Пам'яті добровольця Дениса Галушка (позивний «Брат»)

Денис Галушко, який народився 27 серпня 1984 року, виріс у родині, де традиції козацтва передавалися з покоління в покоління. Його діди та прадіди були козаками, і саме тому родина з раннього дитинства виховувала дітей у любові до України. Батьки Дениса, усвідомлюючи важливість культурної спадщини, відкрили ресторан під назвою «Козачок», який став популярним у місті. Брендом закладу стала світлина маленького Дениса в образі козака, що символізувало зв'язок із історією та традиціями українського народу. Згодом Денис сам став власником цього ресторану, продовжуючи справу батьків.

Денис завжди цікавився історією України, багато читав і мріяв написати власну книгу. Він був глибоко прив'язаний до родини, що стало основою його цінностей. У 2014 році, під час Революції Гідності, він активно долучився до протестів, а згодом став волонтером, ініціюючи збір коштів для потреб українських військових у зоні АТО. Відвідувачі його ресторану пам'ятають про його скарбнички у вигляді танків, в які він закликав кидати гроші на техніку для бійців.

Денис був батьком трьох дітей і, незважаючи на проблеми зі здоров'ям, які могли б завадити йому йти на фронт, він вирішив інакше. На початку широкомасштабного вторгнення Російської Федерації він приєднався до лав добровольців. Брав участь у боях за столицю, а також виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині. Його відвага та рішучість стали прикладом для багатьох.

Юрій Лук'янчук, мінометник 58-ї окремої мотопіхотної бригади, згадує, як познайомився з Денисом: «Ми були в одному підрозділі, але виконували різні завдання. Навесні я спочатку зустрів його брата Максима, а потім і Дениса. Наприкінці березня — на початку квітня ми разом воювали під Макаровом. А потім, коли звільнили Київщину, з Денисом, його братом та саперами з Президентського полку збирали трофеї під Києвом». Ці спогади свідчать про тісний зв'язок між бійцями, які разом переживали труднощі війни.

Денис сам писав у своїх дописах: «Я боронив Київ зі зрозумілих причин. Це моє рідне місто. А потім Харків і села навколо, а тепер Донеччина. Іноді сам питаєш, навіщо це все, і що я роблю саме тут? А все просто. Річ у тому, що у мене немає дому. Мій дім — це соборна Україна! Мій Київ, мій Макарів, мій Харків, моє Шестакове, Кутузівка, моя Донеччина!» Ці слова відображають його глибоке почуття патріотизму та відданості рідній землі.

Денис загинув 8 січня 2023 року, залишивши двох донечок і сина, які не дочекалися свого батька з жорстокої війни, на яку він пішов, щоб захистити їх. Батько Героя, Олександр, розповів про те, як онук Семен після загибелі Дениса підтримує свою маму: «Каті зараз дуже-дуже погано, бо вони щасливі були. Мають трьох дітей. Онуку моєму 14 років, онучка Соня на рік молодша, а Матильді 5 років виповнилося в листопаді. На другий день після того, як не стало Дениса, його син Семен підійшов до мами та сказав, що тепер стане батьком для Матільди. Наскільки він мужній, хоча ж іще малий». Ці слова підкреслюють не лише втрату, але й силу та мужність, яку проявляють діти в складні часи.

Денис, як і сотні тисяч його побратимів, став на шлях воїна, щоб Перемогою над агресором очистити світ від зла. Про всіх лицарів світла, як Денис, необхідно зберегти пам'ять, адже вони є сіллю нашої Землі. Їхній подвиг і самопожертва залишаться в історії України назавжди.

Фото: АрміяInform, Фейсбук-сторінка Галушко Денис

Цю статтю підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної пам'яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform. Приєднуйтесь до наших каналів у Telegram, Instagram та YouTube.