Пам’яті прикордонника Артема Калінки

У пам'яті товаришів Артем Калінка залишився комунікабельним чоловіком, який завжди був на позитиві та з гумором. Командири згадують його як старанного та безвідмовного на службі: отримав завдання – виконав – доповів, без жодних проблем і відмовок.

Старший лейтенант Артем Калінка, офіцер 10-го мобільного прикордонного загону, трагічно загинув 24 грудня 2024 року на Сумщині під час штурмових дій російських військ. Він не дожив до свого 31-річчя всього кілька тижнів, залишивши по собі глибокий слід у серцях близьких та колег.

Артем народився 13 січня 1994 року в місті Полонне на Хмельниччині. Він виріс у сім'ї офіцера-прикордонника, а його мама, Оксана Василівна, виховувала сина, як годиться дружині військового. Тому дитячі мрії Артема про військову службу та його доросла готовність служити Вітчизні, боронити її навіть ціною власного життя, були цілком зрозумілими.

Спочатку хлопець здобув цивільну фермерську спеціальність, але зрештою вирішив слідувати батьківською стезею та вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Він успішно закінчив навчання у 2020 році, отримавши диплом бакалавра за напрямом «Безпека державного кордону».

Свій професійний військовий шлях Артем розпочав у 25-му прикордонному загоні Південного регіонального управління Держприкордонслужби України, де він зустрів повномасштабне вторгнення Росії. У середині буремного 2022 року він перевівся до 10-го мобільного прикордонного загону, де став офіцером першої вогневої групи другого відділення інспекторів прикордонної служби відділу ВПС «Дозор-Житомир». У складі цього підрозділу Артем виконував бойові завдання на одному з найгарячіших напрямків війни, на Сумщині, з боку російського кордону, коли ворожа сила обірвала його життя.

За словами колег, на тому завданні Артем був разом із другом, капітаном Олександром Федчуном. Тоді противник затято штурмував українські позиції. Офіцери вийшли опівдні до однієї з позицій, щоб надати оборонцям вогневу підтримку та евакуювати пораненого. Вони працювали спокійно, мужньо та професійно. На жаль, розпочався масований наліт ворожих безпілотників, артилерійський і ракетний обстріл. Мінометні міни не відрізняють професіоналів від «кіпішних» новачків, і одна з таких міни забрала життя Артема Калінки, залишивши його товаришів, родину та Батьківщину у глибокій скорботі.

Артем мав багато планів на майбутнє, завжди мріяв про велику родину. У квітні 2023 року він одружився з коханою Вікторією, а в травні 2024 року радів новонародженому синові Богдану. Він мріяв про ще одного синочка та доньку, хотів побудувати власний дім і посадити сад. Риболовля була його улюбленим хобі, яке приносило йому радість та спокій.

Артема Калінку поховали на Алеї загиблих Героїв на новому кладовищі у Полонному. У нього залишилися батьки, дружина, син, брат, друзі та товариші по службі, які завжди пам'ятатимуть його героїзм.

29 квітня 2025 року Президент України підписав указ про посмертне нагородження Артема Калінки орденом «За мужність» ІІІ ступеня, вшановуючи його відданість та героїзм. Вічна пам’ять і шана цьому Воїну!

Цю статтю підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform. Приєднуйтесь до наших каналів у Telegram, Instagram та YouTube.