«Це вже зовсім інша війна»: чому Україна має стати експортером рішень, а не дронів

Чому світ зацікавився війною в Україні як новою моделлю, чи варто легалізувати приватні військові компанії та як це може вплинути на армію, економіку і ветеранів. Федір Сердюк — український підприємець, експерт з першої допомоги, засновник гуманітарних, медичних та оборонних проектів. Є співзасновником компаній FAST і MOWA Defense, гуманітарної організації PULSE. У інтерв'ю NV Сердюк розмірковує про те, чи потрібно Україні впроваджувати приватні військові компанії , як це працюватиме і чим український досвід у війні може бути корисний світові. Далі — його пряма мова. Розмови про те, що «війна тепер зовсім інша» — настільки ж типове явище у військовому середовищі, як ностальгія старших людей про те, що «в наш час люди були сильнішими, трава зеленішою». Але те, що продемонструвала оборона України від російського вторгнення — це дійсно інша реальність, ніж будь-який конфлікт у минулому. І щодо цього немає дискусії. Доктринальний аналіз однозначний: безпілотні системи складають 80% ураження цілей на фронті, близько 100% коригування вогню — теж безпілотники, НРК за останній місяць здійснили, за заявами Міноборони, 9000 рейсів. Кілзона, неможливість повноцінно застосовувати авіацію, діпстрайк як явище, нове розшарування ППО. Це війна іншого характеру, ніж попередні. Крапка. Артилерист 147-ї десантно-штурмової бригади Збройних Сил України веде вогонь із самохідної гаубиці по російських військах на передовій поблизу прифронтового міста Покровськ у Донецькій області, Україна, 30 березня 2026 року. / Фото: REUTERS/Stringer Показовим є момент, коли генерал Марк Міллі, голова Об'єднаного комітету начальників штабів США, у 2023 році сказав: «Те, що ми бачимо в Україні — абсолютно новий характер війни». Для компетентних військових лідерів це було зрозуміло вже тоді. Далі цей світ тільки еволюціонував у щось зовсім інше. В Україні ці аргументи вже нікому доводити. Що воювати треба інакше, ніж пише підручник 2021 року — загальноприйнята точка зору до самого західного кордону. Але за кордоном — спектр. Я багато спілкуюсь з іноземними військовими керівниками і командирами: від повного ігнорування змін до максимальної мотивації трансформувати власні війська. Ступінь зацікавленості залежить від культури всередині сил оборони навіть більше, ніж від географічної близькості до Росії. Європейцям це очевидно цікаво у зв’язку з ризиками поширення російської агресії. Але і Об'єднані Арабські Емірати, які не мають особливих ризиків симетричного конфлікту з Росією, можуть опинитися в повітряних умовах, де дешеві одноразові засоби атаки тероризують населення і виснажують армію. Що, власне, вже траплялося. Тож приблизно з 2023 року наш досвід став концептуально експортабельним. Були й конкретні сигнали. Коли над європейськими військовими базами почали з’являтися « НЛО» — Україна, наскільки мені відомо, відправила до Данії невелику делегацію, яка ділилася досвідом протидії БПЛА. Держава поступово починала усвідомлювати, що цей досвід можна використати для переслідування національних інтересів. Але як саме — до кінця не було зрозуміло. Готовність союзника до сучасної війни — це не змагання за одним нормативом. Це набір спроможностей. Чи може армія республіки Х виявити і знищити російський танк за 10 км з вартістю знищення $10 000? Чи killchain займає більше чи менше 20 хвилин? Чи здатна армія королівства Y збити ворожий діпстрайк-дрон, витративши менше, ніж він коштував? З цих ниточок і шиється реальна готовність держави. Саме те, що ми маємо ці спроможності не в теорії, а на практиці — дає нам значну перевагу. Ми точно знаємо, що і якими засобами треба робити для виконання бойових задач, яких у партнерів ще немає. Президент Зеленський це розуміє і намагається використати в зовнішній політиці. Це здорова і правильна річ. Експорт не лише продуктів, а і рішень Раніше основним важелем впливу в експорті зброї були або вироби, або технології. Країни будували проєкцію свого впливу, дозволяючи або забороняючи постачання залежно від «поведінки» партнера. Зараз ситуація інша. Візьмемо перехоплювачі. Основна зброя, що дає нам перевагу, не потребує надто складних технологічних процесів — а отже, її можна виробити практично будь-де. Технологію можна скопіювати, вивезти нелегально або від початку розробляти за кордоном, навчаючи на українському фронті. Тому наш головний важіль — не виріб і не технологія сама по собі. Принаймні в більшості випадків, окрім справді high-tech: балістичних ракет. Наша головна перевага — в можливості надати готове цілісне рішення. У випадку перехоплювачів: і технологія дрона, і програмне забезпечення, загартоване на тисячах пусків, і навчені оператори, і системи управління, і тактика, і логіка побудови всього процесу. Експортувати такі рішення — єдина дисципліна, де ми маємо справді сильну конкурентну позицію. Як тільки ми спрощуємо це до продажу дрона — програємо іноземним виробникам. З українським корінням чи без. Військовослужбовці підрозділу протиповітряної оборони 420-го окремого батальйону безпілотних систем «Хорт» готуються до польоту безпілотника-перехоплювача P1-Sun FPV під час бойової зміни у Харківській області, Україна, 17 березня 2026 року. / Фото: REUTERS/Valentyn Ogirenko Добре, але як експортувати рішення? Виробнича і технологічна інфраструктура майже на місці, ось-ось запрацює оновлена комісія з експорту. А як експортувати знання, навички, тактику? Як робити інтеграцію? На це питання є відповідь. В більшості країн цю роботу виконують інтегратори і так звані defense services providers — компанії, що надають оборонні послуги. В США є Constellis і Parsons, в Британії — Babcock, у Франції — DCI. Вони працюють у партнерстві з виробниками як єдина екосистема: одні роблять залізо, інші забезпечують, щоб воно летіло в правильному напрямку, будують архітектуру виконання задач. Роблять так, що генерали країни-покупця розуміють, як застосувати рішення, а солдати — яку кнопку натиснути і коли. Є ще один аргумент на користь інтеграторів. Наша війна — це змагання двох креативних і технічно підкованих сторін, де тактика і вимоги до техніки змінюються дуже швидко. Типове заперечення: будь-яке продане рішення швидко застаріє. Відповідь проста: застаріє — приїдемо і оновимо. Але чи є кому приїхати? Приватні послуги за кордоном: що потрібно розуміти Традиційно чи не єдиною машиною держави для надання послуг за кордоном був Укроборонсервіс. Чи впорається він із таким завданням? Для мене відповідь настільки ж очевидна, як і те, чи спроможні ми були вести війну дронів, якби ексклюзивне право на їх виробництво мав якийсь державний Укрдронбуд. Конкуренція приватних виробників розігнала наш ВПК, допомогла генерувати інновації і вийти на великі обсяги. Те саме має статись у сфері послуг. Я не готовий серйозно обговорювати, що інтеграція і навчання для партнерів силами ЗСУ — це система. Це не задача ЗСУ ні за законом, ні за дизайном. Відправити фахівців на Близький Схід у потрібний момент — гарна ідея. Вчасна, але тимчасова, великою мірою психологічна. Не більше. Новобранці 118-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України відвідують свої перші військові навчання поблизу лінії фронту, Запорізька область, Україна, 5 квітня 2026 року / Фото: REUTERS/Stringer Є й конкретні аргументи на користь приватних гравців. Перший — там, де є приватна ініціатива, все більш вірогідно росте і розвивається. Другий — використовувати діючих військових означає знімати людей з бойових позицій і залучати їх до захисту громадян іноземної держави. Українці матимуть питання: чому, коли прилітає по Києву, наші військові працюють за кордоном? Це створює політичну напругу. Третій — приватний підрядник знижує геополітичні ризики для держави. Якщо сталася помилка і постраждали цивільні — це проблема підрядника, не держави Україна. Четвертий — ветерани. Це величезний ресурс людей з унікальним досвідом, які шукають себе після війни. Людина, яка пройшла через це сама, і бере тебе за руку зі словами « зараз буде трохи страшно» — це зовсім інша цінність, ніж інструктор з підручника. Щоб приватні послуги запрацювали системно — потрібне державне благословення. Благословення експорту рішень у цілому. І окремо — хоча б базове бачення шляху сервіс-провайдерів до контрактів. Певні діячі вже робили підходи до легалізації оборонних послуг, але воювали не в ту сторону. Були спроби протягнути через Раду закон про ПВК — але це хибний шлях. Робота сервіс-провайдера геть інша, ніж робота ПВК, хоча б тим, що провайдер, як правило, не має мандату виконувати бойові задачі: стріляти, запускати дрони, ракети. Немає сенсу встановлювати аналогічний суворий режим регулювання. ПВК, до речі, теж корисна річ, але в українському суспільстві ця модель сприймається спотворено. Перша асоціація — Вагнер. Не інженери і тактичні мізки, не тренери — а натовп кримінальників із кулеметами. Хоча сам Вагнер не є ПВК у класичному сенсі, а радше парамілітарним угрупуванням ЗС РФ — про це є добра книга двох російських журналістів, варта уваги саме тим, що написана зсередини. Показово, що згідно з наведеними там документами, Вагнер отримував зброю по відомості Міністерства оборони РФ. Дуже умовна « приватна» компанія. Є і вдалі приклади того, як це працює інакше. Франція тренує українських військових, залучаючи компанії, які є фактично напівдержавними — але юридично приватними. Вони ж тренують філіппінців користуватися човнами, які продає Франція. Це і є екосистема: виріб плюс сервіс, держава плюс приватний підрядник. Військовослужбовець 154-ї бригади Збройних сил України відвідує військові навчання між бойовими завданнями, Україна, 4 квітня 2026 року. / Фото: REUTERS/Serhii Korovainyi Тому регулювання потрібне — але без чіткого розділення сервіс-провайдерів і ПВК далеко не поїдемо. А без сервіс-провайдерів нас чекає кривава боротьба на конкурентному ринку товарів замість блакитного океану рішень. Там — поразка по більшості позицій. Залишаться перспективи лише в найбільш технологічних нішах: частина діпстрайків, частина розвідників, ракети. Картина безпеки у світі просто штовхає нас стати провайдером безпеки — на тлі численних конфліктів і того, як окремі країни, що раніше виконували цю роль, змінюють курс. Але вікно можливостей не вічне. Конкуренти теж вчаться — в тому числі воюючи з нами. І в них відкритий експорт, і в них працюють сервіс-провайдери. Теги:   Українські військові Війна Росії проти України Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter