Чого саме Трамп хоче від Ірану. Три можливі цілі

Директор Центру близькосхідних досліджень Одна із ключових проблем американської стратегії щодо Ірану — це цілепокладання. Чого, власне, хоче досягти адміністрація Трампа? Проблема в тому, що американці декларують три можливі цілі, але жодну не переслідують послідовно. Перша ціль — свобода судноплавства в Ормузькій протоці. Нагадаю, що до 28 лютого 2026 року це був очевидний факт. Наскільки я спроможний розуміти, досягти цього можна, і доволі швидко, дипломатичними інструментами. Достатньо для початку зняти подвійну блокаду: американську та іранську. Наступна ціль — нерозповсюдження ядерної зброї — також досяжна мета через перевірені механізми: обмеження збагачення, інспекції, скорочення запасів. Тобто повернення до формату ядерної угоди 2015 року, з якої США при першому Трампі вийшли у 2018 році. Ну і, врешті-решт, — усунення регіонального впливу Ірану, що по факту є зміною режиму, хоча адміністрація цього прямо не визнає. У чому проблема цілепокладання? Адміністрація риторично тяжіє до третьої цілі, але практично не готова платити її ціну ( тривала війна, війська « на землі», роки конфлікту). Водночас вона веде переговори з тим самим режимом, який нібито хоче усунути, — і вимагає від нього поступок, рівнозначних капітуляції. Це принципова суперечність: максималістські вимоги + небажання воювати + переговори з противником — і все одночасно. Іран не вважає себе переможеним, тому не капітулює. Політика застрягла між двох стільців: тиск є, результату немає. Ще одна проблема, на яку варто звернути увагу, — фактичні дані ігноруються або підганяються під бажаний результат. Наприклад, у питанні іранської блокади був розрахунок, що морська блокада швидко « задушить» Іран: за 13 днів іранські сховища нафти заповняться, експорт зупиниться, а економічний тиск змусить Іран капітулювати. Петро Чернишов Про це не говорять. У Трампа ще є шість місяців Але реальна картина виявляється іншою. Міад Малекі — колишній старший стратег із санкцій Міністерства фінансів США, нині старший науковий співробітник Foundation for Defense of Democracies і один із прихильників блокади — в інтерв'ю Fox News уточнив часову лінію. За його оцінками, наземні сховища заповняться за 7−14 днів, після чого Іран може « купити кілька тижнів», заповнюючи танкери у Перській затоці. З урахуванням 21 дня, протягом яких блокада вже діє, реальний буфер становить 64−79 днів — і це лише до моменту, коли сховища переповняться. Показово, що навіть прихильник блокади визнає: часова лінія виявилася значно довшою за початкові 13 днів. Це не технічна похибка в розрахунках, а системне нерозуміння того, як Іран підготувався до санкційного тиску. Доки США не дадуть чіткої відповіді на базове запитання — чого саме вони хочуть від Ірану? — жодна часова лінія не матиме значення. Політика, яка одночасно вимагає капітуляції, уникає війни і веде переговори, приречена застрягти між двох стільців: тиск зростає, але стратегічного результату немає. А ціну цієї невизначеності платять світові енергетичні ринки — і звичайні іранці. Текст опублікований з дозволу автора Теги:   війна США в Ірані Іран Дональд Трамп Ормузька протока Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter