Я і моя подруга. Що таке бостонський шлюб

Багато українок, які після початку повномасштабної війни опинилися з дітьми за кордоном, обирають цей формат спільного проживання, навіть якщо й не називають його саме так Скажіть, що у вас теж таке було: є подруга, ви давно дружите, і сварилися, і мирилися, і нема нічого такого, що ви одна про одну не знаєте… І ось коли у вас — або у неї — якісь чергові трабли з хлопцем, ти думаєш: «Ну нащо ці хлопці? Як було б круто просто жити собі удвох. А хлопці — нехай будуть. Десь». Було? Так от. Якби тоді ви з'їхалися з подругою — у вас був би «бостонський шлюб». Зараз бостонські шлюби знову стають популярними — американські психологи вважають, що причин декілька. 1. Представники покоління Z ( ті хто народився між 1997 і 2012 роками) все частіше обирають платонічні стосунки. Тобто стосунки, в яких панують довіра і підтримка, домінують над стосунками, які базуються на пристрасті. 2. Маніфестація власної фінансової незалежності ( так, це про фемінізм). 3. Зручність. Удвох легше і розв’язувати побутові питання, і доглядати дітей, і організовувати дозвілля. Знаєте, що мене змусило зануритися в тему? Чимало українок, які після початку повномасштабної війни опинилися з дітьми за кордоном, обирають бостонський шлюб ( навіть якщо і не називають його саме так). Тож, вважаю за потрібне розібратися — чому шлюб? Чому бостонський? Звідки взявся? І чому він не є загрозою традиційній моделі сім'ї ( як вважають ті, хто не любить розбиратися і вчитуватися). В романі Генрі Джеймса Бостонці ( 1886) ідеться зокрема про пару жінок, які живуть разом. Письменник надихався власною сестрою, яка теж жила з жінкою. Після виходу роману такий спосіб стосунків стали називати « бостонський шлюб», хоча самі стосунки існували до книжки і без зв’язку з нею. Сам Генрі Джеймс, як і більшість його сучасників, називали таких жінок « нові жінки» — new women. Це були феміністки, які мали роботу, будували кар'єру, були фінансово незалежними, мали непогану освіту — і не спішили виходити заміж, тобто не вбачали у вдалому заміжжі головну мету свого життя. Їх називали новими тому, що вони не хотіли жити за старими правилами. Звісно, таким жінкам було простіше жити разом — перш за все з практичних міркувань. Якщо перед тобою такі варіанти: — жити з батьками, які наполягають на заміжжі; — виходити заміж просто тому, що усі так роблять, і забути про кар'єру; — жити з подругою, яка також бажає незалежності та реалізації, Лесбійські стосунки були завжди. Наприкінці XIX ст. вони теж були — і дійсно, відомо чимало випадків, коли за стосунками, які видавалися за зручне сусідство двох незалежних феміністок, приховувалися справжні романтичні історії. Саме приховувалися — адже бути лесбійкою в той час було небезпечно. Сьогодні, на щастя, вже не треба прикриватися « бостонським шлюбом», адже ми як суспільство стаємо все більш і більш толерантними. Це форма спільного проживання між двома жінками, які ділять між собою фінансові витрати, домашні обов’язки, турботу про дітей ( діти можуть бути як в однієї з них, так і у двох), підтримують одна одну емоційно — тобто поводяться як у звичайному шлюбі, але без інтимної складової. Чому бостонський шлюб — не заміна традиційному ? Сьогодні дедалі більше людей шукають свій формат стосунків: хтось зосереджений на кар'єрі. Хтось опинився на самоті після болісного розлучення. Хтось свідомо обрав виховувати дитину самотужки. На щастя, ми живемо у світі, в якому жоден з цих людей не приречений на самотність ( як було б ще сто років тому). Чому сьогодні бостонський шлюб привертає увагу соціологів і психологів? Тому що все більша його популярність свідчить про те, як трансформуються потреби сучасної людини у стосунках. Емоційна підтримка, довіра, фінансова незалежність від чоловіка, відсутність романтичних зобов’язань, зрозумілі домовленості і чітка організація побуту — саме за це обирають бостонський шлюб. Мабуть, тому, що не знаходять цього у традиційних стосунках. Українські жінки в стосунках цього формату долають ще одну перешкоду — а саме відчуття, що вони чужі в незнайомій країні, і потребу мати поруч дорослу людину, яка переживає той самий досвід. Це й адаптація до нових умов життя, і пошук відчуття безпеки і рівності, і пошук підтримки. Текст опубліковано з дозволу авторки Теги:   Суспільство Психологія Стосунки Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter