«Після Бучі мене зламало». Відверта розповідь письменника Євгена Спіріна про пошуки тіл вбитих окупантами цивільних, депресію та армію

Військовий, письменник та ексжурналіст Євген Спірін пригадав для NV свою важку роботу навесні 2022-го у звільненій від росіян Бучі, та пояснив, як той час і ті емоції змінили його життя. Квітень для мешканців півночі Київської області чомусь завжди несе важкі спогади. Перші тягнуться з 1986 року, моменту аварії на ЧАЄС. Другі - з 2022-го, коли ЗСУ звільнила окуповані містечка — Ірпінь, Бучу та інші, і Україна почала дізнаватись про злочини російських військових та знаходити й ховати своїх загиблих цивільних громадян. Євген Спірін, письменник та журналіст, був одним із тих, хто тоді добровільно шукав, доправляв до моргів та встановлював імена загиблих у Бучі. Паралельно він багато розповідав у ФБ та ЗМІ про тих, чиїм могилам давав імена, і про складнощі такої роботи. Пізніше українські офіційні органи підрахували, що за п’ять місяців окупації Бучі загинули 554 жителі громади. Минуло чотири роки. Спірін вже давно долучився до українського війська, проте у спогади 2022-го він повертається швидко. Про свою місію в Бучі та те, як ексгумація тіл померлих позначилась на його особистому здоров'ї, мобілізацію до ЗСУ та трохи про письменництво і алкоголь Спірін відверто розповів NV. Редакція подає це інтерв'ю у формі монологу. Я солдат, молодша медична сестра бригади « Рейд». Мобілізувався тоді, коли ми поховали усіх людей, кого росіяни вбили в Бучі. Для мене це було важливо, — щоб кожне ім'я та прізвище було поховане з почестями і мало місце, куди до нього можуть прийти рідні. Армія для мене — це бюрократичний механізм. Я не знаю як ми досі воюємо та існуємо. Це місце незрозуміло як, але в ньому все функціонує. Нещодавно мені подзвонили дівчата, які роблять театральну виставу про події у Бучі після деокупації. І вони запитали: як я справлявся зі стресом? До подій у Бучі усі ми щось колись випивали. Я зрозумів, що після Бучі мене зламало. Це була п’ята ранку наступного дня після деокупації Київщини. Я випив пів пляшки віскі і мені стало якось нормально. Не фізично, — морально. Фізично ти і так себе постійно погано почуваєш. Вторгнення, росіяни і Буча мене зламали. Я п’ять років працював в морзі і я готовий до всього. Але не до такого. Чотири місяці ми просто трималися на алкоголі. Який пили кожен раз, коли чули наступну історію [ вбитих у Бучі ]. Я тоді помилився. Я вдягнув маску на всіх, але не на себе. Що з цим робити, я не знаю. Я кажу психологу: як з цим боротись? Рідні вбитих мені досі дзвонять. Ми з ними говоримо — чи сходили вони на Пасху на могилки, чи привітались, чи поклали квіти? Коли я завершив усі справи, які потрібно було зробити з похованнями в Бучі, я мобілізувався до лав ЗСУ. А армії пити доволі дорого. Перший раз, коли ти попався, ти платиш 17 тис грн, вдруге — 37 тис грн, і далі ще більше. Євген Спірін був одним із тих, хто добровільно шукав, доправляв до моргів та встановлював імена загиблих у Бучі. / Фото: DR Про досвід Чи почуваюсь я самотнім? Постійно. Я ходжу до психолога раз на тиждень. У мене їх вже було 7. Одна з них була дуже кумедна, бо ми з нею поговорили 40 хв і вона після цього зникла. Мене втомлює кожному новому психологу розповідати все з початку. Зараз у мене дуже класна психотерапевтка. Ми вже спілкуємось три місяці і ніхто ні від кого не втік. Також у мене є психіатр. Після трьох контузій, останнього разу — в Дружківці, мене дуже емоційно трясло. Наприклад, йду в метро, дивлюся на людей і наступає повна дисоціація. Я починаю мацати щось в руках, щоб зрозуміти, що я все ще тут. Але накриває дуже. Останній раз психологиня сказала купити розмальовку. Тепер у мене є олівці, зебра на папері і мені треба помалювати до наступної сесії. Мені не вистачає людини, яка б мене обіймала і казала, що я такий хороший, я такий вродливий, я багато зробив, і ця людина мене любить. Мені не вистачає мами, яка б мені сказала, що я молодець. І це мені робить дуже боляче. Бо я щось роблю, стараюсь, а мене за це взагалі ніхто не хвалить. І у мене є біль комусь щось сказати. Як я можу комусь пояснити, що коли я розмотувати кишки солдата на війні, він в руках тримав фото своєї дружини? Я розумію, що в інших людей може бути такий самий досвід. Але я не розумію, чому я все це роблю? І у мене немає відповіді на це питання. Коли я щось роблю — я роблю це не для себе. Коли я почав ходити до психіатра, мені виписали антидепресанти. Але в них є дві побічні дії: перша — ти набираєш вагу, а друга — перестаєш цікавитися жінками. Після перших я набрав 11 кг. І я їх кинув. До того ж у мене були страхи перед їхнім вживанням. Один із цих страхів, що я не зможу писати. Бо перед тим, як почати приймати антидепресанти, я багато років вживав алкоголь. І все, що я писав, це було написано в стані алкогольного сп’яніння. Але я вже майже рік не п’ю і спокійно собі пишу. Цей страх пішов. Мені не можна пити. Бо тоді я стаю неврівноваженим. Бо якщо я п’ю, то п’ю, щоб зовсім забутися. Я вирішив для себе, що це руйнує мене і людей навколо мене. У шість років я зробив свою першу газету для себе та сусідів. Вона називалась Рука Таймс. Така назва пішла від газети, яку виписував мій батько — Ракурс. Із слова « ракурс» можна скласти не багато інших назв. Я придумав Рука і дописав маркером Таймс. У газеті були гороскопи, які я щедро вигадував, для себе, мами та тата — Терези, Скорпіон та Лев. Ще там були анекдоти, які я малим підслухав. І аналітичні статті. Я дуже чесно випускав цю газету один рік, кожного місяця робив Руку Таймс. Моя рольова модель — це [ американський письменник ] Чарльз Буковскі. Бо він алкоголік, дурень та кретин. Хоча я перечитав все, що можна, від Керуака до Велша, але всі ці їхні «кислотні тріпи» мене не вражають. Розумію, що вони це писали в 1960-х, а тоді саме відкрили ЛСД. Мені дуже подобається гіпер-реалізм, бо всі, коли це читають, кажуть: «Який жах. Продовжуйте». Я не думаю, що це якась хвиля в письменництві, проте для мене важливо показати життя, як воно є. Але так, що воно може бути жахливе чи блювотне. Чим гірше, напевно, тим для мене і краще. Для мене дуже важливо, аби люди трохи повертались на землю, коли вони щось читають. І Буковскі з цим дуже гарно справляється. Теги:   Буча Збройні Сили України (ЗСУ) Війна Росії проти України Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter