Мозок на збереженні. Коли і як ми зможемо оцифрувати людську свідомість?

Століття тому ідея так званого mind uploading існувала хіба в літературі. Але сьогодні вчені шукають цілком реальні способи оцифрувати спогади й інший вміст людського розуму . З'ясуймо, що у них уже вийшло (і не дуже).  Мрія про емуляцію мозку була уділом письменників задовго до того, як нею всерйоз зацікавилася наука. Десятиліттями фантасти з усього світу описували свідомість як те, що можна зберегти, скопіювати або перенести в інший носій. У романі Місто та зірки ( 1956) Артур Кларк змалював майбутнє, де уми людей, зібрані в банках пам’яті, давали змогу воскреснути. Філіп Дік у своєму Убіку ( 1969) грався з ідеєю напівживих психічних станів, для створення яких мозок поміщали у кріостан. Пізніше Джанет Азімов у Перенесенні розуму ( 1988) порушила питання етики, описавши пересадку свідомості в робота. А Грег Іган у Місті пермутацій ( 1994) дослідив парадокси копіювання особистості. Згодом подібні мотиви вийшли за межі книжкової фантастики й стали частиною масового кіно та серіалів. Серед них — уже культова Матриця ( 1999), де тіла людей існують у капсулах і під'єднані до машин. Або, наприклад, серія Сан-Джуніперо з серіалу-антології Чорне дзеркало (з 2011)  — там Netflix показав фантазію того, як літні люди можуть жити в симульованій реальності після смерті. Кадр із серіалу Чорне дзеркало / Фото: Reddit За всіма цими історіями стоїть не лише страх смерті, а й цілком закономірне питання: чи вдасться колись науковцям звести людську свідомість до чітко впорядкованих даних? Ще в 1920-х роках американський психолог і біхевіорист Карл Лешлі намагався знайти в мозку щура « енграму» — фізичний слід конкретного спогаду. У серії експериментів він навчав тварин проходити лабіринт, а потім видаляв або пошкоджував різні ділянки кори. Лешлі очікував, що десь має бути зона, без якої спогад про маршрут зникне. Але такої точки він не знайшов: на результат більше впливав масштаб ушкодження, ніж його точне розташування. Звідси й народився його висновок — мовляв, пам’ять розподілена по всьому мозку. А 2012 року команда японського біолога та лауреата Нобелівської премії Сусуму Тонегави здійснила новий прорив. Вчені позначили нейрони, що активувалися у мишей під час формування спогаду про страх. Коли ж гризунів поміщали вже в інше середовище й підсвічували ці клітини, тварини завмирали — так, ніби спогад про небезпеку повернувся без реального подразника. Виходить, Лешлі був і правий, і ні: спогади справді розподілені по мозку, але не безформно, і їх можна пов’язати з певними групами клітин. Торішнє опитування 312 нейробіологів, проведене командою австралійського науковця Аріеля Железніков-Джонстона, дало змогу оцінити оптимізм сучасних учених. Якщо пам’ять справді зав’язана на тому, які нейрони з якими з'єднані та наскільки сильні ці зв’язки, тоді в теорії достатньо точне сканування мозку могло б зберегти частину інформації про людину. Втім, є й інший сценарій. Якщо спогади залежать не лише від конектому, а й від молекулярних станів, підклітинних деталей або динамічної активності мозку, простої карти зв’язків буде замало. Якщо спогади — це справді лише нейронні зв’язки, то чи можна зберегти їх в ідеальному стані? Роберт Макінтайр та Грегорі Фей розробили метод альдегідно-стабілізованої кріоконсервації ( ASC). Це протокол « зафіксуй, а потім заморозь», який зберігає структуру мозку з неймовірною чіткістю. Цим методом вдалося якісно зберегти цілий мозок свині. Проте навіть ідеально збережений мозок — це лише початок. Далі його ще треба розшифрувати. У 2024 році вчені завершили повну карту мозку плодової мушки — 139 255 нейронів і понад 50 мільйонів з'єднань. Сьогодні це вершина наших досягнень. Людський же мозок ученим опанувати кратно важче. Щоб відтворити лише один кубічний міліметр кори людського мозку ( це як половина рисового зернятка), команді з Гарварду та Google знадобилося 1.4 петабайта даних. А тепер помножимо один міліметр на цілий мозок… 3D-зображення нейронів та їхніх зв'язків у невеликій частині тканини людського мозку. Ліворуч – збуджуючі нейрони, праворуч – гальмівні / Фото: Google Research/скриншот NV Крім того, за статичною картою мозку не можна відтворити динаміку: швидкість передачі сигналів, ритми, синхронізацію. Дослідження 2024 року показало , що вузли спогаду динамічні, можуть зміщуватися та переплітатися між собою з часом. Виходить, той самий спогад людини на різних етапах її життя може відповідати різним нейронним візерункам. То який саме зняток вважати правильним? Саме з цих причин метод ASC досі не став проривним. Так, кріоконсервація ідеально бальзамує мозок для сканування, але водночас убиває його. А ось чи буде ця збережена структура містити достатньо інформації для відновлення людської пам’яті — досі неясно. Спільнота Aspirational Neuroscience оголосила премію в $100 тисяч для першої команди, яка зможе розшифрувати реальний спогад із збереженої карти нейронних зв’язків мозку. Успіх стане доказом, що збережений мозок справді містить достатньо даних для порятунку пам’яті. Провал же натякне, що все набагато складніше. «Якби будь-яка група змогла показати, що конкретний спогад можна розшифрувати зі збереженого мозку, це стало б потужним аргументом на користь теорії», — зазначив Зелезніков-Джонстон. Перетворити пам’ять на код ми поки не можемо, а от підключити мозок до комп’ютера — цілком. Наприклад, перший пацієнт із чипом Neuralink, про якого ми вже згадували, спокійно грає в ігри силою думки. Це дійсно геніальна інженерія. Але від кліку мишкою до цифрового безсмертя людству ще йти і йти… Теги:   Мозок Нейробіологія Свідомість Пам'ять Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter