Глибока іронія. Німеччина може ненавмисно виконувати роботу ФСБ

Болгарський журналіст-розслідувач, експерт з діяльності російських спецслужб, відомий своєю роботою в Bellingcat Як росіяни продовжують використовувати Північні потоки проти України Через кілька тижнів після диверсії на Північних потоках я був у Берліні на приватному закритому круглому столі. Там були присутні політики з усього політичного спектра Німеччини, і вони мали змогу відверто висловлювати свої думки. Зустріч почалася з гарячої суперечки. Кожна сторона звинувачувала іншу у десятиліттях політичних рішень, які поставили Німеччину в стан майже повної енергетичної залежності від Росії. Вони сперечалися про те, хто і що підписував, хто як їх схвалював у продовження, хто ігнорував попереджувальні сигнали. У якийсь момент один високопоставлений колишній міністр закордонних справ — якого я не називатиму — підняв свої окуляри на голову, звернувши на себе увагу, щоб припинити перепалку. У кімнаті запала тиша. Він озирнувся довкола і сказав: «Панове, чому ми сперечаємось? Хтось уже вирішив проблему за нас. Давайте говорити про майбутнє». Я ділюся цією історією не для того, щоб провокувати, а тому що вона показує те, чого не відображає офіційна позиція Німеччини. За зачиненими дверима значна частина німецького політичного істеблішменту розуміла пастку, в якій опинилася. Дайан Френсіс Третя світова війна Путіна. Як Трамп заграє з повним лузером Вони зрозуміли, що Північні потоки були не просто економічними проєктами, як це публічно стверджувалося, а перетворилися на ланцюг на шиї Німеччини. І коли цей ланцюг було розірвано, поряд із публічним шоком і обуренням було ще дещо — приватне полегшення. Це не моральна оцінка. Це політичне спостереження. І без цього контексту багато з того, що йде далі, не має сенсу. Отже, виникає питання: чи був злочином підрив Північних потоків — чи злочином було його будівництво? З точки зору України Північний потік ніколи не був комерційним проєктом. Це був інструмент примусу — механізм шантажу. Газопроводи перебували під контролем Газпрому: 51% у Північному потоці-1 і 100% у Північному потоці-2. Доходи від них не просто підтримували російську воєнну економіку загалом — вони безпосередньо фінансували приватні військові структури, задіяні проти України. Ми ідентифікували кілька формувань — зокрема Факел, Пламя та Олександр Невський, а також два інших — які воювали в Бахмуті та за його межами. Отже, постає очевидне — хоча й риторичне — запитання до німецьких юристів: якщо Газпром був прямим учасником агресивної війни, то що саме могла підривати Україна? Данія та Швеція — у виключних економічних зонах яких сталися вибухи — закрили свої розслідування. Не тому, що їм бракувало юрисдикції чи можливостей, а тому, що вони, дійшовши політичних і правових висновків щодо характеру події, вирішили не продовжувати справу. Німеччина зробила інший вибір, відкинувши контекст війни. Вона переслідує українських громадян, підозрюваних у причетності до операції з підриву газопроводів. Німеччина — це Rechtsstaat, держава, що керується верховенством права. Вона діє через формальні процедури, часто з великою точністю. Я добре це розумію. У справі Вадима Красікова я був захищеним свідком. Мою особу формально приховали — мене називали Свідок G. Водночас мене описували як людину, що живе у Відні, працює в Bellingcat і володіє кількома конкретними мовами. Процедуру було дотримано. Галочку поставлено. Це німецька юридична точність у найкращому вигляді. Але тут виникає глибока іронія. Юрій Вітренко Ми таки побороли Газпром Проводячи це розслідування з такою ретельністю, Німеччина може ненавмисно виконувати роботу ФСБ — розслідування, яке ФСБ не може провести сама щодо себе. Кожен новий доказ допомагає Росії точніше зрозуміти, що сталося: хто планував, хто виконував, хто знав. І це створює реальний ризик. Це може викрити людей, які ще живі, доступні — у світі, де російські підрозділи з ліквідацій неодноразово демонстрували свою глобальну досяжність. Єдина світла сторона полягає в тому, що ФСБ може не наважитися сказати Володимиру Путіну, що операція — якщо її здійснили українці — була справою не ЦРУ з мільйонними бюджетами, а невеликої рішучої групи українців. Сама ця можливість серйозно б'є по його іміджу, як ніколи раніше. Я не стверджую, що Німеччина діє недобросовісно. Я стверджую, що юридичний формалізм у цьому контексті має наслідки, які виходять далеко за межі зали німецького суду. І ці наслідки не є нейтральними. Нарешті, ми маємо поговорити про те, що буде далі — адже небезпека не зникла. Загрози змінились, але не зникли. Зараз є інвестори, зокрема зі Сполучених Штатів, які вивчають можливості відновлення інфраструктури Північного потоку за нової форми власності, нових правових конструкцій і нового наративу. Сергій Притула Згадаєте мої слова. Про НАТО, Україну та гарантії безпеки Вони стверджують, що це вже не буде газопровід Газпрому. Він міг би транспортувати американський LNG. Міг би стати стратегічним активом для енергетичної безпеки Європи. Якби це справді було можливим — якби інфраструктуру можна було позбавити її політичної функції — це, можливо, заслуговувало б на серйозний розгляд. Інфраструктура не стає нейтральною лише тому, що на папері змінюється власник. Газопровід, побудований для обходу України, усунення її транзитної ролі та концентрації європейської залежності на одному маршруті, несе свою політичну функцію у своїй сталі — а не в реєстрі акціонерів. Те, що пропонується, — це не інновація. І не нормалізація. Це відновлення старих залежностей. Хороша новина в тому, що Німеччина поки що тримається. Політична воля протистояти цим пропозиціям усе ще існує. Заборона на Північний потік назавжди не зруйнована. Урок Північного потоку не забутий. Але це не те, що можна сприймати як належне. Це те, що Німеччина має активно захищати — і те, про що її європейські партнери повинні нагадувати чітко й послідовно на таких майданчиках, як цей. Ціни на енергію залишаються високими. Мережі російського впливу — терплячі. Вони мають довгі руки та глибокі кишені. Отже, це не закрите питання. Це процес, що триває. Росія має щонайменше два шляхи отримання вигоди з втрати Північного потоку. Посилення антиукраїнських настроїв у Німеччині — і ширше, по всій Європі — із підтримкою політичних акторів, чиї позиції прямо або опосередковано збігаються зі стратегічними інтересами Росії. Це включає як частину ультраправих, так і окремі сегменти ультралівих, де збіг наративів, вигідних Москві, не є випадковим, а цілеспрямовано сформованим. Другий — правовий і фінансовий. Росія намагатиметься оцінити руйнування Північного потоку як масштабну економічну шкоду — на рівні десятків або навіть сотень мільярдів — і представити ці претензії як аргумент для взаємозаліку проти майбутніх репарацій, які вона може бути змушена сплатити за агресію проти України. Це не теоретичний ризик — це передбачувана лінія аргументації! Єдиний ефективний спосіб її нейтралізувати — це авторитетне юридичне визначення в межах надійного європейського або міжнародного формату. Зокрема — визначення того, що диверсія на трубопроводах була правомірною дією проти законної військової цілі в умовах триваючого збройного конфлікту. Якщо така правова кваліфікація буде встановлена, здатність Росії використовувати ці втрати — політично чи фінансово — фактично зникне. Текст є виступом Хрісто Грозєва під час круглого столу Nord Stream: газопровід, що приніс війну і досі розколює Європу Теги:   Північний потік Німеччина ФСБ Росії Газпром Війна Росії проти України Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter