Шукайте іншу пару черевиків. Чому ніколи не варто йти на компроміси

Колишній перемовник ФБР Кріс Восс учить знаходити екстраординарні рішення там, де інші бачать глухий кут Минулого тижня клієнт написав мені: «Вікторіє, у будь-якому конфлікті є простір для компромісу». Звучить як мудрість, чи не так? Але я замислилася: компроміс можливий лише тоді, коли обидві сторони готові до добросовісного діалогу. Проте в сучасному житті це трапляється набагато рідше, ніж нам хотілося б вірити. На цю колонку мене знову надихнув бестселер Ніколи не йдіть на компроміс Кріса Восса — колишнього перемовника ФБР. Назва книги часто сприймається як маніфест впертості, але насправді Восс учить того, як знаходити екстраординарні рішення там, де інші бачать глухий кут. І тут, як не дивно, саме компроміс часто виступає головним ворогом. Пастка « чорно-коричневих черевиків» Восс наводить геніальний приклад. Чоловік хоче вдягнути на вечірку коричневі черевики, дружина наполягає на чорних. Вони йдуть на компроміс і взувають по одному черевику кожного кольору. Формально конфлікт вичерпано, але результат — абсурдний. По-перше, на вулиці в такому вигляді некомфортно. По-друге, все одно якась зі сторін постраждала більше. Саме це Восс і називає компромісом — нерівний розподіл незручності замість пошуку справді комфортного для всіх рішення. Справжній результат — коли сторони зрозуміли одна одну настільки глибоко, що знайшли рішення, яке жодна з них не придумала б поодинці. Тобто не одягнули на людину різне взуття, а знайшли пару, яка подобалася б обом. Спікерка на заході для психотерапевтів розповіла про дівчину-підлітка зі скаргою на матір. З’ясувалося, що мати зривалася саме на вихідних: була вдома, втомлена, і вони весь час стикалися. З допомогою психотерапевтки вони домовилися, що вихідні донька проводить у бабусі. Змогли зрозуміти, звідки росте проблема. Ніхто нічого не ділив навпіл. Просто знайшли іншу пару черевиків. Ми грішимо цим і в бізнесі. Керівник просить здати проєкт за три дні, підлеглий каже, що потрібен тиждень. Сходяться на п’яти днях. У результаті керівник отримує продукт пізніше бажаного дедлайну, а підлеглий працює в режимі вигорання і видає посередню якість. Це не win-win. Це lose-lose, розділений на двох. Справжній результат з’являється тоді, коли сторони зосереджуються не на своїх потребах, а на можливостях, які дає не якийсь прийнятний « компроміс», а взаємовигідна домовленість. Можливо, керівнику насправді потрібен лише один слайд для презентації через три дні, а решту можна доробити якісно за тиждень? Це і є «інша пара черевиків». Де закінчується гнучкість і починається капітуляція Чи означає це, що треба стояти на своєму до останнього? Не зовсім. Важливо розрізняти цінності та умови. Юристка Оксана щодня стикається з ситуаціями, де буква закону і реальна потреба людини живуть у паралельних всесвітах. Один із її клієнтів — чоловік, який повернувся з тимчасово окупованої території. Він провів місяці в підвалі, перетнув кордон і практично там же отримав від ТЦК повістку. В Україні досі не існує жодного нормативного акту, який би визначав, як державні органи мають поводитися з людиною, що повернулася з окупації. Немає адаптаційного періоду, немає мораторію на мобілізацію на час відновлення, немає єдиного протоколу для ТЦК, поліції, прикордонної служби. Роберт Таіббі Передумали в останню хвилину? Як ухвалити важливе рішення Офіційний статус цивільного полоненого дає право на фінансову підтримку, медичну і правову допомогу. Але його оформлення триває від шести до дванадцяти місяців. Тобто держава може мобілізувати людину сьогодні, а офіційно визнати, що з нею щось сталося, через рік. Оксана знає, що по «букві» можна оскаржувати, боротися, чекати. Але перед нею жива людина, якій потрібна допомога зараз, а не через рік судів. Тому вона шукає не ідеальне рішення, а найшвидший реальний шлях: який статус можна оформити вже, яка виплата доступна без тривалої процедури, де є мораторій де-факто, навіть якщо не де-юре. Оксана розуміє різницю між ціллю та маршрутом і тому не капітулює перед системою, а шукає шляхи співпраці з нею. Поступитися маршрутом — іноді єдиний спосіб не втратити людину по дорозі. Восс якраз це і розрізняє: поступитися умовами — не те саме, що поступитися цінностями. Компроміс як симптом виснаження Сьогодні багато хто з нас живе в режимі дефіциту ресурсу. І саме в такому стані ми найчастіше йдемо на «гнилі» компроміси. Працюємо там, де нас знецінюють, бо «зараз не час для змін». Залишаємося в стосунках, де нас не чують, бо «всім зараз важко». Беремо на себе чужу відповідальність, бо «хто, як не я». Це і є компроміс, який призводить до виснаження. Кріс Восс нагадує: переговори — це процес виявлення інформації, а не просто торги. Якщо інша сторона не хоче вас чути, а лише чекає, поки ви «зламаєтеся», це не що інше, як агресія. І в такій ситуації намагатися « взути різні черевики» не просто безглуздо, а небезпечно. Ніколи не йди на компроміс  — книга, яка вчить нас розвивати емоційний інтелект в переговорах, в стосунках, щодо оточуючих і щодо самих себе. Це заклик слухати те, що стоїть за фасадом слів. Справжня альтернатива компромісу — це взаємоприйнятне рішення, яке досягається тому, що враховані реальні болі та потреби сторін. Але для цього потрібні двоє. Якщо ж ви бачите, що партнер лише затягує зашморг, пам’ятайте: ви маєте повне право не погоджуватися на погану угоду. Краще йти босоніж, ніж у взутті, яке вам нав’язали і яке тисне — і фізично, і психологічно. Ніколи не йдіть на компроміс. Теги:   Спілкування Життєві поради Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter