Червоно-чорна і всесвітньо відома. Інтерв'ю з баристою, який створив каву flat red — символ України за кордоном

Кава із соком апельсина вже не здивує пересічного киянина. Утім, кава з додаванням гранатового соку, створена українцем, здатна порадувати навіть королівську родину.  Вадим Грановський — бариста, підприємець та чемпіон із заванювання кави в джезві з України. Він проживає у Великій Британії та є засновником Coffee in Action, української компанії, зосередженої на допомозі військовим та культурній дипломатії. Авторська кава Вадима Грановського, створена в Києві, нині представляє нашу країну на міжнародному рівні і є символічною візитівкою України. Flat Red куштують дипломати, бізнесмени, відомі представники компаній та професійної кавової спільноти. Чемпіонат із заварювання кави у джезві / Фото: надане Вадимом Грановськиим Винахід Вадима колись мав бути просто частиною рекламної кампанії для Lexus, але полюбився тисячам, які приходили до кав’ярні на Подолі в Києві, щоб скуштувати напій з гранатовим соком. Утім, ще тоді бариста зіштовхувався з неприйняттям від столичних професіоналів у каві, тож знайшов свій успішний шлях у англійському бізнесі. Сьогодні Вадим Грановський є чемпіоном змагань з кави у Великій Британії, готує Flat Red у посольствах, проводить лекції в Кембриджському університеті, його кава з’являється в рамках подій та фестивалів мережі Caravan і в меню H.R.Higgins  — єдиної кав’ярні, яка постачає каву королівській родині Великої Британії. NV FOOD розпитав Вадима Грановського про потенціал України у світі, про любов до гранатів і про те, як кава здатна бути м’якою силою. Для більшості людей — передусім про результат кофеїну, енергія. Для меншості — про ритуал. Є й ті, хто поєднує обидва підходи. Думаю, я належу саме до таких людей, як і багато професіоналів та поціновувачів кави. Будь-яка країна, де вирощують каву, недооцінена тими країнами, де її споживають. Ми надто мало говоримо про те, наскільки кава цінна для суспільства й цивілізації. Водночас країни-виробники часто позбавлені тих благ, які мають країни «першого світу», де каву споживають найбільше. Враховуючи напрям руху нашого світу, кава й надалі буде передусім про результат і вплив. Якщо ж говорити про сенси — це глибока ціннісна річ, а сучасний світ доволі поверхневий. Більшість людей просто споживають каву, бо вона допомагає їм функціонувати, а не тому, що шукають у ній сенси. Жоден не дратує. Але мені хотілося б пояснити, що популярна легенда про пастуха Калді — лише красива історія. (Старовинна легенда свідчить, що пастух кіз, Калді, вперше виявив кавові зерна після того, як помітив, що його кози їдять ягоди з певного дерева. Тварини були більш енергійними та жвавими, тому напій з ягід почали активно готувати й люди для такого ж ефекту). Насправді кава здавна була сакральним напоєм. Її використовували, зокрема, монахи під час нічних молитов для концентрації і ясності розуму. Можливо, якби люди краще це розуміли, вони ставилися б до кави з більшою повагою. Адже фактично мільярди людей щодня вживають сильнодіючу біологічну речовину — займаються своєрідним самобіохакінгом. Я не хотів би нічого знищувати. Радше — пояснювати. Є англійське слово misunderstood — «неправильно зрозумілий». Саме такою часто є Україна для світу: її історію, культуру й людей неправильно розуміють. Для мене важливо пояснювати, що Україна — одна з європейських держав, яка формувала європейську цивілізацію. І наше місце — серед європейських народів.Досліджуючи українську культуру споживання кави, я бачу, що в багатьох аспектах ми не лише не відстаємо від Європи, а інколи навіть випереджаємо її. А культура споживання кави завжди була ознакою розвиненого суспільства — із традиціями, високою гастрономією та культурою. Місією Вадима Грановського є не лише пошерення ідеї свідомого підходу до споживання кави, а й культурна дипломатія. Як українець, він презентував авторську каву в Оксфордському університеті, у Давосі на World Economic Forum, де з командою вони готували каву в Українському домі, у головному офісі European Bank for Reconstruction and Development, у посольствах різних країн, беручи участь у благодійних подіях на підтримку України. Там він готує Flat Red — багряного кольору каву, створену в Києві, у складі якої подвійний еспресо, змішаний зі збитим гранатовим й апельсиновим соком. Це сталося у Великій Британії, коли я вперше скуштував каву в мережі Pret . Тоді це була невелика, але дуже якісна мережа зі приготованою суто з якісних продуктів їжею та зовсім іншим підходом до продукту. Вони активно розповідали про каву свіжої обсмажки. Спершу я не звертав на це уваги, бо тоді вважав Starbucks еталоном хорошої кави ( це було понад 20 років тому — тоді «правила гри» були іншими). Утім, в Pret був цікавий стиль комунікації: вони намагалися важливі речі пояснити через розважальний контент, просвітницьким чином. І от вони почали комунікувати цю історію про каву свіжої обсмажки. Коли я вперше спробував цю каву, справді виникло відчуття, ніби час зупинився. Через правильно текстуроване молоко я вперше чітко відчув смак самої кави. У Starbucks кава губилася за великою кількістю молока, а тут усе працювало як єдине ціле — кава і молоко створювали синергію. Це було настільки незвично, що я сидів і намагався зрозуміти, що щойно сталося. Саме тоді я вперше усвідомив, наскільки фундаментальне значення має свіжість обсмажки. Так. У мене виникло питання: якщо це — кава, то що я пив раніше? Я почав шукати спеціалізовані кав’ярні й тоді відкрив для себе HR Higgins — сімейний обсмажувальний бізнес, який постачає каву королівській родині та був одним із піонерів моносортів у Британії ( компанія заснована у 1942 році). Я почав досліджувати інші смаки, невеликі незалежні заклади, сімейні італійські кафе, спеціалізовані магазини. У таких місцях головною цінністю була якість, а не лише бізнес-показники. І тоді мережеві кав’ярні просто зникли з мого життя. (Термін «хвиля» умовно поділяє розвиток кав’ярень на періоди. Прикладом другої хвилі називають Starbucks та подібні мережі, що перетворили каву на напій поза домом, коли можна насолодитися різними напоями, окрім чорної кави. Тоді ж додалася соціальна складова, але зерно набуло більш масового характеру і стало стандартизованим. Третя хвиля використовує лише зерно specialty, у якого можна відстежити не лише країну походження, а й умови вирощування та шлях продукту до вашої чашки. Ці заклади пропонують корім напою додатковий досвід від знання про каву та часто використовують альтернативні методи заварювання). Тоді ми ще не користувалися такими термінами. Просто існували заклади, побудовані на інших цінностях. Багато сімейних італійських, іспанських чи португальських кафе готували значно якіснішу каву, ніж великі мережі. А вже згодом з’явилися кав’ярні, які спеціалізувалися саме на каві. У Лондоні це сталося приблизно у 2005 році — Flat White, Espresso Room, Caffeine. Саме вони формували сучасну specialty-індустрію у Великій Британії. Насправді тоді їх майже не було. Перші українські specialty-кав'ярні я побачив лише у 2013 році. До цього я жив на Балі, а потім знову повернувся до Лондона, тому період активного розвитку specialty-кави в Британії — це 2005−2008 роки. В Україні на той час specialty у сучасному розумінні ще не існувало. Були хороші локальні заклади, кава в джезві, але не було культури specialty. У Києві все почало формуватися приблизно у 2013 році — Еспресо Кімната, Чашка, London Coffee House, One Love. Їх буквально можна було перелічити на пальцях однієї руки. Так, але важливо розуміти: кавова культура в Україні не «вибухнула», а відродилася. Україна п'є каву ще з XVII століття. Це підтверджують архіви, митні декларації, церковні документи, історичні джерела. Каву вживали козацька старшина, шляхта, духовенство, купці. Вона була частиною української ідентичності. Її пили Іван Франко, Тарас Шевченко, Леся Українка — і це зафіксовано в їхніх текстах. Навіть у радянські часи, коли багато « буржуазних» звичок нищили, кава залишалася напоєм спротиву. Перша лінія виробництва розчинної кави в СРСР з’явилася саме у Дніпрі в 1972 році. Україна була однією з найбільш « кавових» республік Союзу. Тому сучасний розвиток кавової культури має дуже глибоке історичне коріння. А під час Майдану й війни кава стала своєрідним паливом для змін. Не можу сказати, що є глобальна різниця. Українцям притаманна творча відвага: ми вміємо створювати нове, нестандартне, цікаве. І на рівні напоїв ми бачимо десятки нових ідей, інгредієнтів, напоїв, які народжуються в Україні або набувають там популярності. У країнах із дуже сильною традицією — наприклад, в Італії чи Туреччині — суспільство часто болісно реагує на зміни. Для італійця капучино ввечері — майже злочин . Українці ж значно відкритіші до експериментів. Водночас українська культура кави історично пов’язана з Османською імперією. Ми отримали від турків і сам напій, і джезву. Але в Україні її трансформували: замість мідних турок почали використовувати керамічні. Але Так змінювалися і смак, і сам ритуал приготування кави. Зараз майже в кожного вдома знайдеться турка, яка об'єднала багато поколінь українських кавоманів. З часом наша країна ввібрала в себе багато інших трендів, напрямків розвитку. Звичайно, у всьому світі домінує еспресо-культура, тому що комерційно еспресо-машини є найбільш зручним способом готувати каву у великій кількості. Перші еспресо-машини з’явилися в Україні ще у 70-х роках — через Угорщину, яка виробляла італійські машини за ліцензією. Тому сучасна українська кавова культура — це поєднання дуже глибокої історії та відкритості до нового. Я не думаю, що українська культура настільки відокремлена від європейської. Європа дуже різноманітна сама собою. Італія, наприклад, має сильну регіональність навіть у кавовій культурі. Але українцям справді притаманна більша відкритість до експериментів. Ми легше створюємо нове, тому що багато традицій було зруйновано історично. Там, де все давно усталене, як в Італії чи Туреччині, суспільство болісніше реагує на зміни. В Україні ж з’явився величезний запит на каву. У нас почали відкриватися сотні кав’ярень — від великих закладів до маленьких точок у житлових комплексах, галереях чи салонах краси. Так, частина цього розвитку була хаотичною. Мобільні кав’ярні свого часу з’являлися буквально на кожному кроці, часто без належних стандартів безпеки. Але саме цей хаотичний етап став основою для подальшого розвитку індустрії. Ми навіть просто кількістю здивували весь світ. І я стверджую, що це не є чимось новим для України. Це ми в якомусь сенсі знову дослідили, відродили свій апетит до кави. Як Україна стає лідером у сфері miltech, оборонних технологій, так само це відбувається у сфері кави. Далі, я думаю, ми почнемо це усвідомлювати, будемо створювати тренди, свої напої, свої напрямки еволюції цієї індустрії. Сьогодення — дуже цікава сторінка історії для кави і для національної кухні також. Так, але сьогодні я не готовий говорити про це публічно. Попередня медійність принесла проблеми й зайву увагу для моїх колег, які цим займаються, — зокрема й від небезпечних людей і навіть від ворога. Будь-який публічний волонтер в Україні отримує багато неприємних особистих повідомлень від різних людей. Дуже часто є й скоординована робота проти проєкту або конкретної людини — і ці елементи почали відбуватися з нами. Coffee in Action для військових / Фото: надано Вадимом Грановським Коли я зрозумів, чому це відбувається і звідки йде ця увага, стало очевидно, що потрібно прибирати з публічного простору відгуки, фото, тексти. Утім, проєкт продовжує працювати. Військові отримують каву, хоча в менших об'ємах, ніж раніше, тому що будь-який благодійний проєкт — це фандрейзинг. І залучати кошти зараз значно важче, а в деяких випадках неможливо. Якщо раніше ми могли виготовляти джезви для військових у Туреччині по собі вартості і відправляти у військо, то зараз ми сконцентрувалися виключно на каві. Ми створили кілька нових продуктів, адаптованих саме для військових умов — те, що я називаю Military Grade Coffee. Вони максимально адаптовані для споживання якісної кави в умовах суворого або навіть агресивного побуту. Це спосіб зробити приготування якісної кави максимально простим навіть у дуже складних умовах. Але детальніше про це, думаю, можна буде говорити вже після війни. Часто у контексті кави для військових згадуються дріп-пакети з кавою. Вони зручні для приготування крапельної кави: відкриваєш пакетик, ставиш на чашку та заливаєш водою, спостерігаючи за скрапуванням завареного напою. Вадим Грановський згадав популярність дріп-кави в Україні загалом і серед військових зокрема. Він розповів, що такий формат заварювання не є якоюсь загальноєвропейською традицією. У Великій Британії теж існують дріпи різних форматів, але зазвичай великі й не дуже практичні. В Україні ж їх зменшили, покращили папір, відбулася еволюція дріпів. За словами Вадима Грановського, такий тип кави є цікавим проявом самобутності української кавової культури. Символізм бариста-підприємець вклав і у свій авторський напій, кольори боротьби якого означають боротьбу та пам’ять українського червоно-чорного прапора, який асоціюють з ОУН. У мене була любов і до кави, і до гранатів. У мене з дитинства є любов до цього зимового періоду, коли на ринках Черкас з’являлися гори гранатів. Приїжджали продавці з Азербайджану, Вірменії, Грузії, продавали гранатовий сік. Це було дорого, екзотично, але дуже смачно. Мене захоплювали колір, смак, сама історія граната, який завжди був чимось одночасно далеким і дуже рідним. А потім я почав глибше вивчати цей фрукт і зрозумів, яке особливе місце він займає в культурах і кухнях багатьох народів. Але навіть я не вірив, що поєднання граната з кавою може бути смачним. На рівні теорії це не виглядало логічним. Водночас комбінація кави з апельсином давно відома: в Італії є напої з апельсиновим соком, у Москві свого часу придумали Bumble. Тобто поєднання кави й фруктового соку — не щось абсолютно нове. Але в Україні ця ідея отримала розвиток. Ще у 2013−2015 роках, коли ми працювали на фестивалях Вулична їжа на Арт-заводі Платформа, використовували сицилійські червоні апельсини для кавових напоїв. Варили каву в джезві, переливали через кемекс, додавали лід і шматочок апельсина — виходив дуже цікавий прохолодний напій. А вже восени 2016-го, коли моя компанія починала працювати з Lexus, народився Flat Red. Нам запропонували готувати каву на презентації автомобілів, і я вирішив: під кожну модель має бути окремий напій. Один із автомобілів — білий Lexus із червоним салоном — описували словами « динаміка» та «інновація». І тоді з’явилася гра сенсів: Flat White з англійської — «плаский білий», а Flat Red — «плаский червоний». Flat White — це вже нова класика, інноваційний напій. Але в нашому випадку замість молока мав з’явитися червоний колір. Спочатку я думав використовувати лише сік сицилійських апельсинів, які називають blood oranges, але не вистачало кольору й смаку. Тоді я згадав про гранат. У результаті вийшов рецепт, де залишився апельсин — приблизно 25%, а решта — гранатовий сік. Гранат, якщо правильно нагріти й змінити текстуру, дає неймовірну складність смаку: таніни, солодкі, кислі, гіркі нотки. Додаються масла з апельсинової цедри, кава — і все це створює дуже багатий смаковий профіль. А ще був колір — багряна кава. Для багатьох це стало чимось абсолютно eye-catching: люди буквально зупиняли погляд, коли бачили цей напій. На самій презентації дуже швидко закінчилися всі фрукти — ми не очікували такого попиту саме на Flat Red. Були ще два авторські напої, але саме Flat Red став своєрідним народним улюбленцем. Ми додали його в меню, і через кілька місяців почалося повільне, але стабільне зростання популярності. Найважче було подолати обережність навіть власної команди. Коли ти створюєш новий напій, люди часто реагують на нього з осторою. Вони приходять за звичною кавою. Так само складно було й залишається переводити людей з американо на фільтр-каву, яка об'єктивно смачніша. Люди тримаються за звички. Тому спершу було непросто навіть переконати гостей спробувати Flat Red. Поєднання кави й гранатового соку для багатьох звучало як бар'єр. Але поступово його почали замовляти дедалі частіше. Сам процес приготування — свіжий сік, збивання, подача багряної кави — викликав емоції. Люди фотографували, знімали відео, викладали в соцмережі. Так почався дуже органічний маркетинг. Серед київських поціновувачів кави з’явилося чутки: «На Подолі є дуже незвичайний напій». Потім почали писати гастрономічні видання, приїжджали телеканали, мою розробку згадували бортові у буклетах авіакомпаній. Усе це поступово зробило Flat Red destination drink — напоєм, заради якого спеціально їдуть через усе місто, а потім і з інших країн. У нас була сторінка на Tripadvisor , і ми досить швидко вийшли на перше місце серед київських кав’ярень саме завдяки Flat Red. Це автоматично привело потік іноземців. Звичайно, були. І в Україні також. Люди приходять із дуже високими очікуваннями, особливо коли заклад стає популярним. Були відгуки на кшталт: «Класно, але очікував більшого». До того ж Flat Red — це живий продукт. Гранати в різні сезони мають різний смак. Інколи вони ще недостатньо солодкі чи не мають потрібного кольору. Через це ми навіть на два місяці прибирали Flat Red із меню влітку, бо не могли знайти гранати потрібної якості. Але головне — коли ти віриш у свою ідею, треба пройти й через негативні відгуки. Є ще одна складна тема: колеги з індустрії не завжди тебе підтримують. Існує професійна заздрість. Успіх однієї кав’ярні не завжди радує іншу. Мене могли щиро підтримувати люди з барної чи гастрономічної індустрії, пропонувати колаборації, але кавова спільнота часто сприймала Flat Red дуже обережно. Бо якщо твоя кав’ярня починає готувати чужий авторський напій — ти визнаєш чиєсь авторство. Перші роки були непростими. Доводилося власною вірою підтримувати команду, тому що хтось із колег міг прийти й сказати: «Це все фігня». Позитиву було значно більше, але негативні відгуки були — і є досі. Зараз я вже з усмішкою згадую коментарі про те, що Flat Red « нікому не потрібен» і це «просто дивний напій у маленькій кав’ярні на Подолі». Вадим Грановський із певним жалем у голосі говорить про непослідовність, що характерна для української спільноти кави. З приходом нових людей досягнення попередніх поколінь певним чином перекреслюються. Є проблема передачі спадщини та досвіду між поколіннями, яка, утім, дала навичку молодих підприємців будувати бізнес з нуля. Насправді це існувало завжди. І частково саме з Британії це й прийшло. Я просто ніколи не брав участі в таких хвилях хейту чи флешмобах на кшталт « шакалячого експресу». Хоча бачив, як різні заклади — Good Wine, Yellow Place, Takava, One Love — періодично потрапляли під такі атаки. І в цьому є щось дуже неправильне. Навіть якщо заклад чи людина припустилися помилки, не має з’являтися цифровий натовп, який намагається все знищити. З іншого боку, я бачив і заклади, які справді були снобськими. Вони настільки захоплювалися « правильною кавою», що повністю ігнорували бажання гостя. Кав’ярня — це насамперед сфера гостинності. Іноді людина приходить за американо не тому, що «не розуміється на каві». Можливо, це її звичка на все життя. Можливо, це був улюблений напій її дружини, якої вже немає. А у відповідь якийсь молодий бариста робить гримасу, ніби людина замовила щось ганебне. Тому я завжди казав своїм колегам: у цій професії треба любити людей. Інакше нічого не вийде. У нас була маленька кав’ярня, де бариста особисто віддавав напій гостю. Там був прямий контакт, погляд в очі, розмова. У якийсь момент навіть з’явилася традиція обіймів — одна дівчина з команди, Мар’яна зі Львова, почала обіймати гостей, і це стало частиною атмосфери нашого закладу. БЦ Доміно, в якому знаходилася кав'ярня, куди влучив дрон / Фото: надано Вадимом Грановським У приміщення кав’ярні влучив дрон у жовтні минулого року. І зараз я не впевнений, що маю моральне право відкривати щось нове в Україні. Я не хочу наражати людей на небезпеку. І я розумію, що авторський нагляд — постійна присутність власника — це одна з гарантій якості. Тому найближчим часом це навряд чи реально. Але в мене є ідея на майбутнє — створити інклюзивну кав’ярню-сад. Простір для людей, які захищали країну. Я хотів би, щоб це була своєрідна гастрономічна амбасада України — місце, куди приїжджатимуть люди з усього світу. Але насамперед — простір, де буде зручно й безпечно людям, які втратили здоров’я через війну. Мені здається, це один із головних викликів для нашого суспільства — навчитися створювати простори, де комфортно всім. — У мене завжди було кілька фаворитів. Я дуже любив Café Boutique. One Love — теж місце, куди я часто заходив. І саме там, до речі, з’явився Flat Red. Тому якщо хочете спробувати оригінальний Flat Red — можна сміливо йти в ЦУМ. Ще мені подобалися Frank, Yellow Place. Але загалом я завжди намагався підтримувати різні заклади, бо сам був частиною цієї індустрії. Думаю, з певного моменту в мене з’явилася можливість обирати. Після того, як я залишив корпоративну кар'єру — я працював у британському видавництві — і провів два роки на Балі, я дуже глибоко відчув, що більше не хочу бути частиною системи, якщо не поділяю її цінностей чи ідеології. Відтоді, ставши підприємцем, я завжди обирав, з ким працювати. Звісно, були помилки, але загалом люди й компанії, з якими я співпрацював, більш-менш відображали мій погляд на світ. Якщо пропозиція суперечила моїм цінностям — я її не приймав. І в Україні, до речі, дуже небезпечно казати « ні». Багато брендів і власників звикли, що можна купити все. Вони щиро вірять, що справа лише в ціні. Мені здається, в Україні до цього ставляться значно простіше. Наші зірки рекламують усе підряд. Але проблема в тому, що людей, які стали відомими, автоматично вважають елітою. На мій погляд, багато хто став популярним не тому, що є інтелектуальною чи творчою елітою. Навпаки — вони просто мають набір якостей, які дозволяють виживати й досягати успіху в нашій системі. Але це не завжди ті якості, якими варто пишатися. Зараз я більш оптимістично дивлюся на нові покоління, особливо на українок 35+, які, як мені здається, можуть радикально змінити країну. Головна проблема — це сприйняття України як частини Росії. Більше того, навіть багато українців у це вірять.І у світі досі не хочуть розуміти, що наша мова, культура, історія й світогляд — абсолютно окремі. Одного разу в Лондоні після події мені написав британець і агресивно звинуватив у популяризації «нацистського прапора» через чорно-червоні кольори. А для мене ці кольори — про українську землю й кров, про нашу культуру, про вишиванки, про пісні, про « червоне — то любов, а чорне — то журба». Тоді я запропонував йому уважно подивитися картину Іллі Репіна Запорожці пишуть листа турецькому султану. На ній є два прапори: жовто-блакитний і чорно-червоний. І це XVIII століття — ще до виникнення нацизму чи фашизму. Коли пояснюєш через конкретні образи й історії — стереотипи починають руйнуватися. Найважливіше — донести людям, що Україна має власну історію й ідентичність. І те, що ми досі існуємо як народ, — це певною мірою диво. Найпростіше виміряти медійне охоплення чи події, де Flat Red ставав частиною українського наративу. Наприклад, у вересні 2022 року в Анкарі відбувся великий дипломатичний прийом на даху недобудованого нового посольства України. Це була фандрейзингова подія на 700 гостей. На даху ми поставили кавову станцію, де готували тільки Flat Red. Ми вичавили 40 літрів гранатового соку. Я орендував професійну машину Victoria Arduino — ту саму, яку використовують на чемпіонатах світу — тому що треба було віддати сотні напоїв за кілька годин. І майже кожен гість спробував Flat Red. Для турків гранат — дуже символічний фрукт. Тому український бариста, який готує каву з гранатом на дипломатичному прийомі, — це вже історія, яка запам’ятовується. У багатьох країнах, як в Туреччині, наприклад, до моменту, коли ти розділиш з кимось їжу, каву, дуже важко і неправильно буде говорити про справи. Неправильно буде просити про щось. І в цей момент гастрономічна культура стає фактично, якщо не полем бою, то зоною взаємодії, soft power. Мені здається, Україна в цьому сенсі недопрацьовує. Ми мали б значно більш якісно робити програми гастрономічного впливу. Тому що смаки, сенси, аромати, історії мають вплив, який люди не усвідомлюють. Їжа й напої дозволяють достукатися туди, куди не достукаєшся офіційними словами. Люди вміють бездоганно, особливо дипломати, робити small talk, говорити ні про що або навіть щось обіцяти, а потім ніколи не виконувати. Але коли людина споживає щось смачне або п'є щось смачне, цей досвід залишається з нею. Це створює емоційну пам’ять.Саме тому я вважаю, що Україна ще дуже недопрацьовує у сфері гастрономічної дипломатії. А потенціал у нас колосальний — і в традиційній кухні, і в нових явищах, таких як Flat Red. Теги:   Кава бариста Лондон Культурна дипломатія Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter