Шлях від пілота дронів до командира роти: історія Тараса з Київщини

Менш ніж за три роки звичайний мобілізований мешканець Київщини, Тарас з позивним Тарік, здійснив вражаючий шлях від пілота дронів до офіцера та командира роти безпілотників. Наразі він не лише керує безпілотними літальними апаратами, а й очолює підрозділ з 86 бійцями, демонструючи відданість та професіоналізм у складних умовах війни.

Тарас, молодший лейтенант, командир роти безпілотних систем 2-го аеромобільного батальйону 77-ої окремої аеромобільної Наддніпрянської бригади 7-го корпусу швидкого реагування Десантно-штурмових військ, родом з Кагарлика, має 32 роки і служить у війську з 2023 року. Він є інженером-конструктором харчового обладнання, який приєднався до війська за мобілізацією.

Спочатку Тарік потрапив у піхотний підрозділ, але одразу після базової загальновійськової підготовки (БЗВП) та адаптації став пілотом дронів. "Я пішов на БПЛА, бо розумів, що це наша перспектива. Тому що БПЛА — це основна наша ударна міць. За цим майбутнє війни", — пояснює військовий, підкреслюючи важливість безпілотних технологій у сучасних бойових умовах.

Військова кар'єра Таріка розвивалася стрімко. Коли у батальйоні створювався взвод безпілотних систем, він став головним сержантом, займаючись підготовкою підлеглих та навчанням їх керувати дронами. Згодом колишній інженер отримав офіцерське звання та офіційно обійняв посаду командира взводу. "Будучи звичайним солдатом і звичайним БПЛАшником, зараз я очолюю роту, у складі якої вже 86 людей", — говорить Тарік, демонструючи гордість за свій підрозділ.

Восени 2024 року, коли підрозділ Таріка перебував на відновленні, його раптово перекинули на Вугледарський напрямок. "Там все було відносно стабільно, проте в один момент росіяни зненацька розпочали хвилю штурмів. Нас кинули туди як підсилення. Такої кількості російської техніки, як там, я не зустрічав взагалі ніде. Кожного дня сунуло по 8−9 одиниць", — згадує офіцер, підкреслюючи напруженість ситуації.

Підрозділ Таріка тримав оборону під Вугледаром протягом чотирьох місяців, і за цей час бійці знешкодили понад 30 одиниць ворожої техніки та знищили близько 200 росіян. Однак команда Тараса також зазнала втрат: один з його побратимів підірвався на міні, а інший отримав смертельне поранення від ворожого БПЛА, коли готував свій дрон до запуску. Ще п’ятеро бійців було поранено, що підкреслює ризики, з якими стикаються українські військові на фронті.

За участь у Вугледарській кампанії Тарас отримав дві відзнаки президента "За оборону України". Також офіцер має відзнаки командувача Десантно-штурмових військ та командувача Об'єднаних сил "Єдність перемагає". Першу — за "хорошу роботу", як скромно уточнив сам герой, а другу — за зусилля по перетворенню роти у згуртований колектив.

Тарік намагається створити умови, наближені до цивільних, адже кожного новобранця, якого вирвали з цивільного життя, лякає хибне розуміння того, що армія — це тюрма з обмеженою свободою, та те, що їх пустять на "мясо". "Так, тут умови бойові, — можна загинути, захищаючи країну. Але якщо створюєш адекватні умови для перебування у підрозділі, де немає тупих задач як "квадратне коти, а кругле неси" і є чітке розуміння бойового завдання, то думка в них змінюється, і вони працюють, захищаючи свою країну і сім'ї", — міркує Тарік, підкреслюючи важливість психологічного клімату у військовому середовищі.

Боєць із позивним Дрон, старшина з матеріального забезпечення роти, запевнив NV, що пишається службою у підпорядкуванні такого офіцера. "З перших днів у ЗСУ Тарас був моїм безпосереднім командиром. Чесна, самовіддана та дуже високо організована людина, яка володіє потужними навичками лідера, — розповів цей військовий. — Під його командуванням ти чітко розумієш поставлені перед тобою задачі та шлях виконання". Ця історія Тараса є яскравим прикладом того, як звичайні люди стають героями у складні часи, демонструючи відвагу, професіоналізм і лідерство.