Вибір, який нам треба зробити. Яка мобілізація потрібна Україні

Посол України в Великій Британії, колишній головнокомандувач Збройних сил України В нинішніх українських реаліях всі заклики демобілізувати військових є нічим іншим, як політичним популізмом З виступу Валерія Залужного на Defence24 Days conference у Варшаві ( скорочено) Майже три роки пройшло з того часу, коли я, тоді ще головнокомандувач Збройних сил України, у листопаді 2023 року повідомив про значні зміни на полі бою та про початок абсолютно нової війни через використання нових інструментів, та можливі наслідки. Тоді головним наслідком появи безпілотних систем стала прозорість поля бою, яка привела у так званий глухий кут, що не давав можливості виконувати оперативні і стратегічні завдання. Від того моменту Росія провела чималу роботу щодо пошуку виходу з цього кута. Попри розвинений технічний арсенал і спроби тактичними діями з новими технічними рішеннями вийти з положення « глухого кута», результат залишився очевидним — у війні машин люди можуть досягати незначного успіху за старими принципами оперативного мистецтва. Проте люди у такий спосіб стають розхідним матеріалом, який, звісно, потребує поповнення. Однак саме питання мобілізації і методів її проведення все більше стають центром конфлікту населення країни з органами державної влади України. 1. Дискредитація мобілізації як стратегія капітуляції На жаль, свого часу віддавши ініціативу на полі бою Росії, Україна змушена була реагувати не тільки на виклики, а й на системну роботу противника на майже усіх ділянках фронту, — за такою ж методикою і, звісно, ціною інколи дуже великих втрат. Саме за таких підходів все частіше певне коло експертів як в Україні, так і за її межами, самі не розуміючи суті, підтримували обрану Росією проміжну концепцію, — нанесення своїми діями ( через власні втрати) критичних втрат для Збройних сил України, щоб змусити суспільство капітулювати. Ця експертиза безальтернативно заводила Україну та її майбутнє у залежність від демографії, і як наслідок — у неминучість поразки. У поєднанні з майже безупинними тактичними просуваннями противника така концепція надавала можливість Росії маніпулювати в імпровізованому переговорному процесі, де, звісно, основний акцент робився на примушенні, навіть через партнерів, України до капітуляції. Дмитро Чернишев Путін і неминуча катастрофа. 5 ознак краху режиму Що цікаво — такі дії Росії супроводжуються широкомасштабною кампанією в інформаційному просторі щодо дискредитації самого процесу мобілізації, вже як складової відновлення і підтримання боєздатності Збройних сил України. Така кампанія була досить успішною і врешті виявила ще одну проблему для безумовної стійкості народу України у тривалій війні. 2. Вибір, який треба зробити усім нам Ця кампанія розпочалася саме наприкінці літа 2023 року, коли ми зробили спробу провести так звану мобілізацію резерву, що і мало стати гарантією як поповнення втрат, так і, можливо, утворення стратегічного резерву для майбутніх операцій. Проте це вже історія, яку неможливо змінити. Ми будемо говорити про майбутнє. Мабуть, про найважче з нашого майбутнього у довготривалій війні, завершення якої для нас стає все менш очевидним. Про вибір, який потрібно зробити лише нам… 3. Заклики до демобілізації не мають сенсу Отже тема нашої сьогоднішньої розмови навіть не мобілізація і демобілізація, а більш комплексний процес, який характерний для 13-го року війни і п’ятого року повномасштабного вторгнення в умовах відсутності факту завершення війни, масштабних змін інструментів і як наслідок — форм і способів ведення війни. Це відновлення і підтримання боєздатності держави. В Україні, на жаль, часто спекулюють на тему демобілізації під час повномасштабної війни. Якщо звернутися до історичного досвіду, то дійсно, під час воєн мобілізація як населення, так і інших ресурсів постійно посилювалася, проте аналогії та логіки масової демобілізації саме під час війни знайти неможливо. Це обґрунтовується дуже просто. Мобілізація — це, перш за все, створення необхідного потенціалу напередодні війни, створення і підготовка необхідних резервів і поповнення очевидних втрат у ході війни… 4. Доктрини Першої та Другої світової війни застаріли Створення нової зброї неодмінно вимагає появи абсолютно нових форм і способів її застосування, і лише після цього створення нових структур. Це можуть бути полки, бригади, корпуси або цілі роди військ. Але лише у такій послідовності. Усе це змінює сам спосіб ведення війни і у сукупності з порядком підготовки, фінансуванням, забезпеченням і управлінням об'єднується у абсолютно нову доктрину. Тоді закономірно з’являється питання: у такому випадку, коли очевидно, що і зараз, і в недалекому майбутньому ці бойові можливості базуються на застосуванні безпілотних і роботизованих систем, застосування яких поступово змінюється від моделі віддаленого керування до напівавтономних та автономних бойових систем, чи повинна система мобілізації залишатися на рівні доктрини Першої світової війни? Мабуть, однозначно ні. Бо через появу і розвиток саме нової зброї сама організація бойових дій, наприклад на землі, передбачає, що передній край майже виключає фізичну присутність особового складу. Перша ж і Друга світові війни, навпаки, вимагали утримання на передньому краї величезної кількості людей. 5. Повне розмиття меж між фронтом і тилом На сьогодні на передньому краї — дуже обмежена кількість особового складу, що виконує завдання на межі своїх можливостей, часто без фізичної можливості навіть заміни. Бо перебування в укриті навіть в тилу противника безпечніше, ніж переміщуватися в тил своїх військ. В другому ешелоні працюють команди аналітичної підтримки та технічного обслуговування й супроводу застосування бойових систем, та їх бойова охорона. Самі центри запуску та координації і управління знаходяться в оперативній глибині. І це ще не все. У зв’язку з перенесенням стратегічних цілей на знищення економіки через ураження інфраструктури та зниження стійкості народу через удари по цивільних об'єктах фактично відбувається повне розмиття меж між фронтом і тилом; зоною бойових дій стає вся територія держави та, на жаль, усе населення. Принц Гаррі «Дуже скоро ця війна закінчиться…» Що я бачу як солдат у серці Києва Це правда, що відстань до цілі або об'єкту ураження взагалі не має і не матиме значення. Відміна тих, хто перебуває в Силах оборони, від тих, хто в тилу, лише в ступені загрози до можливості бути пораненим чи вбитим. Тоді існуюча система мобілізації, принципів Першої і Другої світових воєн, здійснює переміщення людського ресурсу до зони максимальної загрози, за рахунок у тому числі зниження як можливого захисту критичних і цивільних об'єктів, так і зниження загальної резильєнтності суспільства в цілому. 6. Тому система мобілізації має змінитися Отже питання, чи повинна була змінитися система мобілізації через заміну зброї та форм і способів ведення війни, має очевидну і лаконічну відповідь — так… Дійсно, це нове і небезпечне явище через свою унікальність і відсутність історичних прикладів. Проте і за відому історію людства роботи прийшли на війну вперше. Є ще одне хибне уявлення, яке переслідує військове керівництво: що всі проблеми на лінії зіткнення, перш за все, пов’язані з нестачею людей і домінуванням дистанційної зброї, як наприклад систем FPV. Про те, чи збільшення людей призведе до збільшення втрат через масштабування застосування, наприклад дронів, мову вести не прийнято, хоча очевидно. Це лише питання часу для масштабування дронів з одної сторони і втрат з іншої. Поки загальновійськовий командир не зрозуміє, що сучасна війна — це війна безпілотників, що артилерія більше не є богами війни, що танки — це минуле, як коні та шаблі, війська й надалі зазнаватимуть великих втрат у особовому складі, а війна буде тривати стільки, скільки вистачить людей для старої мобілізації. Звісно, на часі конче необхідно створення технологій захисту від уражень саме безпілотних систем, в першу чергу, людини. Це чи не єдиний фактор, що унеможливлює створення необхідного паритету військової сили. Разом з тим, при абсолютно закономірних еволюційних необхідностях переглянути систему мобілізації, існують й універсальні для всіх воєнних конфліктів причини: постійні втрати у Збройних силах, які вимагають відновлення; поступова « втома від війни» цивільного населення, та як наслідок — низька мотивація служити та воювати у значної частки вже мобілізованих. 7. Яку « розумну мобілізацію» я пропоную — варіанти Усе це призводить до необхідності запровадження так званої розумної мобілізації, побудованої з урахуванням саме розвитку науково технічного прогресу та необхідності тривалої війни на усій території країни в умовах очевидної демографічної кризи. Це можливо за наступними типами. Перший тип мобілізації  — коли більшість населення не відчуває війни в країні і робить усе можливе, щоб таке відчуття зберігалося до кінця бойових дій. Чудовим прикладом такої розумної мобілізації є поступова передача функцій війни, наприклад, приватним військовим компаніям, або фінансова мотивація тих, хто добровільно залучається до війни. До речі, передача функцій підготовки, у тому числі офіцерського складу, може бути першим кроком у перевірці такої спроможності. Другий тип мобілізації  — загальнонаціональна мобілізація з визначенням чітких об'ємів і головне — термінів для усіх категорій громадян. Особливістю такої мобілізації будуть високі вимоги до персоналу у плані їх інтелектуалізації та максимально відкритого самого процесу. Такий процес буде супроводжуватися абсолютно чіткими визначеними термінами як підготовки, так і самого проходження служби, й буде уявляти собою безперервний процес підготовки і ротацій. У фіналі такого процесу держава починає функціонувати у абсолютно нових умовах, без ризиків дестабілізації через несправедливість, з подальшим виведенням функціонування держави в режим, подібний до Ізраїлю… Найбільш вразливим питанням у такому випадку є саме віковий ценз, де перевага надається більш молодому та якісному поповненню. 8. Чому демобілізація без нової доктрини є популізмом Проте найголовніше — без реформування Збройних сил, системи підготовки мобілізаційного резерву та всієї системи бойової підготовки, без радикальної реформи військово-промислового комплексу та термінового переходу до виробництва озброєння, необхідного для зменшення втрат серед людей, такий розумний підхід буде неможливий. Потрібна абсолютно нова розумна доктрина. Тоді імовірно, існує третій тип мобілізації, як тимчасовий, — це часткова передача окремих функцій приватним компаніям та продовження удосконалення існуючої системи через відкритий діалог з суспільством, а особливо молоддю, про нову систему проходження служби, чіткі терміни підготовки і чіткі терміни служби та перспективи у подальшому. Це потребуватиме складної роботи як військового командування, так і законодавчих органів і уряду. Тоді і сама демобілізація стає можливою, але лише як результат проведених заходів, а не як самоціль. Наразі Україна веде війну за виживання з ворогом, який переважає у кількості населення та в ресурсах. Віталій Портников Путін та огидне «побєдобєсіє». Навіщо це Україні Тому в нинішніх українських реаліях всі заклики демобілізувати військових є нічим іншим, як політичним популізмом, що не має за собою жодного сенсу… Події що розвиваються зараз, зробили очевидним факт, що мобілізація і порядок проходження служби — це база будь-якого варіанту подальшого продовження війни. Лише вирішивши ці питання в умовах демографічної і економічної кризи, можливо в подальшому реалізовувати більш амбітні цілі. Проте вирішення цього надскладного питання можливе не шляхом декларування цілей, а лише внаслідок складного процесу визначення необхідних кроків і розробки детального покрокового плану реалізації. Така стратегія з залученням суспільства може стати і важливим фактором об'єднання суспільства навколо спільних цілей та інтересів, досягнення яких може знову принести суспільству впевненість і надію. Теги:   Війна Росії проти України Мобілізація в Україні Демобілізація Воєнна доктрина Валерій Залужний Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter