Історії сміливих. Як правнучка повстанців ОУН/УПА продовжує війну з росіянами та рятує українських воїнів — спецпроєкт NV

26-літня Вікторія Левчук, яка приєдналася до війська після смерті нареченого-військового, евакуює поранених бійців і попри все зберігає в собі людяність. Вікторія Левчук з позивним Деві, молодший сержант, ротний медик 25-й протитанкового батальйону 3-го армійського корпусу, родом з Володимира Волинської області, 26 років, у війську з 2025 року. Прадідусь Вікторії був членом Організації українських націоналістів ( ОУН) — та ще дитиною був вивезений у Таганрог разом із сім'єю. А її прабабуся була зв’язківницею в Українській повстанській армії ( УПА) — носила грипси [ таємні записки, якими обмінювалися повстанці ] у зубах. «Вся сім'я з бабусиного боку була вивезена в Сибір, і 10 років відбувала заслання на тяжких роботах у шахтах через те, що вони вважалися неблагополучними, займали проукраїнську позицію. За це і розплачувалися, — згадує Вікторія. — Я виросла в усвідомленні того, що Україна і українці були переслідувані, а зараз живу у такий час, коли мені все дано, я нічого за це не заплатила. Настав час, коли треба і самій платити». «Платити» своїй країні Вікторія почала ще у 14-літньому віці - після того, як Росія окупувала Крим та частину території Донецької та Луганської областей: тоді школярка плела маскувальні сітки та писала листівки захисникам на фронт. Коли ж почалось повномасштабне вторгнення РФ дівчина волонтерила у благодійному фонді - допомагала онкохворим дітям. Познайомилась з хлопцем, — бойовим медиком у 3-й штурмовій бригаді. Наприкінці квітня 2024 року наречений Вікторії загинув. Дівчина почала думати про те, аби приєднатись до війська, та зрозуміла, що це має бути усвідомлене рішення. Тому спершу Вікторія влаштувалася у благодійний фонд Лелека-Україна, який допомагає бойовим медикам. Потім пройшла три курси від добровольчого медичного батальйону Госпітальєри та почала виїжджати на фронт як волонтерка. Згодом Деві, а саме такий позивний обрала Вікторія, доєдналася до 3 ОШБр. Спершу вона служила медиком евакуації 1-го мехбатальйону, але нещодавно перевелась на посаду ротного медика у 25-й протитанковий батальйон. Фельдшер медичного пункту 1-го мехбату « Трійки» з позивним Стоматолог пояснив NV, що це очікуване для нього рішення, адже Деві «завжди рвалась ближче до піхоти, що говорить про її неабияку хоробрість». Вікторія пригадала свій перший виїзд на позицію як військової. Тоді медики евакуювали двох бійців у Харківській області. Один мав важке поранення — перелом тазу — та постійно кричав від болю. А поряд з ним був полеглий військовий. «Це мене тригернуло, тому що у мене загинув наречений. У мене почалися думки про те, що було тоді з ним, — ділиться Деві. — А тут потрібно надавати допомогу пораненому. І ти намагаєшся абстрагуватись від усього та працювати заради тих, хто зараз живий і потребує твоєї присутності». Медикам вдалося допомогти пораненому бійцю. Окрім перелому тазу він мав проникаюче поранення м’яких тканин та осколки у грудній клітці. Йому зафіксували таз та провели тампонування. Інший складний випадок порятунку стався у кар'єрі Деві на Луганщині. Тоді дівчині довелось долучитись до евакуації бійця, який 10 днів пролежав у посадці з високою ампутацією ноги після підриву на міні. «Він сам собі добував воду, щоб хоч якось вижити. Коли його знайшли, у нього вже почалася гангрена, — пригадує Вікторія. — Коли його доставили до нас, він уже був у стані сплутаної свідомості, все просив набрати брата і сказати, що він живий. У нього був такий захват від того, що він вижив». Врешті медикам вдалося стабілізувати стан військового та довезти до стабпункту. «Коли мені важко, коли хочеться все кинути і сказати: „Чому я, дівчинка, тут сижу?“, то швидко справляюся з цими думками, бо пам’ятаю, заради чого я тут. Це напевно, любов, — роздумує Вікторія. — Я християнка, мені допомагає віра, а також друзі. У нас тут свій двіж, дуже багато підтримки від побратимів, які стали найліпшими товаришами». «Щирість, доброта, відкритість Деві опромінює вас всіх, і ви робитесь трошки добріше і щасливіше, — розповіла про бойову подругу санітарний інструктор медичного пункту 1-го мехбату з позивним Пуля. — Деві для мене великий приклад: у милосерді, в тому, що потрібно вибачати, розуміти і бути добріше. Вона великий приклад для нас всіх, як не озлобитися». Теги:   3-й армійський корпус Війна Росії проти України Медики Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter