Польська монахиня та громадська діячка Малґожата Хмелевська: Поляків, які називають українців «тягарем», надихає і підживлює Росія

З 5 березня непрацюючі українці, які не сплачують внесків до Національного фонду здоров’я Польщі, зокрема, пенсіонери і люди з інвалідністю, залишились у цій країні фактично без медичної допомоги. Філантропка, керівниця фонду Будинки спільноти Хліб життя, католицька монахиня Малґожата Хмелевська, яка допомагає нужденним, називає це драмою і попереджає: такі рішення створюють суспільну норму байдужості, де старі й хворі сприймаються як тягар. Інтерв'ю у сестри Малґожати для українсько-польського видання Sestry взяла Наталія Жуковська. NV публікує матеріал у рамках інформаційної співпраці із sestry.eu. Наталія Жуковська: Після 5 березня непрацюючі пенсіонери й люди з інвалідністю залишилися в Польщі без доступу до медичної допомоги. Ви працюєте з такими людьми щодня. Що саме змінилося у їхньому житті після вступу в дію нових правил? Малґожата Хмелевська: Це драматична ситуація. Зараз ці люди позбавлені і медичного страхування, і навіть засобів для існування. Бо до 5 березня українці, які мали польське рішення про інвалідність, отримували, як і поляки, 1240 злотих допомоги щомісяця. Тепер цю підтримку втрачено. Ми не знаємо, що нам вдасться зробити, адже складно зареєструвати як безробітних в центрі зайнятості людей у віці понад 70 років — із хворобою Альцгеймера чи незрячих — як нібито таких, що готові працювати. Під нашою опікою залишилося кільканадцять українців, які не мають жодних шансів бути на звичайному ринку праці й у світі, де потрібно орендувати житло, доглядати за собою. Зокрема, йдеться й про жінок ( з дітьми), які мають інвалідність. Ці люди, до речі, вже позбавлені й виплати 800+. Наприклад, у нас є жінка з інвалідністю, яка має 12-річного сина. Її позбавили постійної допомоги, хоча вона має польське рішення про повну непрацездатність. А щоб отримати таке рішення в Польщі, треба бути людиною з дійсно важкою інвалідністю. Комісії з інвалідності в Польщі відомі тим, що інколи « чудесно зцілюють» людей. Тому якщо ця жінка отримала таке рішення, значить її стан насправді важкий. Ми порахували: якщо хочемо застрахувати людину, сплачуючи внесок до Національного фонду здоров’я, це коштує 830 злотих на місяць. Якщо таких людей, скажімо, десять — це 8300 злотих щомісяця. За рік виходить близько ста тисяч злотих — астрономічні для притулку гроші. Звідки ми маємо їх взяти? Тим більше, що ми й так утримуємо цих людей. От у нас, наприклад, мешкає Сашко з Харкова — з тяжким тривожно-депресивним розладом. Коли почалася війна, цей дуже здібний хлопець, економіст за освітою, ледь не вистрибнув з вікна від страху. Повертатися в Україну йому зараз не можна, бо в тих умовах він може покінчити життя самогубством. У такому стані він не придатний до роботи — і от він позбавлений меддопомоги. Його позбавили також доступу до ліків, які відшкодовуються державою, тому що з 5 березня він не має польського медстрахування. Ми в розпачі і не знаємо, що з цим робити. Є у нас і Аня з Ірпеня, яка втекла із сином. Батько цього хлопчика загинув на фронті. Аня має тяжку інвалідність. До того ж вона стала жертвою рабської праці під Казімежем-Дольним, ця справа зараз у суді. Інша організація знайшла її і привезла до нас. Є вчителька, яка, втікаючи разом з донькою з окупованого Маріуполя, несла на спині свою стареньку матір. Вони на два тижні застрягли на пункті пропуску, де росіяни перевіряли людей. Зрештою якимось дивом їм вдалося вмовити російських солдатів і перейти на український бік. Зараз ця жінка має сильний посттравматичний стресовий розлад і постійно перебуває під наглядом психіатра. Малгожата Хмелевська з підопічними / Фото: Chleb Życia - Siostra Małgorzata Chmielewska / Facebook Є також історія української ромки, яка має інтелектуальну інвалідність. Жінка, будучи вагітною, дивом дісталася Польщі разом з трьома синами, які теж мають інвалідність. Вже у нас народила дівчинку. До речі, один з її синів, Нікіта, до війни був абсолютно здоровим. А зараз має тяжкий аутизм. Мати стверджує, що це сталося після того, як вони понад два тижні сиділи в підвалі, тремтячи від страху. Є жінка, хвора на рак, яка проходить лікування в онкоцентрі. Її недолікували, бо 5 березня вступили нові правила. Це справжні людські трагедії. — Як це виглядає на практиці? Є людина, яка раніше отримувала медичну допомогу у зв’язку з хворобою, і раптом її лікування переривається. Що відбувається далі? — Ми будемо намагатися розробити систему допомоги цим людям, хоча я не знаю, звідки взяти на це гроші. Крім українських біженців, у нас є величезна кількість бездомних поляків, серед яких також люди без засобів до існування. Коли до нас приходять польські безхатьки, вони часто не мають ні копійки. Іноді ми можемо розраховувати на невелику допомогу від польських соцслужб і на медстрахування, решту ж — їхнє утримання, поїздки до лікарів тощо — беремо на себе. У випадку з українцями отримати якусь допомогу можливості немає. Нещодавно наша спільнота отримала нагороду на церемонії, яку організувало видання Sestry, і, звичайно, я спрямую всі ці гроші на підтримку українських біженців. Але цього, на жаль, вистачить ненадовго. Взагалі, через наші будинки пройшло понад 250 людей. Залишилися лише ті, кому нікуди повертатися, хто не має можливості інтегруватися в польське суспільство та поїхати далі на Захід. — До речі, часто у політичних дискусіях звучить аргумент, що «вони можуть повернутися додому»… — В тому й справа, що не можуть. Цим людям нікуди повертатися. У нас є Барбара — молода жінка до 30 років. Вона має тяжкий аутизм і раніше перебувала у будинку соціальної допомоги на Донеччині. Вона потребує цілодобового догляду. Ми не знаємо, яким дивом хтось зміг забрати її з території, окупованої росіянами. І я питаю: куди їй повертатися? До Росії? Діти, які живуть у наших будинках і ходять до польських шкіл чи спецзакладів, нарешті мають спокійне, нормальне дитинство. Вони вже говорять польською мовою. Куди я маю їх відіслати? Під бомби? Ми не знаємо, що робити. Це ганьба і сором. І скажу так: не за таку Польщу боролися мої батьки, які, до речі, були антикомуністами, а також мої брати і я. Ці старі й немічні люди були змушені тікати від війни. Вони не приїхали до Польщі як туристи. До речі, декілька літніх людей таки повернулися до України, бо захотіли померти на батьківщині. — У польському суспільстві часто звучить теза, що українські біженці — це великий фінансовий тягар. Як це виглядає з вашої точки зору? — Українці, які працюють у Польщі, приносять до бюджету 15−18 мільярдів злотих щороку ( при цьому Польща за перші три роки війни витратила на медичне обслуговування громадян України 2,1 мільярда злотих — ред.). Я вже не кажу про весь ринок — торгівлю, оренду житла, користування різними послугами, які вони оплачують з власної кишені і таким чином стимулюють польську економіку. За офіційними даними, понад 2% економічного зростання — це результат важкої праці українців. Так, є безпорадні люди, які не можуть працювати, вони і до 5 березня отримували лише невелику соцдопомогу по інвалідності, але бодай мали медопіку. Жодних інших привілеїв українські біженці не мали. Тепер не мають і цього. Нехай це прозвучить грубо, але нехай би тоді, коли почалася війна, поставили на кордоні паркан і сказали, мовляв, впускаємо тільки здорових, сильних, здатних працювати, а решта — геть, нехай гинуть. Бо зараз виглядає так, ніби ми запросили стару маму до дому, щоб вона доглядала наших дітей, а коли мама стала хворою, просто виштовхуємо її на вулицю. Бо якщо людина лікувалася від раку або потребує постійних ліків, а їй в цьому відмовили, то… Це цинічно, нечесно і зовсім не по-християнськи. Передусім — це аморально. Я маю прийомного сина з тяжкою інвалідністю, тому ця тема для мене ще й особисто дуже важлива. Єжи Вуйцік Союзник б'є у спину. Як погіршується соціальний клімат у Польщі Міф про « тягар» створюють певні політичні течії, його підживлює Росія. Іноді можна почути фразу на кшталт — «вони у нас забирають». Я запитую: «Що саме забирають?» Українці не тільки не забирають — вони ще й дають. Якщо йдеться про соціальну допомогу у Польщі, то пересічна українська родина не має права нею користуватися і не користується. Навіть поховання літніх людей, якщо ті не працювали в Польщі й не були польськими пенсіонерами, теж не оплачуються державою. Фактично, крім опіки над людьми з інвалідністю, українці мали лише доступ до безкоштовної меддопомоги й освіти. Все. Я навіть чекаю, коли хтось скаже, що вони « коштують нам грошей» через освіту. Проблема в тому, що в польських школах бракує дітей. Тому українські діти часто рятують ці школи. У деяких малих містечках саме завдяки українським дітям школи можуть продовжувати існувати. Взагалі, як серед поляків, зокрема тих, які живуть за кордоном, є різні люди — є порядні, а є негідники, злочинці, дурні, — так само і серед українських біженців є різні. Адже від війни тікали і багаті, і бідні, і здорові, і хворі. Бо Путін не обирав, по кому бити. Він бив по всіх. Сьогодні в Польщі існує огидний політичний напрям, який насправді є антипольським і антихристиянським. Росії дуже вигідно розділити польське суспільство. І, на жаль, це приносить результати, бо люди ковтають таку інформацію про українських біженців. Є ще один психологічний механізм, який ми спостерігаємо вже багато років, допомагаючи польським бездомним. Річ у тому, що люди, яким живеться краще, дуже люблять мати поруч когось, кому живеться гірше — щоб зневажати й відчувати власну перевагу. Знаєте, Польща — чудова країна. Але водночас це країна, де багато людей не сильно розумних. Кілька років тому були протести людей з інвалідністю в польському Сеймі. Вони протестували, тому що в Польщі жили у великій бідності — соціальні виплати були мізерні. І які з’являлися коментарі під новинами про ці протести? Можна було прочитати таке: «Якщо ти народила каліку — то сама його й утримуй, а не з моїх податків». І це писали поляки про поляків. І такі люди зараз так само ставляться до українців. Їхнє мислення підтримують ті, кому це вигідно — ті, кого прямо чи опосередковано надихає Росія. Це можуть бути люди, які працюють на Росію, або ті, кого просто використовують — щоб розділити польське суспільство. Але ж якщо Україна не вистоїть, то Путін не зупиниться — він може піти далі. І мені цікаво, що тоді робитимуть ті, хто зараз пише й говорить такі речі. Вони першими побіжать на Захід. І можуть дуже здивуватися, якщо французи чи німці скажуть: «Ні, ми не будемо утримувати старих поляків». Хоча навряд чи вони так скажуть, бо суспільства там більш зрілі. — А що б ви порадили говорити у відповідь тим, хто каже, що українці — це занадто дорого для Польщі, що вони є тягарем і що їм треба повертатися в Україну? — Є факти й офіційні статистичні дані, які це заперечують. Але навіть якби їх не було, не можна залишати людей, які стали жертвами війни чи інших трагедій, без допомоги — незалежно від їхнього походження, кольору шкіри, релігії тощо. В Євангелії є фраза Ісуса: «Не кидайте перлів перед свинями». Сенс у тому, що інколи з людьми, які не хочуть чути правду, немає сенсу сперечатися — це просто марна трата часу. Натомість якщо ви бачите публічну образу чи переслідування — потрібно реагувати. Не можна залишатися байдужими. У мене був випадок: в одній школі вчителька сказала учневі з інвалідністю: «Сперд***й на Україну». Інший працівник школи відразу відреагував і повідомив про це. Вчинок не залишився без реакції. І ця вчителька понесла відповідальність. Не можна залишатися байдужими, бо саме з байдужості починаються страшні речі. Як сказав відомий поляк Марʼян Турський, який вижив у німецькому концтаборі, Аушвіц не впав з неба. Він починався поступово — спочатку визначили « гірших» людей, яким нібито не належить право на життя. Зло починається з маленьких кроків ненависті. — Чи знаєте ви, як питання медичної опіки для біженців вирішують інші країни Європи? — Ми знаємо організацію Asymetryści, яка разом з партнерами перевозить літніх, хворих і людей з інвалідністю до країн Західної Європи. У Варшаві вони приймають цих людей на Східному вокзалі, і інколи кілька з цих переселенців потрапляють до нас. У нас у Варшаві є добре обладнаний притулок для хворих. Одна з палат призначена саме для людей, які перебувають у Польщі транзитом, щоб вони могли мати дах над головою на кілька днів. Так от в інших країнах директива Європейського Союзу діє, і обмеження не доходять до того, щоб позбавляти українських біженців права на безкоштовне лікування. Тому можна сказати, що це певною мірою польська « особливість». До 5 березня 2026 року українці з інвалідністю жили в Польщі у спеціальних притулках з медопікою. Тепер деяких з них прихистили в інших країнах Європи / Фото: З приватного архіву — Чи чуєте ви якісь розмови, що ці рішення можуть переглянути? — Нічого про це не чула. Минулої осені я надіслала офіційного листа до урядовців і інших « важливих осіб». Звісно, ніхто мені не відповів. Щиро кажучи, я сподівалася, що відгукнуться колеги з інших організацій, що вони підтримають мене, бо я виступила публічно. Практично ніхто не відгукнувся. Тепер, нарешті, почалася активність. Зараз доведеться знову діяти, бо мовчати не можна. Не знаю, наскільки вдасться щось змінити, адже політики здебільшого не цікавляться долею найслабших, а тим більше — якщо це іноземці з країни, щодо якої підживлюють ксенофобію і ненависть. Але мовчати не можна. Тому я готую ще одну публічну заяву. Сподіваюся, цього разу більше людей мене підтримають. Бо наша сила у єдності. — Польща — релігійна країна, і голос церкви тут багато важить. Як, на вашу думку, церква повинна реагувати на ситуацію, коли літні й хворі люди залишаються без лікування? — Звісно, церква має реагувати. Голос ієрархів важливий. Жест кардинала [Гжегожа] Рися, архиєпископа Кракова, задав певний напрям — він організував збір коштів на генератори для Києва. Також є архиєпископ у Лодзі, кардинал [Конрад] Краєвський, його називають « Робін Гуд». Він багато разів їздив особисто в Україну з гуманітарною допомогою і чудово знає ситуацію мігрантів та біженців, допомагав їм також в Італії. Це людина з мужністю, яка розуміє проблему. Але, щиро кажучи, не всім єпископам є до цього діло. — Чому поляки і Польща мають надалі допомагати українцям? — Ніхто не може звільнити християнина від простого людського милосердя. Папа Іван Павло II завжди це підкреслював. Він говорив про бідних, старих, дітей, біженців: «Церква бере участь у ваших стражданнях і робить усе, щоб ви знайшли своє місце у суспільстві. Проблема у тому, що часто релігію використовують як політичний інструмент, а Євангеліє ігнорують». Милосердя ж не має меж — ані національних, ані релігійних. Для християнина це обов’язок, для будь-якої порядної людини — теж. — Навіщо державі таке рішення? Що стоїть за цим — економія, політика, страх перед виборцями? — Я б сказала — політика. У Польщі сильні рухи з фашистським і ксенофобським забарвленням. Якщо подивитися на рейтинги партій, стає зрозуміло: щоб догодити цій частині суспільства, влада пішла на такі рішення. Це моє бачення ситуації. А відбувається це за рахунок найслабших. Тому для мене це огидно. — Чи може таке рішення в довгій перспективі нашкодити самій Польщі? Як? — Це найболючіше. Йдеться саме про довгострокову перспективу. Знаєте, ми як суспільство можемо дійти висновку — сподіваюся, що не дійдемо, — що старі, хворі та люди з інвалідністю є тягарем, тож навіщо їх підтримувати? Хоча це надзвичайно різке порівняння, сподіваюся, що воно ніколи не реалізується насправді, але Адольф Гітлер вбивав усіх слабких, недієздатних і психічно хворих не лише з економічних мотивів, а й через расову « чистоту». І це стосувалося не лише євреїв, поляків чи ромів, а й німців. Все почалося з лікаря, який вбив власного сина з інвалідністю, а потім обіймав високу посаду в гітлерівській ієрархії. Коли німці вторглися до Польщі, вони вбивали пацієнтів у психіатричних лікарнях, і чимало польських лікарів загинуло, стаючи на захист своїх пацієнтів. Отже, дозвіл на існування в суспільстві мовчазної згоди на позбавлення базових засобів для життя старих і хворих людей, незалежно від їхнього походження, може закріпити у свідомості, що так можна робити. А цього в жодному разі не можна допустити. Теги:   українці у Польщі Соціальна допомога Біженці Люди з інвалідністю Католицька церква Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter