«Небезпечне для України рішення». У Мережі пояснили, що не так із ідеєю встановити фонтан на місці пам’ятника Леніну

Днями КМДА повідомило, що планує облаштувати громадський простір поряд із колишнім монументом Леніну, який демонтували під час Революції Гідності восени 2013 року. Ідея встановити на місці фонтан викликала гаряче обговорення в Мережі. Через 13 років після повалення пам’ятника Леніну на розі бульвару Тараса Шевченка та вулиці Хрещатик навпроти Бессарабського ринку КМДА ухвалило рішення щодо облаштування громадського простору. Меценатом робіт з оновлення виступить Фармацевтична компанія Farmak. Згідно із планом тут планують зробити сучасне безбар'єрне громадське середовище, зокрема облаштувати наземні пішохідні переходи, зручні маршрути для людей з інвалідністю, батьків з візочками, літніх людей, здійснити озеленення, встановити освітлення та міські меблі, а також розбити фонтан. Ідея встановлення фонтану та його вигляд на оприлюднених ескізах викликали гаряче обговорення у соціальних мережах. Користувачі соцмереж у дописах вважають встановлення фонтану в центральній частині міста недоречним, заважаючи на цілу низку факторів: історичний контекст, жвавість перехрестя, необхідність збереження національної пам’яті і маркування місця українськими символами. Також вони нагадують, що від початку повномасштабного вторгнення головні київські фонтани не працюють, і пропонують на місці постаменту, який залишився від пам’ятника Леніну, поставити пам’ятник герою України 100-річної давнини, зокрема наводять імена Петлюри, Скоропадського та Коновальця. Культурна менеджерка Катя Тейлор вважає , що місце на розі бульвару Тараса Шевченка та вулиці Хрещатик потребує глибокого переосмислення, щоб здійснити його візуальну реорганцізацію, треба попрацювати із його історією. « А інакше ми просто стираємо памʼять цього місця. Комплексність його історії, спірність, значення, зрештою, перемогу демократії над тоталітаризмом у важливому символічному жесті під час Майдану», — зазначає вона. Крім того вона розкритикувала ідею дизайну самого фонтану. « Чисто з точки зору дизайну так не можна. Ну, не можна в сучасному місті просто вліпити стародавній елемент, не осмислюючи, не те що історію, а навіть просто візуальне рішення. Не пояснюючи його. І безвідносно до місця його поставити посеред алеї. Воно має бути в діалозі з архітектурою, настроєм, значенням навколишнього, навіть якщо це смолл ток. Це дуже хороша ідея зробити інклюзивний простір. Але давайте подумаємо, чому саме цей простір раптом треба зробити інклюзивним? В тому сенсі, що кричить все місто. І прямо поруч є спуск в перехід — він теж буде інклюзивним? Бо на одній з візуалізацій там як були сходи, так і є, і нічого окрім них. Але суть навіть не в цьому. Наразі це виглядає як проєкт, який прикривається інклюзивним фонтаном, бо бренду, який його фінансує, важливо зробити щось помітне, а не оці ваші бордюри на Троєщині, про які ніхто не напише», — зауважила вона. Голова Інституту національної пам’яті, історик, майор запасу ЗСУ Олександр Алфьоров вважає рішення облаштувати фонтан дивним і небезпечним для України. Він зауважив, що в часи, коли Україна веде війну за незалежність, важливо дуже уважно і ретельно розставляти « свої маркери ідентичності та вибудовувати кордон пам’яті та меморіалізації», а не ставити фонтан. « Для мене — це як перейменувати вулицю Леніна на Абрикосову. Ну, щось нейтральне, все-одно — потім ще якась влада буде, друга, третя. Чого возитись? Наробимо сірих зон. А свідомість молодого покоління — хай в школі гартується. Нагадую, Київ — це не просто тисячолітнє місто — це Столиця. Місце, де влада Києва бачить фонтан — це центр Столиці, це серце України. Відповідальність тут — неймовірна. Кожне подібне місце в Києві має бути гармонійно вписане у загальну концепцію! А не затикане нейтральністю, яка в сучасних умовах дорівнює безвідповідальності та, насправді, потуранню окупанту, який дуже прагне от цієї мовчазної та сірої України», — написав він. Історик вважає, що на місці колишнього пам’ятника Леніну має стояти пам’ятник Скоропадському, а на місці колишнього пам’ятника Щорсу, який демонтували у грудні 2023 року, вище по бульвару Шевченка, має бути встановлений пам’ятник Симону Петлюрі. « У мене, як і у багатьох є свої персональні думки, що має бути на місці Леніна. Я про це говорив публічно. Повторю. Один кінець бульвару Шевченка, де раніше був пам’ятник Щорсу, виходить на вулицю Петлюри. А цей — на Бессарабку та вулицю Скоропадського. В центрі бульвару є пам’ятник Грушевському. Тобто, для Столиці є прекрасна артерія, яка б меморіалізувала Добу Незалежності України 1917−1920: створення пам’ятника Петлюрі, де раніше був Щорс, та пам’ятника Скоропадському, де раніше був Ленін. В центрі вже є Грушевський. Але, це моя думка, і вона має бути однією з багатьох, які будуть представлені на публічному обговоренні і подальшому конкурсі», — написав він. Фото: Олександр Алфьоров/Facebook Українська журналістка, критикиня та історикиня моди Зоя Звіняцьківська назвала запропонований фонтан « фейком під старину» і зауважила, що міська влада відмовляється розуміти «модерністського Києва і не вірить в цінність сучасного міста». « Навіть якщо заплющити очі на функцію ( нашо фонтан посеред жвавого перехрестя?), одразу впадає в око, що ота „серветка“ з плиточки жорстко обрубає на самому початку стрімкий рух бульвару, але при цьому й надає образу завершеності. Так, ми впізнали тебе, фруктовниця на поличці, етажерка для десертів». Вона також наголосила на важливості сенсовного наповнення знакового для Києва місця, а не встановлення нейтрального символу — фонтану. « Київ, столиця воюючої країни, що п’ятий рік, стікаючи кров’ю, відбивається від скаженої імперії, і водночас Київ, столиця ухилянтів, що живуть тут прямо зараз своє найкраще життя, дає абсолютно недвозначний сигнал своїм мешканцям: не хвилюйтесь, все в порядку, наше завдання тут — просто зробити ваше життя комфортним, ви все розумієте правильно і ми на вашому боці. Зрештою, яка різниця, що там стоїть на початку бульвару, якщо сам бульвар добре освітлений і заасфальтований». Художниця Ольга Радіонова зауважує , що фонтан — це ознака зони рекреації, і з практичної точки зору вважає його встновлення недоречним. « На конкретно цій локації жвавий автомобільний рух, вихлопи, шум. Ніхто не захоче тут посидіти і відпочити. Бо незатишно і дуже шумно — навіть не поспілкуєшся. Я неодноразово звертала увагу, що бульваром Шевченка люди не гуляють. ( Хіба що песиків вигулюють та на лавках сплять безхатьки). Тому ця точка не є привабливою ані з точки відпочинку, ані з точки „початку“ прогулянки бульваром». Також вона наголошує, що фонтан, виготовлений у стилі «псевдо-старовина» — це не тільки несмак, але й не вписаний в архітектурне середовище, не перегукується із архітектурними і ландшафтними краєвидами навколо. А наголошення на створенні інклюзивного громадського простору вважає маніпуляціями, бо крім того, що це місце не є простором для відпочинку, «в перевантаженому центрі міста зайві переходи і світлофори створять ще більше проблем з автівками». Речник ОСУВ Хортиця, громадсько-політичний діяч Віктор Трегубов зауважує що проблемою у рішенні встановити фонтан на місці колишнього пам’ятника Леніну є не лише пострадянське естетичне сприйняття, а й «нерозуміння співвідношення об'єкту та контексту». « Китайська порцелянова ваза на болгарській „стінці“ чи псевдокласичні картини в радянському під'їзді насправді роблять гірше, бо виглядають, згідно чудовій приказці, як на корові черкеське сідло. В архітектурі в нас ця проблема особливо актуальна. Люблю початок київського бульвару Лесі Українки — там усі архітектурні стилі ХІХ-ХХ сторіччя, і виглядають так органічно, наче хтось олів'єшкою ригнув. При тому, що кожен об'єкт окремо наче й ок. Вирвиочний псевдокласичний фонтан посеред шести смуг руху — вибачте, це не фонтан». Журналіст Богдан Амосов зауважує , що за майже 35 років незалежності України пам’ятників історичним діячам із державницьким світоглядом встановили дуже мало, і висловив думку, що складається враження, що у місті уникають відповідальності за політику пам’яті. « Я не знаю, чи ок це ставити на місці колишнього пам’ятника новий пам’ятник, але вирішив подивитися, скільком українським діячам було встановлено монументи від проголошення незалежності у 1991 році. Їх дуже мало. Ярослав Мудрий, Михайло Грушевський, Олена Теліга, В’ячеслав Чорновіл… Натомість дуже часто відкривали фонтани, скульптурні композиції, або щось нейтральне — типу пам’ятника жабі чи коту. Або „глобус Києва“, який можна розкрутити і вибити ним комусь око. Або ще раз відкрити пам’ятник засновникам Києва, чи зобразити Іллю Муромця, як богатиря з російського пропагандистського мультика. Пам’ятники врешті-решт формують простір пам’яті довкола нас. Совок свого часу цей простір у Києві сильно спотворив. Але наповнювати його чомусь ніхто не береться». Теги:   Пам'ятник Леніну Фонтани КМДА Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter