«Ми останнє покоління, хто бачить ту саму Прип’ять». Великий репортаж NV у річницю аварії на ЧАЕС

Одразу після аварії 1986 року влада повністю закрила Чорнобиль і Прип’ять для сторонніх відвідувачів. Між тим на початку ХХІ століття з’явився організований туризм, який сягнув піку у 2019−2020 роках, після прем'єри популярного мінісеріалу від HBO. З початком повномасштабного вторгнення РФ будь-які поїздки в зону заборонено, відтепер це небезпечно не лише з точки зору впливу радіації, а й через наслідки бойових дій. Журналіст NV Сергій Окунєв провів кілька днів на усіх головних локаціях Зони, опинився під саркофагом Чорнобильської станції, а також побачив Прип’ять, де більше немає людей. У цій місцевості побутує одразу кілька топографічних головоломок, які доволі звичні для українців, проте завжди вводять в оману іноземців. Оскільки в контексті подій 1986 року постійно фігурує назва « Чорнобиль», багато хто схильний вважати, що саме це місто найбільше постраждало від наслідків техногенної та екологічної катастрофи. Сучасний вигляд Чорнобиля гарантовано здивував би не лише тих, хто поверхнево знайомий з історією. Проїжджаючи КПВВ зони відчуження, спостерігаючи вже через кілька сотень метрів перші попереджувальні знаки з символом радіаційної небезпеки, точно не очікуєш побачити Чорнобиль, в якому відновилося життя. Чорнобиль, насправді, містом-привидом ніколи і не був. Навіть одразу після аварії тут залишалися працівники станції, яка частково продовжувала функціонувати, співробітники інших підприємств, що пов’язані з АЕС, а також фахівці, котрі досліджували наслідки того, що сталося. Ще в перші місяці після вибуху Чорнобиль пройшов одразу кілька етапів дезінфекції та спеціальних заходів, які допомогли знизити рівень радіаційного забруднення. На одній із вулиць Чорнобиля / Фото: Сергій Окунєв / NV Фото: Сергій Окунєв / NV У момент пікової популярності турів до Чорнобиля, у 2010−2022 роках, тут працював готель, кілька магазинів, сувенірна крамниця та офіс туристичної компанії. Зараз туристів немає, проте життя в Чорнобилі не тільки не згасає, а, можливо, навіть набирає обертів. Окупанти завдали вже не один удар по Чорнобильській зоні, а на початку вторгнення окупували станцію та велику територію навколо. Це змушує українських військових здійснювати певні кроки, про які публічно розповідати не варто. Так чи інакше, за останні роки постійне « населення» Чорнобиля поповнилося чималою кількістю людей, що відповідають за безпеку. Зростання кількості мешканців створює попит на різні послуги. У Чорнобилі працюють магазини й кафе. Є цілком собі «хіпстерська» кав’ярня у самому центрі міста. Всередині закладу складно повірити, що, виходячи, побачиш назовні саме чорнобильські вулиці, а не столичні Золоті Ворота чи Поділ. Фото: Сергій Окунєв / NV Фото: Сергій Окунєв / NV Збільшується не лише кількість людей у Зоні. Тут спостерігається справжній «бум» популяції диких тварин. Ще у 2015 році стало відомо, що у зоні відчуження в 7 разів більше вовків, ніж на схожих територіях цієї частини України. Також тут мешкає чимало лосів, оленів, кабанів тощо. Мабуть, найбільш показовий приклад — коні Пржевальського. На початку 1990-х років у Зоні фіксували лише 2−3 десятки цих тварин, а в дикій природі України вони вважалися майже зниклими. У 2025−2026 роках їхня популяція збільшилася майже в 4 рази, тепер коней понад 120 голів. Загалом дикі тварини почуваються тут як господарі, виходять в місто та навіть наближаються до ЧАЕС. Журналісту NV пощастило побачити рідкісних коней Пржевальського навіть не докладаючи особливих зусиль — вони перетинали одну з основних автодоріг та майже не реагували на поодинокі авто. Коні щиплють траву прямо біля таблички « Радіаційна небезпека», проте фахівці кажуть, що здоров’я тварин у нормі. Фото: Сергій Окунєв / NV Фото: Сергій Окунєв / NV Росіяни ударили дроном по місцю ядерної катастрофи. Що зараз діється під саркофагом Приїхати на Чорнобильську атомну електростанцію завжди було непросто. А потрапити сюди під час війни — можливість унікальна. Міністерство закордонних справ запросило у цю поїздку обмежене число журналістів, здебільшого іноземних, щоб вчергове нагадати про усі проблеми, з якими зіштовхується Україна під час російської агресії. Порядок денний — відвідування околиць станції, пунктів керування енергоблоками та навіть коротка « екскурсія» під саркофаг. Щоб виконати програму, потрібно виконати чимало підготовчих дій. Для початку усіх відвідувачів просять виміряти рівень радіонуклідів в організмі, щоб з’ясувати, чи людина не «принесла» в собі проблеми ще до відвідування станції. Перевірка відбувається так: велике крісло та комп’ютер, відвідувач сідає, 5 хвилин чекає — і має результат. « Якщо все добре — встаєте. Якщо ні — це крісло б'є вас током», — жартує хтось із журналістів. Заражених « на вході» виявлено не було. Але для того, щоб проблем не з’явилося потім, потрібно переодягнутися в спеціальний костюм, використовувати захисні пристрої та дотримуватися інструкцій від фахівців станції. До прикладу: якщо якийсь предмет впаде на підлогу — піднімати його не можна, допоки він не пройде перевірки дозиметриста. Почувши про це, дехто з колег, про всяк випадок, вирішує покласти особисті телефони до шафок схову, де залишили особистий одяг. Особлива увага — операторам із камерами та штативами. Техніка також буде додатково « просканована» після завершення роботи. Тривала підготовка завершується. Попереду — блочний щит керування Третім енергоблоком ЧАЕС. Це останній діючий реактор станції, який було остаточно зупинено 15 грудня 2000 року. Блочний щит являє собою приміщення середніх розмірів, де розміщене все обладнання, «мозок» реактора та інші елементи, що дозволяють керувати роботою блока. Пункт керування Третім блоком журналістам показують задля того, щоб було з чим порівняти. Бо далі за програмою — відвідування точно такого ж приміщення, але вже на Четвертому блоці. Якщо знімати на щиті керування Третім блоком можна було доволі довго, то протокол відвідування « мозку» Четвертого блоку набагато більш суворий. Час обмежений, торкатися поверхонь не можна, обов’язковим є використання респіраторів та рукавичок. Стан блочного щита номер 4 — набагато гірший. Одразу після аварії тут довго гасили пожежу, що можна побачити у кінохроніці. Мова не лише про стандартну роботу пожежників, а і про скидання води, піску, бору та інших речовин, що мали припинити горіння. Наслідки пожежі, її гасіння та час, що минув відтоді, перетворили щит керування в напівруїни. Ремонтувати тут, очевидно, нічого та й немає потреби. Фото: Сергій Окунєв / NV Працівник станції показує місце, де була та сама кнопка, натискання якої запустило ланцюг подій, що призвели до аварії. Процес натискання драматично показаний, зокрема, в серіалі НВО. Кнопки не збереглося, на її місці зараз сяє дірка. Кілька фото згнилого обладнання — і територію треба швидко залишати. Фото: Сергій Окунєв / NV « Тут у нас пункт керування об'єктом Укриття, я начальник зміни пункту. Завдання: моніторимо стан об'єкту, усі ключові показники, зміни тощо. Події 14 лютого 2025 року значно змінили наш порядок денний, зараз процес демонтажу Укриття не відбувається. Проте з’явилися додаткові завдання — ліквідація наслідків удару по конфайнменту», — розповідає працівник станції Сергій Боков. На пункті керування. З телефоном — Сергій Боков / Фото: Сергій Окунєв / NV Об'єкт Укриття — це той самий захисний саркофаг, який побудували одразу після аварії за рекордні 206 діб. Конфайнмент — набагато більш технологічна та надійна захисна споруда, встановлена у 2019 році над старим радянським Укриттям, яке з плином часу втрачало надійність, навіть виникла загроза його часткового обрушення. Нова захисна арка значно більша за розміром, вона мала не тільки захистити зовнішній світ від випромінення з залишків Четвертого енергоблока, а й дати можливість демонтувати старе Укриття. Якби не повномасштабне вторгнення, демонтаж мав би закінчитися наприкінці 2023 року. Окупація, пограбування, війна та удар шахедом по конфайнменту повністю змінили порядок робіт. Фото: Сергій Окунєв / NV « Я тоді був на зміні. Стався вибух, відчули, як все трясеться навколо. Наше приміщення зовсім поряд із точкою влучання, чутно було добряче. Я вийшов назовні, спочатку нічого не було видно, лише відчув запах горілого. Очевидно, це надзвичайна ситуація. Особливо коли ще не розумієш, що саме відбулося. У нас є багато приладів, які вимірюють велику кількість різних показників — зовні, під конфайнментом, на самому Укритті, частково — всередині Укриття. Ми зафіксували сейсмічний поштовх. Показники вийшли з норми, але майже одразу повернулися. А вже згодом, звичайно, ми зрозуміли повну картину. Інформація була терміново передана ДСНС, ми з ними проводимо постійно навчання, тож був протокол, що робити», — згадує Боков. Фахівець каже: злякатися не встиг, бо не думав, що країна-агресор може зважитися на удар дроном: «Хотілося вірити, що наша станція все ж таки недоторканна». 14 лютого 2025 року ворожий дрон майже пробив зовнішній шар конфайнмента, проте за абсолютно дивовижним збігом влучання прийшлося в ділянку, де була невелика технічна прибудова. Якби БПЛА впав на кілька метрів вбік, ймовірно, його рештки чи навіть основна частина могли влучити в старе Укриття, яке і без того в нестабільному стані. Наслідки могли бути критичними. « Можливо, комусь здається, що арка — це просто метал. Пробили його — можна взяти шмат нового і закрити, наче дірку в огорожі. Але це не так. Тут дуже складний об'єкт, багатошаровий, який передбачає і герметичність, і циркуляцію повітря, і роботу великої кількості датчиків, насосів тощо. Порушення цілісності об'єкту, навіть нібито незначне, впливає на роботу усього комплексу. Ось зараз у нас він працює інакше, ніж мав би. Але без критичних проблем, все згідно з нормою», — пояснює Сергій. Слова працівника підтверджують і інші фахівці. Планується, що конфайнмент ЧАЕС відремонтують не раніше 2030 року, а коштувати це буде додаткові 500 млн євро. Після розмови з працівником станції журналістам вдалося побачити все на власні очі. Ще один інструктаж з безпеки, великі герметичні двері на вході — і починається знімання всередині конфайнменту, в парі десятків метрів від 4-го енергоблоку, над яким височіє старе Укриття. Це одна з найбільш « брудних» ділянок усієї станції. Перебувати тут, навіть в захисному одязі, можна лише кілька хвилин. Фото: Сергій Окунєв / NV Дорогою назад усі проходять подвійну перевірку. Значної дози ніхто не отримав, штативи операторів також не «фонять» вище норми. Вихід зі станції — повторення усіх процедур. Багаторазове вимірювання радіаційного фону, знову перевірка « на електричному стільці» — і лише тоді повернення власного одягу. Фото: Сергій Окунєв / NV Останні дні Прип’яті. Як виглядає і на яку долю чекає найбільш забруднене місто у світі Якщо не мати обмеження у часі, шляхом до Прип’яті хочеться зупинятися через кожні сто метрів. Закинутий дитячий садок, в якому досі розкидані іграшки; стела з написом « Прип’ять», яка у 2025 році отримала свій апостроф і таким чином « українізувалася»; Рудий ліс; той самий міст, з якого мешканці Прип’яті дивилися на пожежу на станції вночі 26 квітня 1986 року. Фото: Сергій Окунєв / NV Фото: Сергій Окунєв / NV Колись дістатися Прип’яті можна було не лише автівкою. Тут працював річковий порт, від залізничної станції Янів було всього три хвилини пішки до міського ринку та 10−15 хвилин — до центру. Існує версія, що назву станції спеціально не змінили на Прип’ять задля конспірації під час побудови міста. Залізничні зупинки поблизу закритих міст, військових гарнізонів чи стратегічних об'єктів в СРСР справді нерідко мали іншу назву, буцімто це мало збити з пантелику іноземні спецслужби та розвідку. На станції досі стоять кілька потягів, які вже, очевидно, ніколи нікуди не поїдуть. Останні вагони з зупинки Янів перевозили евакуйованих мешканців Прип’яті після аварії. Згодом залізнична гілка, як і саме місто, «померла». Станція Янів / Фото: Сергій Окунєв / NV У річковому порту закинутих кораблів немає, зате там є одне з найбільш впізнаваних панно. З кожним роком і сама будівля, і малюнок все більше руйнуються. Фото: Сергій Окунєв / NV Фото: Сергій Окунєв / NV Руслана Чучурина, провідна інженерка Центрального підприємства з поводження з радіоактивними відходами, яка супроводжує журналіста NV в Прип’яті, каже: зміни на гірше щодо об'єктів та будинків міста можна помітити навіть за відносно короткий термін. Абсолютно більша частина споруд у місті давно в аварійному стані. Колишні житлові будинки без опалення, частково без вікон та з дірками в дахах, швидко вкриваються вологою, яка руйнує навіть найбільш міцні конструкції. Також на руйнування впливає природа. Чимало вулиць Прип’яті тепер нагадують суцільний ліс. Фото: Сергій Окунєв / NV « Імовірно, ми одне з останніх чи останнє покоління, яке бачить ту саму Прип’ять. Рано чи пізно будинки просто почнуть руйнуватися. Деякі великі споруди вже зараз під загрозою повноцінного обрушення», — розповідає журналісту NV один із колишніх мешканців Прип’яті, котрий раніше тривалий час організовував екскурсії в місто. Насправді, те, що Прип’ять досі «стоїть», — майже диво. Ще до Революції Гідності колишній заступник голови Державного агентства управління зоною відчуження Дмитро Бобро анонсував масштабний демонтаж житлових будинків, які мали бути розібрані або навіть підірвані, а рештки потім закопані за правилами утилізації небезпечних відходів. « Більша частина цих будівель в кінцевому стані буде знесена і захоронена. Ідею перетворити місто в музей виконати важко. Всередині будинків — радіація, подекуди більша, ніж на вулиці. Тому як музей мертве місто проіснує максимум 10 років. За цей час, за підрахунками, будинки почнуть руйнуватися самі», — розповідав Бобро в інтерв'ю ТСН у 2012 році. Зрозуміло, що подібних робіт у Прип’яті під час повномасштабного вторгнення ніхто робити не буде. У готелі Полісся на центральній площі зяє велика тріщина, мало не через усю будівлю. ДК Енергетик, один із найвпізнаваніших символів міста, з кожним роком виглядає все гірше. Місцевий стадіон заріс настільки, що тепер виділяється хіба що одинокою трибуною посеред густого лісу, може скластися враження, що її навмисно скинули з повітря в щільні зарослі. Фото: Сергій Окунєв / NV Фото: Сергій Окунєв / NV Туристів у Прип’ять зараз не пускають. Територія охороняється військовими, ставлення до так званих сталкерів, тобто нелегальних відвідувачів зони, набагато більш суворе, ніж колись, зокрема через загрози проникнення диверсійних груп з-за білоруського кордону. Прип’ять доживає останні роки майже на самоті. Теги:   40 років аварії на ЧАЕС Репортаж НВ Прип'ять Саркофаг Війна Росії проти України Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter