Дискримінація жінок у Збройних силах України: реалії та виклики

Військовослужбовиця Збройних сил України, яка також є головою Наглядової ради Центру Нова Європа, поділилася своїм досвідом дискримінації, з якою вона зіткнулася під час служби. Вона зазначила, що вперше зрозуміла, що таке справжня дискримінація, коли її колега зауважила, що командир підрозділу, в який вона хотіла потрапити, не наймає жінок. Слова її посестри стали для неї шоком: "А ти хіба не знаєш? Він жінок не бере".

Ця ситуація відображає глибокі гендерні стереотипи, що панують в армії. "Я вважаю, що жінці на війні не місце, але раз ти вже тут…" — ці слова, які вона почула, підкреслюють, що навіть у часи, коли жінки займають високі посади в суспільстві, в армії все ще існують застарілі погляди на роль жінки.

Незважаючи на те, що в Україні жінки можуть обіймати бойові посади, такі як піхотинки, снайперки та артилеристки, повсякденний сексизм і дискримінація залишаються серйозною проблемою. "Справа не тільки у формальних правилах, а й у повсякденному ставленні чоловіків", — зазначила вона, підкреслюючи, що багато чоловіків в армії не сприймають жінок як рівноправних колег.

Авторка статті також розповіла про свій особистий досвід, зазначаючи, що за 37 років життя та чотирьох дітей вона ніколи не відчувала такого упередження, як під час служби в армії. "Неважливо, наскільки ти вправна, неважливо, наскільки професійна. Ти можеш працювати не гірше або краще, ніж колеги-чоловіки, але це не має значення. Компетенцій ніколи не буде достатньо. Ти 'гірша' тільки тому, що ти жінка", — підкреслила вона.

Вона навела приклад, коли чоловік зробив помилку, заливши в бензиновий генератор соляру, і ніхто не звернув на це уваги. Натомість, якщо таке зробить жінка, це буде пам'ятати довго, і її дії підтвердять загальне упередження: "Ну звісно, баба, що від неї очікувати".

У Збройних силах України служить близько 100 тисяч жінок, що становить кожну десяту від загальної чисельності військових. Однак, чим ближче до лінії зіткнення, тим менше жінок виконує бойові завдання — лише близько 7 тисяч. У підрозділі авторки в зоні бойових дій служать лише чотири жінки.

Авторка розмірковує про причини, чому чоловікам так дискомфортно з присутністю жінок на війні. Вона вважає, що це може бути пов'язано з їхньою потребою зберегти "унікальну" роль захисника, а також з невизнаною змагальністю, де чоловіки бояться програти. "Це, звісно, проблема чоловіків, але страждають від цього жінки", — зазначила вона.

Вона також відзначила, що є підрозділи, де служить багато жінок, такі як Третя штурмова бригада та Медичний добровольчий батальйон "Госпітальєри", де мізогінія та дискримінація є неприпустимими. Однак таких підрозділів небагато.

Жінки можуть досягати успіху в армії, але часто це супроводжується необхідністю доводити свою спроможність у середовищі, яке не завжди готове прийняти їх. "Часом я думаю: невже це поведінка військовослужбовця ЗСУ? Невже такі слова чи вчинки гідні українського офіцера?" — запитує вона.

На завершення, авторка звертається до жінок-військовослужбовиць, закликаючи їх не здаватися: "Сестри, якщо ви переживали чи переживаєте щось подібне, це не про вас. Це ніколи не про вас. Це про них. А нам — адекватним людям — своє робить. І, можливо, у недалекому майбутньому служба жінок у війську буде для всіх чимось просто нормальним, а цькування жінок в армії таким самим диким, як полювання на відьом".

Ця стаття була опублікована з дозволу авторки.