Пам'яті військового Олександра Кушарева (позивний «Зелений»)

Олександр Кушарев, який мав позивний «Зелений», став об'єктом особливої уваги з боку окупантів, які обіцяли величезну винагороду за його голову. Разом із побратимами-розвідниками, цей військовослужбовець став справжнім болем для ворога. Ще під час АТО та ООС він здобув репутацію відважного бійця, а з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, 26 лютого 2022 року, знову став до лав армії. На жаль, 36-річний захисник загинув під час виконання бойового завдання 9 червня 2025 року під Вугледаром на Донеччині. Його пам'ять вшановують, адже ще торік у лютому він відвідував київський офіс Державної кримінально-виконавчої служби України, де брав участь у заходах на честь пенітенціаріїв, які стали військовослужбовцями, і отримав почесний кортик. Тепер же про нього говорять у минулому часі.

Олександр залишив по собі цивільну дружину Софію та 12-річного сина Руслана. Софія згадує, як вони познайомилися: "Я – із Судака, а Саша – з Чернігова. Він служив строкову в Криму. Якось прийшов навідати друга в шпиталь, де я працювала медсестрою. У нас завелася розмова, й між нами проскочила іскра симпатії. Обмінялися номерами телефонів, поволі закохалися. Олександр після строкової вирішив перебратися до родичів у Вознесенськ. Я – кримська татарка, і ці стосунки мої батьки не надто схвалили. Коханий фактично вкрав мене. Ми мріяли про власну оселю, він часто дарував мені мої улюблені троянди і тюльпани. Працював у місцевій виправній колонії, обожнював сина, який народився 2013 року. На той час порозуміння з моєю родиною вже встановилося, все налагоджувалося. Ми виховували Руслана, намагалися дивитися у майбутнє з упевненістю”.

Минув рік, як почалася АТО, і непосидючий Кушарев вирішив іти у військо. Для Софії 2015 рік став початком нового буття, з іншою якістю переживань і змістом подій, адже її Сашко став воїном на війні. Протягом десяти років вони разом пройшли через багато важких моментів, прагнули підтримувати один одного, цінуючи кожну мить, проведену разом, адже Олександр часто був на службі. Дружина з дитиною здебільшого залишалася сама, а голова сімейства занурився у військову справу, поповнивши лави 79-ї десантно-штурмової бригади. Олександр мав 13 стрибків, і один з них у 2018 році присвятив сину – у п’ятий день його народження. Є відео цього моменту, показане в сюжеті телеканалу «1+1» про десантників, які відпрацювали приводнення з парашутом. Стрибок з неба у воду – це доволі складний маневр, особливо виконаний вперше.

Після АТО Олександр повернувся у виправну колонію, де чергував на вишках зовнішнього периметру. Але в лютому 2022 року почалися нові виклики. На початку березня російські війська почали наступ на Вознесенськ. Вечором 2 березня бої вже точилися у межах громади. Тоді вартовий з установи ДКВС подався добровольцем у тероборону. Битва за місто тривала два тижні і завершилася успішним відбиттям атак окупантів. Росіяни зайшли у ті квартали, де Олександр і Софія знімали квартиру, і дружина з сином під час боїв ховалися у підвалі разом із сусідами.

Олександр Кушарев воював у складі 187-го окремого батальйону 123-ї ОБрТрО з Миколаївщини. Його побратим Іван «Колдун» згадує, що разом з «Зеленим» вони почали службу в розвідці. "Нашим завданням було утримання дніпровських островів на Херсонщині. Саме ми 28 квітня 2024 року звільнили Нестригу в дельті Дніпра. Кушарев, формально очолюючи відділення, фактично керував взводом розвідки в батальйоні. Завдяки його спроможності визначати і правильно делегувати задачі, багато життів було врятовано. Часто в наших місіях не було навіть «трьохсотих». Проте на Нестризі почався масований артобстріл, і до двох рот ворога пішли на штурм з лівого берега. Човни і скутери, якими пересувалися окупанти, топили один за одним. Завдяки Сашку ворог довго не заходив на острів, але боєкомплект виснажився, і вчасно доставляти його дронами заважав вогневий вплив і РЕБ”, – розповідає Іван.

На жаль, штурмовики противника почали захід на Нестригу, і хоча наші бійці завдали значних втрат ворогу, їм довелося відступити з цього клаптика суші. Під час відступу російський снаряд влучив поруч побратимів, і уламки поранили Олександра. Іван «Колдун» підкреслює, що за будь-яких умов «Зелений» умів підтримувати бойовий дух і надихати побратимів, навіть коли у них опускалися руки від відчаю. "Хлопці, байдуже на русню! Прорвемося скрізь. Ми є Україна!" – часто повторював командир.

Роман Овчаренко, побратим Кушарева на позивний «Гоца», також згадує, що під час «острівної» епопеї Олександр сам мінімум два човна з ворогами потопив, дірявлячи їхні борти та викошуючи десант з великокаліберного «Браунінга». Його відвага та рішучість стали прикладом для багатьох, і пам'ять про нього залишиться в серцях тих, хто його знав.