«Українські діти не мають проблем з інтеграцією в Чехії». Громадський діяч Ростислав Прокоп’юк, що мешкає в Празі, — про взаємодію націй

Ростислав Прокоп’юк — психолог, художник, письменник, фотограф. Народився у 1958-му в Україні, з 1991-го живе в Чехії. Останні два роки він очолює Український інститут в Празі. Активно допомагає українській армії: кошти від продажу своїх картин спрямовує на закупівлю ліків для військових госпіталів. Автор трьох книжок, серед яких — поетична збірка Ти є (2025 р.), видана за сприяння Фундації Пилипа Орлика. Журналістка Галина Гузьо спеціально для NV поговорила з Ростиславом Прокоп’юком про чеську підтримку України, про українців в Чехії та про культурно-освітні ініціативи, завдяки яким вони зберігають ідентичність. — Пане Ростиславе, ви керуєте Українським інститутом у Празі. Як створилася ця організація? — Офіційні чи громадські українські інституції в Чехії діяли ще після Першої світової війни. З 1921-го у Празі працював Український вільний університет, який по Другій світовій переїхав до Мюнхена, де й базується по сьогодні. Я живу і працюю в Чехії уже 34 роки. Моя професія — психолог, який бореться передовсім із залежностями. Серед кола моїх контактів чимало відомих і впливових чеських діячів, політиків, бізнесменів. Багато хто з них не раз казав мені, щоб я звертався по допомогу у питаннях України — підтримають. Уперше по таку допомогу я звернувся у 2014-му — і ми зробили великий благодійний концерт у підтримку поранених на Майдані в Києві. З цієї події взяв початок мій проєкт «Форум культур», який багато років підтримував Україну та українців. З початком повномасштабного вторгнення Росії кількість подій у підтримку української звитяги виросла в рази. Я зрозумів, що сам як організатор уже не зможу конкурувати за увагу аудиторії. До того ж, здоров’я почало давати сигнали… — На цій хвилі ви й заснували у 2024-му інститут, у символічну дату — 24 лютого… — Так, спеціально обрав цю дату — із меседжем « Боремося далі!». Інститут постав не без бою — складно було офіційно зареєструвати назву організації зі словом « Український». Багато хто відкритим текстом заявляв мені претензії… Для мене ж це питання було принциповим. «Український» — бо ми є, ми існуємо і виборюємо своє життя. І мені вдалося відстояти це! Український інститут у Празі зареєстрований офіційно за чеськими законами. Якщо ви щось робите — вас помічають. Нас помітила Фундація Пилипа Орлика. Ми зустрілися, ще у 2025-му підписали меморандум про співпрацю. Спільну діяльність розпочали із проєкту вшанування 100-річчя заснування Музею визвольної боротьби України: це і виставка, і конференція та семінари. В рамках ювілейних заходів стартував проєкт підтримки українських вчителів на еміграції «Корені та крила». Плече такого надійного партнера, як Фундація, надзвичайно важливе. Попередня влада Чехії сприяла нам. Зараз ситуація, на жаль, змінилася… На виставці до 100-річчя музею визвольної боротьби в Празі з сенатором Зденеком Нітрою / Фото: Фото надане Ростиславом Прокоп’юком «Чехія усвідомлює, що завдяки Україні може жити в Європі під мирним небом» — Які ще проєкти уже вдалося реалізувати Інституту? — Із Фундацією Пилипа Орлика ми організували уже десятки ініціатив, які стали помітним голосом України в Європі. Назву зокрема проникливу виставку Артефакти війни, яку, завдяки розташуванню у всесвітньовідомому туристичному об'єкті Праги — Вербовській заграді, побачило тисячі і тисячі іноземців та пражан. Ми разом із Французьким культурним центром презентували документальний фільм Олександра Зінченка Якби Чорновіл. Кращий сценарій для України? . Восени команда ГО Рута провела Тиждень українського кіно у Празі та Дні українського кіно у Брно. Фестиваль відкрився фільмом