Військова куртка Ефіопа

Художник, письменник, режисер, військовослужбовець ЗСУ На війні люди вірять у різні речі. Хтось носить жетон під бронею. Хтось іконку в кишені. Хтось лист від дружини. Ефіоп носив куртку І справді, з нею було пов’язано занадто багато випадковостей, щоб назвати це просто збігом. Мінне поле, в яке вони заїхали в сутінках і виїхали, не підірвавшись на жодній російській міні. Вихід з позиції, важкий і хаотичний, коли загинуло п’ятеро бійців, а на ньому жодної подряпини. Коли снаряд ліг за бліндажем і розібрав перекриття, одна балка впала поруч, зачепила край куртки, розірвала тканину, але шкіру не торкнула. Ефіоп возив із собою цю військову куртку завжди. Одягав на завдання. Говорив: «Поки вона ціла, цілий і я. Вона моя кольчуга». Куртка лежала згорнута в баулі, висіла в бліндажі на цвяху, інколи правила за подушку. Вона пахла димом, сирістю посадок і потом довгих виходів. На рукаві, в місці де вона трохи обгоріла, латка, на кишенях потерті шви. Ефіоп прав її лише руками ( жодних машин, лише руки), й хазяйським милом, сам латав діри, якщо такі з’являлися. Він був з тих бійців, у яких завжди була голка і нитка. Ефіоп рахував: — Сім, — і перерахував випадки, коли міг загинути. Чудо врятувало його, коли росіяни зайшли в тил позиції і кинули в бліндаж вибухівку. — Як так могло статися, що я цілий? Лише оглушило. А інше… Це моє восьме життя. Інколи з нього жартували: — Дивись, у кота дев’ять. Дивись, щоб, сам розумієш… — Тю! Я міг загинути та я живий. Значить, Бог береже мене для чогось. Знати б для чого. Ефіоп. Його так прозвали ще в навчальному центрі. Ніхто вже й не пам’ятав, чому саме. Чи то через темну засмагу, яка не сходила навіть взимку, чи через кучеряве волосся, чи просто тому, що в армії кожному швидко знаходять позивний. Ефіоп, значить Ефіоп. Чому ні? Своє справжнє ім'я він майже не використовував. Та й навіщо? Він був спокійний. Іноді вночі, в селі, де базувалися і відпочивали після бойових виходів, він прокидався, виходив надвір і просто стояв. Куртка була на ньому. Він курив і дивився в темряву. Він любив слухати ніч. Дивно, але перша моя згадка про нього: це темна фігура на фоні зоряного неба, десь в Херсонській області. Він стояв біля дверей і курив. Червона цятка від сигарети то спалахувала — затяжка, то тьмяніла й опускалась вниз. — Бачиш, — говорив він одному бійцю, — снаряд завжди летить швидше за звук. Тому спершу світло, а потім бах. — А як зрозуміти, що він летить в тебе? — Ніяк. Але якщо чуєш — значить не в тебе, — сказав це без жарту. Просто як правило. Ігор Луценко Живеш бонусне життя. Про ставлення до смерті на фронті В тій же хаті згадується сміх. Бійці торкалися куртки Ефіопа жартома: — На удачу, — і сміялися мов діти. Вони збиралися на виїзд. — Тільки не порвіть її, — казав Ефіоп. І всі сміялися. На війні люди вірять у різні речі. Хтось носить жетон під бронею. Хтось іконку в кишені. Хтось лист від дружини. Ефіоп носив куртку. І вона справді трималася на диво довго. Поки одного дня не сталося те, про що він ніколи не говорив. Це було восени. Вітер тягнув дим уздовж посадки і земля була мокра від нічного дощу. Вони рухалися повільно, майже навпомацки. Попереду йшов сапер. За ним — Ефіоп. І раптом сапер підняв руку. Зупинка. Усі завмерли. Він нахилився, щось роздивився в траві. Тонкий дріт тягнувся просто на рівні коліна Ефіопа. Ефіоп опустив голову і подивився на куртку наче перевіряв, чи вона ще тут. Ніхто тоді не запитав, що це значить. Бо всі й так знали. І лише потім один з бійців сказав: — А що буде, коли куртка порветься остаточно? Ефіоп довго мовчав. Дуже довго. Потім знизав плечима й прошепотів: — Тоді доведеться жити самому. Або померти. Текст опубліковано з дозволу автора Теги:   Валерій Пузік Талісман Війна Росії проти України Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter