Лабораторні рукавички можуть спотворювати результати аналізу мікропластику
Дослідження показало, що лабораторні рукавички здатні суттєво підвищувати кількість мікропластику у зразках, що може призводити до хибних результатів вимірювань.
Лабораторні рукавички, які використовуються під час наукових експериментів, можуть суттєво завищувати кількість мікропластику у зразках. Частинки, що залишаються на їх поверхні, потрапляють у матеріали для аналізу і помилково визначаються як пластик, через що результати вимірювань можуть бути перебільшені. Про це повідомляє видання Science Alert.
Мікропластик — це дрібні частинки пластику, які виникають внаслідок руйнування пластикових відходів. Вони були виявлені у воді, їжі, повітрі та навіть у людському організмі. Однак, через їх малий розмір, визначити ці частинки досить складно. Мікропластикові частинки можуть бути від кількох міліметрів до значно менших за клітину крові, що ускладнює їх ідентифікацію.
Хіміки з University of Michigan провели дослідження, щоб з’ясувати, скільки мікропластику люди вдихають на відкритому повітрі. Під час експерименту вони дотримувалися стандартних правил: не використовували пластикові матеріали у лабораторії, носили одяг без синтетичних волокон та працювали в спеціально обладнаній камері для зменшення забруднення. Проте, незважаючи на ці запобіжні заходи, у зразках повітря вони виявили кількість частинок, що перевищує 1000 разів більше, ніж у попередніх дослідженнях.
Після ретельної перевірки стало відомо, що джерелом забруднення стали саме лабораторні рукавички. Вони залишали на поверхні зразків дрібні частинки, які потім помилково ідентифікувалися як мікропластик. Ці частинки, які є солями стеарату, використовуються під час виробництва рукавичок для полегшення їх знімання з форми. Вони можуть переноситися на обладнання та зразки під час контакту.
Солі стеарату самі по собі не є мікропластиком, але мають схожу структуру з поліетиленом — найпоширенішим видом пластику. Через цю схожість під час аналізу їх важко відрізнити. Дослідники використовують метод вібраційної спектроскопії, який визначає матеріал за взаємодією зі світлом. Однак через подібність структур поліетилену і стеаратів сигнали, які вони генерують, майже однакові, що призводить до частих помилок у системі.
Учені протестували сім типів рукавичок і змоделювали роботу з лабораторним обладнанням. Виявилося, що рукавички можуть додавати понад 7000 частинок на квадратний міліметр, які помилково вважаються мікропластиком. Більшість таких частинок були меншими за 5 мікрометрів — саме цей розмір вважається особливо небезпечним, оскільки такі частинки легше проникають у клітини.
Автори дослідження підкреслюють, що це може суттєво впливати на результати наукових досліджень, які використовуються для формування екологічної політики. Завищені показники можуть створювати хибне уявлення про масштаб проблеми мікропластику в навколишньому середовищі.
Щоб уникнути подібних помилок, дослідники рекомендують по можливості не використовувати рукавички під час аналізу мікропластику. Якщо це необхідно, вони радять застосовувати рукавички без стеаратів, наприклад, ті, що призначені для електронної промисловості. Також команда розробила методи, які допомагають відрізняти такі частинки у вже зібраних даних.
Вчені наголошують, що навіть якщо реальна кількість мікропластику нижча, ніж вважалося раніше, його наявність все ще викликає занепокоєння через можливий негативний вплив на здоров’я людей та екосистему.