оскарівського лауреата Мстислава Чернова 2000 метрів до Андріївки . Загалом привезли та переклали ще 10 найновіших художніх фільмів. З Олександром Зінченком у Празькій Криївці / Фото: Фото надане Ростиславом Прокоп’юком Тиждень українського кіно у Празі / Фото: Фото надане Ростиславом Прокоп’юком Відбулися традиційні діалоги із видатними українцями, численні виставки ( у Чехії та Словаччині), дискусійні форуми із чехами « Україна як завдання» у Бібліотеці Вацлава Гавела. Останній такий форум відбувся в квітні за участі чеських спікерів. Саме мої партнери, «орлики», запропонували цього разу такий формат посилення чеського « українознавства»: щоб чехи розповіли чехам про Україну. Чудова ідея! — Які головні тези прозвучали на цьому форумі — як чехи бачать Україну навесні 2026-го? — Чи є втома чи байдужість чехів щодо допомоги України? Чи вони роблять максимум? Мій дискусійний форум « Україна як завдання» 1 квітня мав двох спікерів — сенатора Давіда Смоляка та волонтерку Катержину Крейчову. Вони — маленька частинка чеської спільноти, яка продовжує допомагати нам. Хочу розповідати про таких людей, які небайдужі до долі України, які кожен день своїми діями наближають нашу Перемогу. Такі дискусії дають можливість показати Україну щитом Європи. І Чехія усвідомлює, що завдяки Україні може жити в Європі під мирним небом. В бібліотеці Вацлава Гавела. Дискусійний форум "Україна як завдання". Прокоп'юк із сенатором Давідом Смоляком і волонтеркою Катержиною Крейчовою / Фото: Фото надане Ростиславом Прокоп’юком «На останніх виборах у Чехії переміг популізм, підживлений російськими інвестиціями у гібридну війну» — Чехія на рівні держави від 2022-го неоднозначна у своїй підтримці України. З одного боку — знаменита « Чеська ініціатива» президента Петера Павела із закупівлі мільйонів артилерійських боєприпасів для Сил оборони. З іншого — проросійська риторика частини нового уряду, проти чого недавно у Празі відбулися масові протести… — Зміни в сприйнятті чехами України прийшли з новою владою. З урядових будівель у Чехії знімають українські прапори, які були символом підтримки країни, яка воює. Скасовують санкції проти росіян, відчиняються двері росіянам в Чехію, а, отже, в Європу… Зміни торкнулися й багатьох біженців, матерів з дітьми. Спрацювали російські наративи, які послідовно в своїх програмах насаджувала нова влада: «Наші діти не підуть воювати за Україну». Тімоті Ґартон Еш Тривожний сигнал для України. Що почалося у Чехії Переміг популізм, який, як привид, бродить Європою, підживлений російськими інвестиціями у гібридну війну. Його прихильники бездумно поширюють ці наративи. Ми доречно згадували на форумі [колишнього президента Чехословаччини Томаша] Масарика: коли хтось в його присутності почав викладати блуди, то він наказував принести науковий словник Оттів, щоби перевірити факти. Сьогодні час набагато складніший, бо науковий словник замінили штучний інтелект або промиті мізки. Дуже важливо, щоби люди навчилися фільтрувати і перевіряти інформацію. Це теж беру як своє завдання, коли кличу експертів до дискусії. До речі, Давід Смоляк запропонував Сенату ухвалити проєкт боротьби з дезінформацією — «Європейський щит демократії». — Як російська пропаганда працює в Чехії на побутовому рівні? Скажімо, з сусідньої Польщі час від часу надходить інформація про неприємні наслідки гібридної війни, погіршення взаємин між українцями та поляками. — На побутовому рівні чехи незмінно підтримують українців. Спілкуються, працюють разом, українці платять податки у чеську казну. Відомо, що під Прагою була викрита найбільша російська ботоферма. Але якогось тотального розбрату між чехами та українцями пропагандисти не посіяли. Змінюється влада, але це не впливає на настрої суспільства. Що й підтвердив масштабний мітинг у Празі 21 березня проти політики уряду прем'єра Андрея Бабіша і в підтримку України. У цьому протесті взяли участь близько 250 тисяч людей. Мітинг на підтрмку України на Староместській площі в Празі / Фото: Фото надане Ростиславом Прокоп’юком Добре, що президент Петер Павел має підтримку більшості населення, і є великі шанси, що буде обраний на другий термін. — Офіційно станом на літо 2025 року в Чехії легально проживало понад 581 тисяча українців. Це понад 53% від усіх іноземців в країні. Близько 400 тисяч мають статус тимчасового захисту через війну: більшість це жінки ( 57%) і діти ( 24%). Де знайшли себе українці в Чехії? — Найбільший позитив — українці знайшли себе у чеській медицині. Так, ліцензію підтвердити непросто, але у всіх чеських лікарнях зараз дуже багато медичних сестер та лікарів з України. Чимало наших людей задіяно в геріатричних центрах та на інших соціальних роботах. Щодо чоловіків, то найбільше з них працюють у будівництві. Також українців можна зустріти у сфері обслуговування — насамперед у ресторанах та кав’ярнях. Багато хто задіяний у клінінгу. Коли спілкуюся із земляками, часто зустрічаю ситуацію, що люди працюють тут нижче свого статусу та спеціальності, які мали в Україні… Часто українці знаходять роботу через агенції посередників — також українців, які, буває, не виконують свої зобов’язання, ошукують, недоплачують, не укладають необхідні договори… Нова влада наче планує серйозно взятися за легалізацію таких агентств на ринку праці. І це мало не єдиний її позитив. — Щось пов’язане з українцями в Чехії вас особисто вразило? — Мене вражає тенденція — як масово українці привозять із собою в Чехію «русскій мір» — російську мову. Йдуть у соціальні центри по допомогу як біженці від війни і говорять російською… Як працівникам цих центрів зрозуміти, кому вони виділяють допомогу — українцям чи росіянам? У Чехії загалом мало росіян, але російську мову на вулицях чути постійно. Зрозуміло, хто нею спілкується… Скільки Маріуполів і Буч повинно ще статися, щоб українці зрозуміли, що мова — це важливо? Та й сама поведінка українців за кордоном часто бажає бути кращою. А через це може складатися враження про всіх українців. Фото: Фото надане Ростиславом Прокоп’юком З позитивного боку вражає наша здатність до самоорганізації. Виникли і діють численні громадські структури, засновані втікачами від повномасштабного вторгнення. Це не тільки ініціативи зі збору коштів на потреби українського війська, а вшанування, акції, що промотують українську культуру, і головне — освітні осередки, які тримають наших дітей в українському контексті. Це необхідність, бо асимілюватися українцям в Чехії дуже легко. — Ще одна важлива ініціатива, яку підтримує Фундація Пилипа Орлика, — менторська програма для вчителів історії. Чехія — одна із європейських країн, яка активно впроваджує цей проєкт в освіті українських дітей, аби ті, будучи на чужині, не забували свого коріння. — У березні цього року у Празі відбулася вже четверта зустріч у межах менторської програми « Корені та крила: історія, яка об'єднує». Це надзвичайно важлива ініціатива, бо вона стосується українських дітей. Тільки в одному районі столиці — Прага 5 — зараз навчається 600 дітей з України. А Прага має 22 райони! Адаптуються діти по-різному: це залежить від вчителів, школи, батьків. Працюють у Чехії також українські школи по суботах та неділях. Методика Наталії Омельчук « Спогади в коробках» — це чудо! Усе більше вчителів, які в Чехії працюють з українськими учнями, долучаються до цієї програми. Ініціативу підтримав посол України в Чеській Республіці Василь Зварич. Фундація Пилипа Орлика постійно привозить нам десятки тих коробок, щоразу із новими матеріалами — такими, яких ми тут не знайшли б. Ця методика — те, чого нам не вистачало. Нове, цікаве, захоплююче! Я сам бачив, як загоряються очі і дітей, і вчителів, коли їм дістають з тих навчальних коробок спогадів чи то шеврон, чи то якийсь музейний артефакт. Голова Фундації Пилипа Орлика Артем Миколайчук, голова комісії з закордонних справ Сенату Чехії Павел Фішер, дипломат Володимир Єльченко і Ростислав Прокопюк / Фото: Фото надане Ростиславом Прокоп’юком Такі уроки історії не забуваються і повертають дітей, які опинилися на чужині, до їхнього українського коріння. Також важливо, що ця та інші ініціативи стараннями Українського інституту у Празі і за підтримки Фундації Пилипа Орлика поширюється на десятки шкіл по всій Чехії, а не лише у Празі. — Як загалом чеська система освіти дала собі раду із навчанням українських дітей? — На яких зустрічах у колі освітян я б не був, усюди виношу одну тезу: чехи дуже зацікавлені в наших учнях, в їхній інтеграції в чеське суспільство. І наші діти, варто визнати, не мають із цим жодних проблем. Чехія буквально бореться за кожну українську дитину. Адже ці діти навчені виживати, вони стараються вчитися, прагнуть досягти чогось у житті, у них є стимул залишитися у Європі, продовжити навчання в університетах. Чеські діти, на відміну від українських, не такі вмотивовані, свідомі та активні. — Чи відчутна в Чехії турбота про українських дітей з боку Держави Україна? — Практично ні. Нашими дітьми опікуються здебільшого приватні ініціативи. Діє, наприклад, фольк-студія Паляниця, яка навчає українських колядок та пісень, організовує концерти. Є хор Родина та інші організації, що дбають про збереження в Чехії української ідентичності. Єдина державна програма, яка була, — «Книжкова поличка». Приїжджав до Чехії президент Володимир Зеленський, а з ним перша леді Олена Зеленська. Вона привезла до Слов’янської бібліотеки кілька українських книжок. А згодом виявилося, що такі книги й так були в цій бібліотеці, причому вже давно. — Медіа називають вас « психологом особистостей» і «вимітачем залежностей». Ваші пацієнти — відомі люди Чехії та Словаччини. Ви навіть записані у Чеській книзі рекордів — за кількість тих, кому допомогли позбутися залежностей. Скажіть як психолог-практик: чи є серед ваших клієнтів українці, особливо новоприбулі? І з якими насамперед запитами приходять? — Є, і чимало. Основна проблема наших людей, які звертаються до мене по професійну допомогу, — алкоголь, залежність. Мами, сестри благають мене: «Рятуйте!» Починаю розбиратися, чому так відбувається? Дружина — там, він — тут. Розраду шукає у пляшці. А ще — самотність, невирішені проблеми, відчуття нереалізованості чи втрати себе, переживання за тих, хто залишився в Україні… — Наостанок — про вашу творчість. Над чим зараз працюєте? — Книга Ти є — для мене знакова. І я дуже вдячний за те, що вона побачила світ у Львові завдяки Фундації Пилипа Орлика. А за ідею вдячний Юрієві Винничуку. Він перекладав мою чеську книгу на українську і сміявся: «Тобі не стидно, що ти українець, а я тебе перекладаю на українську?» Тепер сміливо кажу Юркові, що не стидно. Мав цікавий досвід з прем'єрами моєї вистави Каву п’ють живі в Україні — у Львові, Хмельницькому, Івано-Франківську… На кожній виставі — інша музика, і я інший. Мені дорікнули, що ця вистава тригерить, мовляв, навіщо я це роблю. З двох причин — для мого і вашого катарсису, для сліз і усмішок. 29 квітня цю виставу побачать у Відні, а в червні — у Кракові. Планую ще раз привезти її і в Україну. Інтерв'ю опубліковане в рамках інформаційного партнерства із Фундацією Пилипа Орлика. Теги:   Чехія Українські біженці Українці за кордоном Діаспора Українська культура Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter