала, адже фізично спожити таку кількість солі ніхто не міг. Для збору «соленого» податку країна була поділена на шість регіонів, де рівень оподаткування суттєво відрізнявся. Деякі провінції «корумпували» королівський уряд, погоджуючи сплачувати фіксований збір, щоб їхні мешканці не платили за сіль, тоді як інші регіони в договорах про приєднання спеціально фіксували, що gabelle на них не поширюється.
Наслідки такого оподаткування були очевидними: наприкінці XVIII століття ціна на сіль у різних регіонах Франції відрізнялася іноді в 20 разів. Це призвело до розквіту «соляної контрабанди», коли товар вивозили з «дешевих» регіонів для продажу в «дорогих». Контрабандистів вітали як народних героїв, тоді як митну поліцію gabelous, створену для боротьби з ними, ненавиділи та висміювали. Митники часто звинувачувалися в домаганнях, оскільки жінки часто перевозили контрабандну сіль, ховаючи її під спідницями.
Держава, не маючи успіхів у боротьбі з контрабандою, почала карати не лише контрабандистів, але й звичайних людей. Наприклад, пастух, який дозволив отарі попити з соленого джерела, міг отримати кримінальну статтю, а рибалки, які виходили ловити рибу вночі, також розглядалися як контрабандисти. Жан-Батіст Кольбер, відомий економіст, остаточно кодифікував закони про податок на сіль, порівнюючи оподаткування з мистецтвом скубати гусаків, щоб отримати якнайбільше пір'я з найменшими витратами на лемент. Французам, звинуваченим у контрабанді солі, загрожувала каторга на галерах, а за повторний злочин — смертна кара.
Навіть це не зупинило контрабанду. У деяких регіонах уряд змушений був утримувати великі військові гарнізони для боротьби з нелегальною торгівлею. Щороку близько 3 000 людей потрапляли на галери або були страчені за контрабанду. Податок на сіль став однією з багатьох причин, які спровокували Велику французьку революцію, під час якої народ скинув багато обтяжливих податків, включаючи gabelle. Однак, після відновлення влади Наполеона, цей податок був відновлений і остаточно скасований лише в 1945 році.
Мораль цієї історії проста: монополія може спокушати монополістів впроваджувати абсолютно неринкові умови. Несправедливі «правила гри» стимулюють масові порушення, і навіть кримінальні покарання не можуть їх зупинити. Тому, шановні законодавці, бажаємо вам здорового глузду та радимо добре вивчити історію Французької революції, перш ніж розглядати податкові законопроєкти. Бо на тих, хто не вчить історію, чекає повна габела.