«Зібрала дітей і валізи та повернулась до Харкова». Як призупинення виплат 800+ впливає на українців у Польщі — Sestry

Зупинка щомісячних виплат 800 злотих на дитину — одна з ключових змін, яка останнім часом вплинула на життя українських родин у Польщі. Для багатьох ці гроші були не додатковою допомогою, а частиною базового бюджету. Журналістка українсько-польського онлайн-видання Sestry Наталія Жуковська поговорила з українками, які вже повною мірою відчули на собі наслідки. NV публікує матеріал повністю у межах співпраці з sestry.eu . « Ми повернулися до України», — каже Тетяна, яка разом з двома дітьми виїхала з Польщі після втрати 800+. За кілька днів після повернення її місто Харків почали сильно обстрілювати. Але, за її словами, ця небезпека поки здається не такою нестерпною, ніж життя в Польщі без стабільності. У лютому польське Управління соціального страхування ( ZUS) призупинило виплати так званої допомоги 800+ для українців зі статусом UKR. Це стало наслідком змін до спецзакону про допомогу громадянам України, ухвалених після вето президента Кароля Навроцького. Відтепер право на виплату 800+ для іноземців залежить від виконання умови професійної активності батьків дитини. Без соцвиплати, наприклад, залишилися матері з інвалідністю, які не можуть працювати. І матері дітей з інвалідністю, яка підтверджена в Україні, а не в Польщі. А ще — пенсіонерки, які доглядають у Польщі за онуками. Водночас навіть жінки, які працюють і формально відповідають умовам, теж почали отримувати відмови від ZUS. За даними управління, ці зміни можуть зачепити близько 150 тисяч громадян України. Для інших іноземців нові правила почнуть діяти з червня 2026 року. Після подання нової заявки ZUS мав до двох місяців на її розгляд. Однак цей термін у багатьох випадках вже значно перевищено, і значна частина біженців досі не отримала жодного рішення щодо своїх виплат. — Я родом з окупованої Донеччини. Ніколи не хотіла жити з росіянами, тож коли вони окупували нас і створили так звану « ДНР», виїхала через російський Бєлгород до Харкова, — розповідає Анна Чебуряк . — Коли почалася повномасштабна війна, я ризикнула та виїхала до Польщі. З першим житлом мені допоміг один поляк, за що я йому вдячна. Далі закінчила поліцеальну школу, маю диплом стоматологічної асистентки. Почала працювати за фахом і паралельно навчалася далі — цього разу в Akademii Śląskiej на спеціальності «медична сестра». Коли заробіток не покрив базові потреби і навчання, я змушена була йти працювати в нічні зміни по 11 годин на склад. Через рік завагітніла й не витримала такого темпу, змушена була залишити навчання. Ще й із чоловіком розійшлись, бо він мене зрадив. Зараз моїй донечці вже вісім місяців. Ми живемо в Катовіце, я намагаюсь якось організувати побут, знайти роботу або хоча б стабільне джерело доходу, але з маленькою дитиною це дуже непросто. Подавала документи на допомогу на дитину, заяву довго розглядали, а потім нарахували близько тисячі злотих допомоги від MOPS. Ці гроші йшли на житло. А допомога на дитину 800+ дозволяла закривати базові речі — памперси, їжу. Зараз виплат немає, і ситуація, м’яко кажучи, нестабільна. Анна Чебуряк зараз не знає, як їй вижити / Фото: З приватного архіву Наразі я не можу працювати, бо дитина ще на грудному вигодовуванні. До того ж її стан після народження був дуже складний, адже пологи пройшли з гіпоксією — донька не дихала сама, була в реанімації. Лікарі кажуть, що є певні зміни, за якими потрібно спостерігати. Це означає постійні візити до спеціалістів, а термінові консультації часто лише платні. Наприклад, невролог чи УЗД голови — близько 400 злотих. Зараз нам призначили фізіотерапію, грошей на приватні візити я не маю, і безкоштовних термінів немає. Виходить замкнене коло — лікування потрібне, але доступу до нього немає. Сподівалася, що зможу стати на облік у службу праці й отримати бодай кілька місяців фінансової підтримки, втім, заява від лютого досі на розгляді. Я з острахом очікую на відмову. Не розумію, чому зараз так багато відмов приходить щодо отримання виплат 800+, навіть коли умови виконані. Це створює відчуття, ніби робиш усе правильно, але система все одно не дає очікуваного результату, і ти постійно залишаєшся в невизначеності. Повернутися в Україну мені нікуди. У мене там немає житла, а в окупований Донецьк — навіть якби захотіла — я не потраплю без російського паспорта. У Польщі я знову змушена шукати житло, плюс треба зробити паспорт для дитини — а у мене немає на це грошей. Я вже закладала свої цінні речі у ломбард, щоб протриматися. Пробувала звертатися до різних організацій і фондів, але мені відмовили. А мені б протриматися ще кілька місяців, поки доньці виповниться рік, і я зможу віддати її в ясла, а сама піти працювати. — Коли сталась повномасштабна війна, ми довго залишалися в Харкові, але коли почалися сильні бомбардування, мої двоє дітей дуже злякалися, у них почалися панічні атаки. Стало зрозуміло — треба виїжджати, — розповідає Sestry харків'янка Тетяна. — Я виїхала до Кракова, де жила моя сестра — це було єдине місце, де я могла відчути опору. Спочатку ми жили разом, але було тісно, навіть наша однокімнатна квартира в Харкові здавалася просторішою. Постало питання окремого житла. Спочатку сестра допомагала фінансово, згодом я оформила допомогу й частково стала покривати витрати. Паралельно підпрацьовувала онлайн — на ці гроші ми жили. З маленькими дітьми, які постійно хворіли, у Польщі я не могла бути стабільною працівницею. Перелом настав після змін у правилах допомоги для українців. Відміна медстрахування та виплат для українців у разі відсутності сплати внесків. А у лютому 2026 року — призупинення виплат 800+. Стало зрозуміло, що стабільності більше немає і не буде. У березні ми зібрали валізи й повернулися до Харкова. Це було дуже непросте рішення, адже дівчата пішли в Польщі до школи, їм було добре. Разом з тим відчуття, що ти більше не можеш планувати навіть найближче майбутнє, — нестерпне. 800 злотих — не ті гроші, на які можна « жити добре», але вони допомагали триматися. Колись я читала, що у польських школах не потрібно здавати гроші, як в українських. Але по факту постійно треба здати то на одну активність, то на іншу. Наче й невеликі суми — 10, 100, 200 злотих, але вони регулярні. І щоразу за двох. Були моменти, коли діти питали: «Мамо, ми що, бідні?» Бо коли всі кудись ходять, а ти пропускаєш — це відчувається. Щодо медицини, то за чотири роки я лише один раз пішла до лікаря з дітьми. Але саме усвідомлення, що, якщо щось серйозне трапиться, у тебе є доступ, давало відчуття безпеки. Без цього відчуття — страшно. Через тиждень після нашого приїзду в Харкові почалися атаки й вибухи. Так, тут дуже небезпечно, але в Польщі у мене теж був постійний, щоденний страх, що завтра можеш залишитися без житла й можливості утримувати дітей. Постійна економія, напруження сильно мене виснажили. Коли ми поверталися, польські прикордонники дуже здивувались. Запитували, мовляв, ви ж поїдете назад? Але я відповіла: «Ні, не поїдемо. Принаймні не до Польщі». — Близько 17% опитаних мною українок зі статусом UKR декларують, що живуть у борг. Чимало людей на межі, коли зарплата йде на оренду житла, а виплати 800+ — на харчування й базові потреби дітей, — розповідає Людмила Крамниста , голова фундації AB Show, яку вона заснувала в 2025 році в Кракові. Кілька років Людмила допомагає людям з інвалідністю, а останнім часом до неї дедалі частіше звертаються українки, яким не виплачують 800+. Вона розповідає: — Я створила групу в Telegram для жінок у схожій ситуації. Ми ділимось інформацією та підтримуємо одна одну. Паралельно я беру участь у різних робочих групах, адвокаційних заходах, також виступала в Офісі Уповноваженого з прав людини у Варшаві. Доповідала щодо ситуації з виплатами 800+, адже збираю на цю тему дані. Створила анонімну анкету , і на сьогоднішній день маю вже 1146 відповідей. Проблема затримок і відмов у виплаті соцдопомоги стосується набагато ширшої групи людей, ніж здається. Зараз почали масово приходити відмови. Наприклад, під час перевірок з’ясувалося, що роботодавці не завжди коректно оформлюють внески або не роблять всі необхідні платежі. І через це люди, які де-факто працюють, втрачають гроші. Я теж 20 квітня отримала відмову, хоча працюю. Людмила Крамниста розповідає про скрутне становище українських жінок під час однієї з конференцій у Варшаві / Фото: З приватного архіву Одне із запитань моєї анкети — можливість за бажанням написати свою історію. І я бачу, що є дійсно складні випадки, де людей виселяють з орендованого житла, бо їм немає, чим платити. Де родини залишаються без можливості купити базові речі, ліки. Близько 40% жінок відкрито говорять про погіршення свого психологічного стану. Зізнаються, що постійно перевіряють систему, прокидаються серед ночі, щоб подивитися статус заяви. Це вже виходить далеко за межі фінансового питання — це життя в режимі безперервної тривоги й невпевненості в завтрашньому дні. Історії Анни й Тетяни — лише дві з тисяч. Для частини українців у Польщі зміни у виплатах стали не просто фінансовим ударом, а точкою, після якої доводиться переглядати базові рішення — де жити, як ростити дітей і чи є майбутнє в країні, яка ще недавно здавалася безпечною. Теги:   українки в Польщі Соціальна допомога Польща Українські біженці Діти Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter