Пам'яті Героя України Сергія Коновала (позивний «Норд»)

Сергій Коновал, позивний «Норд», став на захист України у 2014 році, коли ще був студентом медичного університету. Він приєднався до добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри», де пройшов шлях від парамедика до командира стрілецької роти 67-ї окремої механізованої бригади. Поряд з військовою службою, Сергій активно займався громадською діяльністю, ставши одним із засновників першого в Тернополі простору для захисників та їхніх родин під назвою «Дім ветерана». Він також організовував військові вишколи для молоді та знімав фільми, присвячені українським захисникам. На жаль, життя «Норда» обірвалося 6 квітня 2024 року поблизу міста Часів Яр на Донеччині внаслідок ворожого обстрілу, коли йому було лише 31 рік. Указом Президента від 23 серпня 2024 року йому було присвоєно звання Героя України.

Сергій Коновал народився 29 травня 1992 року в Тернополі. Він навчався в Тернопільській загальноосвітній школі № 19, а після її закінчення вступив до Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського на спеціальність «Стоматологія». Згодом він здобув фах політолога у Західноукраїнському національному університеті. Будучи активним учасником Революції гідності, Сергій не залишився осторонь, коли почалася російсько-українська війна, і як парамедик долучився до добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» ДУК «Правий сектор». У 2016 році його призначили командиром 6-ї резервної сотні ДУК «Правий сектор», де він брав участь у боях за Станицю Луганську, Піски, Мар'їнку та Авдіївку.

Дружина Сергія, Ольга, згадує: «Резервна сотня - це історія, пов'язана з козацтвом. Сьогодні у Збройних силах вона прирівнюється до роти. Сергій працював з хлопцями, їздив на ротації у зону АТО, а також проводив навчання в Тернополі. Його завданням було підготувати резерв для боротьби з ворогом, який у будь-який момент міг би прийти на підкріплення. Всі його хлопці були добровольцями, і йому вдалося їх об'єднати у справжню команду». Поряд із військовою справою Сергій займався активною громадською роботою, зокрема, працюючи як кінооператор. Він був рушійною силою у фільмі про українських кіборгів під назвою «Трохи нижче неба», де разом із Михайлом Ухманом записували інтерв'ю з очевидцями боїв у Донецькому аеропорту.

Сергій також був оператором і співпродюсером фільмів «Шлях поколінь» та «Дорога в Карпати», а також знімав кліп про Тернопіль на пісню місцевого гурту «Кожен з нас». У 2018 році він став співорганізатором та учасником благодійного велопробігу «Чумацький шлях», під час якого разом із велосипедистами з Києва та Херсона подолав 10 тисяч кілометрів 25 штатами США та 5 провінціями Канади, розповідаючи іноземцям про війну в Україні та збираючи кошти для постраждалих у війні.

Одним із найважливіших проектів Сергія та його однодумців стало створення Дому ветерана в Тернополі - місця, яке об'єднало захисників та їхні родини, де вони могли б проводити спільно час та отримати підтримку. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Сергій у перший день разом із бійцями «Правого сектору» вирушив на фронт. Його резервну сотню переформували у 2-гу стрілецьку роту 2-го стрілецького батальйону 67-ї ОМБр, де він брав участь у боях за Київщину, Харківщину та Донеччину, за що був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Під час звільнення Харківської області Сергій познайомився з майбутньою дружиною Олею, яка займалася волонтерством і допомагала його підрозділу. Ольга розповідає: «Я була знайома з одним із бійців його роти і через нього тримала зв'язок. Згодом ми з Сергієм підписалися одне на одного у соцмережах. Я запитала його про потреби підрозділу. Він мені відповів, що їм для роботи потрібен специфічний тепловізор. У той час знайти такі речі було надзвичайно складно, але мені це вдалося. Однак коштував він близько п'яти тисяч доларів. Я розуміла, що зібрати таку суму швидко мені буде дуже важко, тому продала свою машину і купила тепловізор для хлопців». Вони вперше зустрілися 28 квітня 2022 року, коли Ольга приїхала на Харківщину, і відтоді не розлучалися. Вона залишилася на кілька місяців і стала керівницею патронатної служби підрозділу.

Разом із Сергієм вони почали працювати над створенням бренду роти, обравши для неї назву «Сталева сотня». Вони також розпочали виробництво прикрас та аксесуарів із відпрацьованих гільз, за кошти від продажу яких купували все необхідне для військових. Сьогодні ці каблучки, сережки, підвіски та брелки розійшлися по різних куточках світу і допомогли зробити тисячі добрих справ для України. Сергій освідчився Олі у рідному Тернополі, коли вони вперше за тривалий час приїхали додому у відпустку. «Це був неймовірний сюрприз. Він орендував катер, запросив друзів, побратимів, а в руках тримав 101 червону троянду. Йому вдалося зберегти все у таємниці. Я була дуже щаслива», - ділиться вона спогадами.

Після цього підрозділ Сергія перекинули в Серебрянський ліс, де хлопці тримали оборону кілька місяців. Коли їх вивели з позицій, закохані одружилися. «На розпис ми вдягнули сорочку й плаття, які я сама вишила для нас бісером на Донбасі. Зібрали найрідніших і відсвяткували цей особливий день. Ми відмовилися від весільного торта, бо розуміли, що є речі, які набагато необхідніші. Тому попросили наших друзів, які хотіли подарувати нам торт, замінити його на паяльник для FPV-дронів. Натомість десерти для гостей зробила власноруч», - розповідає Ольга.