ШІ на службі ЗСУ. Військовий і топменеджери мілтеху — про цифровізацію поля бою, «етичність» дронів та «вічні» перегони з ворогом

Українці щодня використовують цифрові технології та штучний інтелект для потреб фронту. Виробникам озброєння вони дозволяють досягати небачених до цього результатів, а командирам — проводити сміливі операції, ефективніше знищувати ворога та дивувати світ. NV зібрав фахівців мілтеху, щоб привідкрити завісу над тим, як нові технології переходять з розряду фантастичних мрій у реальність, що дає можливість створювати і серійно виробляти роботизовані комплекси, дрони, перехоплювачі дронів і системи моніторингу поля бою на абсолютно нових принципах. Важливий момент: як Україна використає цей досвід після перемоги? Хто куди інвестуватиме — українські розробники в Європу або навпаки? Невипадково дискусія на великому заході NV Велика цифрова трансформація розпочалася з нашумілої заяви СЕО Rheinmetall Арміна Паппергера про те, що українські дрони може робити будь-яка домогосподарка, а 3D-принтери, мовляв, стоять на кухнях. Учасники розмови: В’ячеслав Шелестовський , командир роти ISTAR 2-го корпусу НГУ Хартія; Юрій Поріцький , СЕО DevDroid; Мар’ян Сулим , СЕО компанії Zvook; Олексій Бабенко , CEO Vyriy Industries. Модератор — Мустафа Найєм , експерт з державних комунікацій, який нині працює в мілтех-бізнесі. Наводимо найяскравіші фрагменти обміну думками. Мар’ян Сулим: Коли я вперше про це почув, якоюсь мірою був згоден із тим, що він говорить. Бо дуже багато інновацій, які ми застосовуємо, побудовані не на технологічності, а на застосуванні, вони є прикладними. Мар’ян Сулим, СЕО Zvook / Фото: NV Об'єктивно, 2022 року воно було так, як прокоментував СЕО Rheinmetall. Зібрані прості мікрокомп'ютери, проста пайка, прості компоненти, великою мірою китайські. Але в нас тоді не було ресурсів. Проблема згодом була закрита, ми рухаємось далі. Жодного разу не натрапляв на засоби, які застосовуються нашими Силами оборони, котрі би ці великі концерни виготовили і продали за адекватною ціною. Все, що вони роблять, неможливе до застосування, або немає бюджетів, аби ефективно це закуповувати. Олексій Бабенко: Часто європейські компанії, а інколи й українські, хочуть розвиватися заради розвитку, інновації заради інновацій. І забувають про те, що продукт визначається не інноваційністю, а тим, який результат дає на полі бою. Якщо порівняти будь-яку велику дронову компанію в Україні з Rheinmetall, то часто продукцією цієї української компанії, зробленою за день, можна знищити техніку, яку Rheinmetall виготовив за рік. Олексій Бабенко, CEO Vyriy Industries / Фото: NV Чи з’явились в Україні нові чипи? Ні. Чи почала Україна впродовж війни використовувати нові чипи? Так. Якщо брати нашу систему маяків, вона зроблена на чипі, який з’явився 2022 року. Чи дає перевагу те, що це новий чип, нова архітектура? Дає. Чи можна це зібрати на кухні? Так. Це не технологія Rheinmetall або Lockheed Martin, але хіба це погано? Vyriy Industries прагне до інновацій заради результату. Якщо результат дають дрони, зібрані на кухнях, ми будемо збирати дрони на кухнях. Юрій Поріцький: Ми не намагаємось бути Rheinmetall або іншою європейською компанією, бо українські дефенс-компанії роблять рішення для війни. Цикл життя цих рішень складає не 5−10 років, як у європейців, а декілька місяців. Ми маємо робити багато дешевого у великій кількості, що відповідає поточним реаліям. У німців немає війни, вони не розуміють, що відбувається: один дрон може знищити танк, який коштує 15−20 млн євро. В них зовсім інші бачення й підходи. Вони судять про техніку, яку виготовляють, у реаліях Другої світової. Так, намагаються збирати фідбек, що в нас відбувається на полі бою, але не до кінця готові бути гнучкими і змінювати пріоритети, виготовляти дрони. Весь бізнес Rheinmetall зав’язаний на танках, великій артилерії, яка в наших реаліях вважається досить цікавою ціллю для FPV-дрона і може бути знищена вже після першого пострілу. Юрій Поріцький, СЕО DevDroid / Фото: NV В’ячеслав Шелестовський: Я бачу в європейських країнах запит на FPV-дрони. На мою думку, перше, що їм треба, — будувати систему. Тільки розуміючи, як застосовувати ці засоби, можна отримати перевагу на полі бою. І тут питання, проти кого вони збираються воювати. Якщо проти країни, яка так само не вміє використовувати ці засоби, — одна історія. Якщо проти такого сильного ворога, як Росія, — зовсім інша. В’ячеслав Шелестовський, військовослужбовець 2-го корпусу Нацгвардії України Хартія / Фото: NV Чи в України є змога інновацій у конвенційній зброї, яких немає у світі? Чи ШІ став реальною технологією, яка вже працює серійно? Шелестовський: Коли я долучився до армії в кінці 2022 року, кількість сенсорів і об'єм інформації був у десятки разів менший. Не виникало проблеми, що робити з цим. З кожним роком і місяцем об'єм даних зростає експоненційно. Командир завжди змушений працювати в умовах інформаційного перенавантаження, коли йому віддають великі об'єми сирих даних і кажуть: розбирайтесь. ISTAR цю проблему намагається вирішити. Задача підрозділу — агрегація сенсорів, які є на полі бою. Це може бути звук, супутникові знімки, БПЛА, телефони, взяті у військовополонених. Проводимо збір даних, первинну валідацію, прибирання шуму, стандартизацію. Дуже важливий етап в обробці — ф’южинг, як співставити одні дані з іншими. Наш кінцевий продукт — прийняття рішень на полі бою. KPI нашого підрозділу — час від отримання сирих даних до прийняття рішень. Сулим: Ми використали ШІ, аби створювати мережу акустичних сенсорів, цього ніхто раніше не застосовував. Підхід саме у створенні великої мережі, аби виносити з неї додаткову цінність: ми зібрали великі дата-сети, в нас є можливість тематичної класифікації. Не всі радарні системи здатні на таке: сидять оператори і аналізують виведення інформації з інтерфейсу. В нас повністю автоматизована система. Чи можна сказати, що це інновація? Безперечно. Бабенко: Найпопулярніша історія в медіа щодо ШІ — донаведення, коли в нас немає відео до цілі. Ми побачили ціль, натиснули — воно полетіло і влучило. Зараз є багато систем, які влучають майже в 100% випадків. Але донаведення — це поки не масова історія. Чи стане масовою? Швидше за все, так, бо нове керівництво Міноборони бачить у цьому потенціал. Десь у середині літа будуть закуплені десятки тисяч дронів із донаведенням, які потраплять у підрозділи, і вони почнуть їх застосовувати. Тоді відбудеться умовний іспит для усіх розробників і провайдерів дронів із донаведенням. Ми реально побачимо — або буде багато скарг, що знову купили не те що треба, або багато позитивного фідбеку, мовляв, нарешті цей ваш ШІ десь почав працювати. ШІ зараз також працює у тренінгу моделей для дронів-розвідників, перехоплювачів. Я бачу по наших командах розробки, виходить дуже класно навчати виявленню цілі до того, як людина її побачила. Тим паче людина, яка не першу годину літає на дроні і втомилась вишукувати машину, яка проїде або не проїде. Який великий плюс ШІ? У нього немає втоми і він не зупиняється в навчанні. Людина у своєму віці може обробляти певний обсяг інформації, через рік або п’ять — стільки ж, через 10, вірогідно, вже менше. У ШІ навпаки: що більше інформації в нього додається, то якісніше він її обробляє. Судячи з того, як розвиваються великі моделі і системи, в мілтеху вони розвиватимуться дуже швидко. Поріцький: Якщо говорити про ШІ для НРК, у нас більше тисячі засобів за минулий рік поставлено до ЗСУ на турелях. Є автодетекція людини, супровід. Яку проблему вирішуємо? Оператору, який спостерігає за полем бою, дуже важко дивитись на незмінну картинку годинами. Тому в нас є спецрежими. Якщо є якийсь рух через тепловізор або денну камеру, оператору подається сигнал. Є різні можливості: можна донаводитись, супроводжувати, записувати відео. Але ми все ще залишаємо рішення за оператором щодо відкриття вогню. Наступний крок — напівавтоматичні засоби. Бувають кейси, коли наш засіб уражений, втрачає зв’язок, і нам необхідно або повернутись назад, або доїхати до кінцевої точки. Думаю, до 2028 року наші НРК точно будуть працювати в напівавтоматичному режимі, коли ми зможемо задати старт і точку доїзду. Бо людей завжди буде не вистачати, а один оператор зможе керувати кількома засобами. Крім цього, працюємо над рішеннями щодо збиття FPV-дронів. З’ясували, що оператор вручну не може зреагувати за 3 секунди, навестись і уразити ціль. Має бути ШІ, який завдяки різним сенсорам розуміє, з якого боку на нього рухається FPV-дрон, навестись і одразу вистрелити. Засіб виїжджає в зону, де розуміє: все, що до нього підлітає, — вороже, він має це знищувати. Модератор Мустафа Найєм / Фото: NV Наскільки НРК близькі до того, аби замінювати бійців? Чи будуть системи без людини-оператора приймати рішення про ураження живої сили? Поріцький: 2024 року потрібно було декілька тисяч наземних роботизованих комплексів, на цей рік — 50 тисяч, до яких включаються інженерні, логістичні, евакуаційні, ударні. Логістичні НРК на ЛБЗ забрали 95% всієї логістики. Пам’ятаєте, у 2022−2023 роках збори на пікапи, щоб довозити хлопцям БК і їжу? З 2025 року масово логістика виконується роботизованими засобами. Те, що декларували бригадний генерал Андрій Білецький, міністр оборони Михайло Федоров — потрібно замінювати піхоту. Яку основну задачу наша піхота виконує на ЛБЗ? Переважно це розвідка, доповіді про те, що рухається противник або техніка. Тоді піднімаються розрахунки FPV-дронів, які відпрацьовують по ворогу. У першу чергу треба забрати звідти саме цих людей, замінити їх НРК, які матимуть велику кількість сенсорів, збиратимуть і передаватимуть інформацію. Фото: NV Фото: NV Наші засоби виїжджають із кулеметами на позицію, можуть кілька діб чергувати. У нас був кейс, група з 20 росіян рухалась на штурм. Наші НРК вели по них вогонь, хоч не прицільний, та вони залягли. Тоді підняли розрахунок FPV-дронів — і уразили їх за пів години. Запитів щодо систем, які автоматично зможуть уражати ворога, було багато давно. Бо є певні ділянки фронту, де немає реальної можливості заховатися людині, але підрозділ може виставити такі засоби, замаскувати їх. Це не важко, декілька рядків коду дописати. Ми тестували це з деякими підрозділами. Але тут є ризик для безпеки військовослужбовців: якщо дамо за замовчуванням цю функцію, хтось на навчаннях не поставить на запобіжник, воно може вистрелити. Якщо ж почнемо додавати систему « свій-чужий» — це додаткове ціноутворення, і ми за один і той самий бюджет поставимо вже не тисячу, а 600−700 одиниць. Сулим: Здається, ми вже це проходили. Міни теж забороняли, а потім чомусь усі повиходили з цих конвенцій. Міна приймає рішення, чи вражати живу силу? В автоматичному режимі все відбувається, і це не ШІ. Тому я думаю, ми зробимо коло і знову будемо про це все думати. Ще хотілося б у європейців запитати: чи можна автоматично хоча б по дронах стріляти? Бабенко: У нас є варіанти: або нас уб’ють роботи через 50 років, або росіяни через рік. Банальний висновок: роботи — не так образливо. У нас на полігоні буде презентація системи, коли дрон сідає і в автономному режимі чекає, поки повз нього буде їхати машина. Все інше — на розсуд підрозділу, щоб це не ставили там, де їздять цивільні і де можуть проїхати наші. Шелестовський: 100% є запит. Я особливо таких дискусій не чув — етично, неетично… Треба робити все для виживання, а там уже будемо аналізувати. Сулим: Ми робимо і апаратне, і програмне забезпечення. Коли ми починали Zvook, думали, що не будемо в довготривалий марафон забігати, R&D запустимо, зробимо продукт — і будемо сидіти на підтримці, застосовувати. Минуло чотири роки, половина Zvook — це досі R&D. Фото: NV Фото: NV Перший продукт, який ми створювали, — виявлення шахедів. Для цього 2022 року в межах мобільних операторів виставляли акустичні сенсори. Коли шахеди йшли на низьких висотах, вони прекрасно виявлялись. Але на вежі мобільного оператора є зв’язок і живлення. Коли у 2023−2024 роках почалось масштабування FPV-дронів, звичайно, ми переключились. Тобто адаптували акустичний сенсор для виявлення FPV. Але там, на передовій, немає зв’язку і живлення. Тому ми зараз будуємо mesh-мережі. Ціноутворення Zvook завжди було таким: сам сенсор ішов по собівартості комплектуючих з невеликою операційною маржею для закриття бухгалтерських витрат тощо, це 700 доларів. Саме залізо, сенсори — ми на ньому не заробляємо. Система Zvook — це модель ШІ, яка аналізує звук одного мікрофона, повідомляє про факт наявності повітряної цілі, такої як гелікоптер, турбогвинтовий літак, дрон-шахед тощо. Спочатку ми розраховували отримати моделі ШІ, які можна буде застосовувати в цивільному житті після перемоги. Зараз ми сподіваємось, що команду Zvook можна буде годувати з запитів наших партнерів, які зараз стикнулись із тими самими труднощами, що й ми. Тепер шахеди — це проблема Європи та Близького Сходу. Бабенко: Ціноутворення несправедливе стосовно всіх, окрім виробників FPV-дронів. У нас по них десь 18−20% маржі виходить. Маємо короткий фінансовий цикл і короткий цикл інновації. І водночас дуже великий запит, дуже велике виробництво. Якщо беремо виробництво літаків-розвідників, дипстрайків або НРК, там дозволена маржа та сама, а фінансовий цикл удвічі-тричі більший. Якщо в мене є 100 доларів, я за рік їх оберну 5 разів і зароблю багато. А якщо по НРК оборотний цикл пів року, я оберну їх усього двічі і зароблю майже вдвічі менше, вклавши стільки ж грошей. Шелестовський: ISTAR — перш за все не про конкретний підрозділ, а про процеси. Це збір, обробка, аналіз і передача інформації про поле бою в реальному часі. Як data pipeline, коли залітають дані, обробляються, стандартизуються, агрегуються. І на базі цих даних можна робити висновки. Що дає ISTAR? У деяких підрозділах помітна проблема: вони реагують на дії ворога. Ворог наступає, ми відбиваємось, не наступає — чекаємо, коли наступатиме. ISTAR корисний, коли немає проміжку очікування. Ми завжди робимо превентивні дії. Не може бути просто, що 20 військовослужбовців РФ вилізли з ями і побігли — вони якось до тієї ями дійшли. Зараз за рахунок інфільтрації вони заходять по одному, по два. Навіть маючи 24/7 спостереження за полем бою, сьогодні можна побачити, як один-два росіянина зайшли, а завтра про них уже ніхто не пам’ятатиме. Дуже важливо цю інформацію збирати, щоб потім при аналізі в контексті тижня, двох, місяця можна було зрозуміти, що вони там накопичуються, що треба працювати по тій позиції. Фото: NV Фото: NV Дуже часто кажуть про Хартію і Харків, що ми на спокійних напрямках. Тут важливе питання: чи ми на спокійних напрямках, чи напрямки спокійні, бо ми на них? Для нас дуже важливо не давати ворогу здобути ініціативу. ISTAR відіграє в цьому ключову роль. Поріцький: Щодо НРК, росіяни вже почали впроваджувати свої «кур'єри» і масштабувати виробництво. 2022 року були поодинокі застосування, а зараз уже є напрямки, де вони дуже активно закривають логістику, використовують їх для інженерних задач. Мають дуже хороший фінансовий ресурс для цього. Щойно з’являється якесь рішення, спрацьовує пряма вертикаль. Держава одразу заходить на підприємство, заливає туди купу коштів, дозволяє цьому підприємству виходити на тисячі одиниць. По НРК в України зараз є перевага. Але ворог може її перехопити у 2027−2028 році. Щойно вони побачать, що наші засоби впливають на фронт, на лінію розмежування, вони помчать їх копіювати і масштабувати. Ми боїмось наші засоби експортувати, хоча їх уже за лінією фронту стільки, що тільки бери, розбирай, копіюй, вимірюй. От вони їх і колупають. Влад Сутеа Дрони на оптоволокні. Курський експеримент, який змінив все Бабенко: Конкретна історія — з безпілотними літаками-розвідниками системи « ухилянт». У цих літаків є проблема — їх збивають FPV-дрони. Тож вони мають від цих FPV-дронів якось ухилятись. Росіяни спочатку зробили візуальне виявлення FPV-дрона, тоді літак-розвідник іде в сторону. Потім — радіовиявлення і ухилення. Вони спочатку це робили складними методами, а зараз суперпростими: демодуляція будь-якого радіосигналу. Якщо довкола з’являється якийсь новий радіосигнал, це означає, що присутній FPV-дрон, тому треба ухилятись. Дуже проста штука, коштує 1,5−2 тисячі гривень і рятує літак за 70 тисяч доларів. Українські виробники, розробники літаків-розвідників досі не впровадили схожу систему. Або пропонують розробки, які коштують 1000+ доларів, при тому, що в росіян це коштує копійки. Чи є інновації, які вони беруть у нас і масштабують? Так, навіть дрони на оптоволокні спершу з’явилися в Україні, ще в 2023 році. Сулим: Плюси системи Zvook в тому, що це пасивна система. Вона не може бути виявленою, це дуже корисно в таких регіонах, як Сумська, Чернігівська, Харківська області. Радарні системи там противником детектуються, вони їх намагаються знищити. Ми зробили мікрофонну решітку, вона може виявляти, крім самого факту наявності, напрямок джерела звуку. Це вже повністю радарна система, пасивна акустична. Ми побачили в пабліках, що росіяни почали на своїх вежах мобільних операторів встановлювати ці засоби вже як серійний виріб. Фото: NV Мені дуже це не сподобалось, чесно скажу. Українські розробники мусять доводити ефективність засобів. Поки ми знайдемо гроші, в гаражі зберемо перший прототип, передамо в підрозділи — на це йдуть місяці. Так, існує Brave1, існують грантові програми, дуже за це вдячні. Але для випробування технології держава могла би вкидати смішні гроші — і одразу отримувати серійний прототип. Так роблять росіяни. Тому коли ми побачили, що вони почали робити системи з серійними прототипами, це був перший дзвіночок. Другий дзвіночок — коли ми побачили скриншоти систем виявлення FPV-дронів всього через пів року після того, коли Zvook це реалізував і коли досі це ще не масштабовано у ЗСУ. Шелестовський: У нас великий акцент робиться на інтерактивні дашборди, де в реальному часі можна подивитися закономірності того, що відбувається на полі бою. Я бачив схожі інструменти в росіян. Це нормально, коли вони щось крадуть, десь ми піддивляємось. Навіть методологію ISTAR не ми придумали, а країни НАТО. Ми постійно працюємо в такому режимі, коли намагаємось не недооцінювати ворога. Ми завжди вважаємо, що в нього щось краще, аби це мотивувало людей більше працювати, розвивати наші системи. Дуже важлива гнучкість, бо те, що ми робили рік тому, вже неактуальне. Нові дані з’являються, нові сенсори — важливо адаптуватися. Наша філософія в тому, що ми намагаємось інвестувати більше в людей, ніж у технології. Люди, які працюють в ISTAR, — дуже скілові інженери, дата-аналітики, які прийшли з MacPaw, із Wise багато інженерів в нас, з інших великих компаній. Я чув, росіяни розробляють схожу на нашу систему, на кшталт Дельти. Але питання в тому, що навіть у нас досі не всі підрозділи Дельту використовують. Питання більше не в інструментах, а в системах: чи є запит на ці інструменти, чи вміють правильно ними користуватись. Поріцький: Відсутність часу. Людей можна знайти, гроші можна знайти. А час не зупинити. Навіть якщо ми поставимо 100 людей виконати одну задачу, вони її все одно виконають за місяць-два, не раніше. Є рішення, які мають прожити певний цикл, відтестуватись і ввійти в реліз. Не можна кількістю працівників збільшити цей проміжок. Дев’ять жінок не народять дитину за місяць. Якщо десь у процесі тестувань вилазять проблеми, опрацювання ще розтягується. А нам при роботі з підрозділами треба все вже на зараз, бо війна йде, люди гинуть. Якби ж 2020 року підготуватися, ми б мали зовсім інші результати на полі бою, не було б стільки втрат. Бабенко: Для масштабування інновацій, безумовно, потрібен час, гроші і люди. Якби в мене було на 20 млрд доларів більше і на п’ять тисяч людей більше працювало, не тільки виробничого персоналу, а й менеджменту, я би зробив більше. Але якщо ми кажемо про розробки, грошей тут вистачає. Заважає відсутність людей з правильними технічними знаннями і правильним продуктовим баченням. Щоб зробити класний продукт, не обов’язково потрібна команда з тисячі людей. Інколи достатньо двох людей, але тих, які знають, що робити. Сулим: Думаю, найбільша проблема для Zvook — це непрозорість. Справи з акустикою не такі гострі, як з FPV-дронами чи НРК. Ринок менший. Якщо його може закрити одна компанія, то всі продажі віддадуть їй. Така природа українська. Минуло чотири роки війни, ми не бачимо тендерних закупівель на акустичні засоби розвідки. Не утворюється прозорого запиту. Хоча потреба є. І Zvook постачає в підрозділи ці засоби. Але це не проблема такої нагальності, щоб її так сильно підсвічували. Ми постачаємо за рахунок грантових коштів, які залучаються для військових, або за рахунок благодійників, або люди збирають просто хто скільки може. Другий приклад. Zvook зробив систему протидії оптоволоконним дронам. Вона « зажовує» і знищує оптоволоконну лінію, якою такий дрон керується, для того, щоб він втратив керування і розбився. Один із методів, який ми реалізували, — це акустичний сенсор, що реагує на звук дрону і ініціює мотор, який обертає колючий дріт, який намотує оптоволоконну лінію і знищує її. Комплекс називається Шипшина. Над ним робота велася вже дуже довго. Є декілька постачальників. Кожна бригада, яка хоче вирішити для себе проблему оптоволоконних дронів, запитує, яка служба повинна за це відповідати? Начебто з дронами повинна боротися служба РЕБ. Там говорять: добре, але ж це оптоволоконні дрони, засоби радіоелектронної боротьби їм не протидіють. Вони показують пальцем на сили підтримки або інженерні служби. Інженери кажуть: так, наші люди можуть натягнути єгозу, а от підключити її до живлення, до інтернету і до всього іншого — немає відповідної інженерної підготовки і немає процедури. Шелестовський: Ми військовий підрозділ. Очевидно, наша найбільша проблема — це люди. Їх постійно не вистачає. Маю на увазі профільних дата-інженерів, які мають аналітичний склад розуму і досвід роботи з даними. Пройти БЗВП, адаптацію, КМБ, долучитися до підрозділу — це дуже довгий шлях для того, щоб людина стала повноцінною бойовою одиницею. Він займає від пів року до року. Недостатньо лише вміти обробляти дані, ключове — розуміти ці дані. А це розуміння приходить із досвідом. Поріцький: Далеко не кожна компанія може отримати критичність і бронювання 100% працівників. Тут наша перевага, те, завдяки чому ми утримуємо велику кількість людей, які можуть перетікати з інших бізнесів до нас. Хтось, правда, і виїжджає. Не можна дуже довго на патріотизмі триматись. Компанії і в Європі, і в Америці зараз дуже стрімко розвивають усі ці технології, і вони пробують хантити вже зараз українських інженерів, які працюють в мілтеху, і пробувати їх вивозити за кордон. Але ризик для нас навіть не в тому, що люди просто поїдуть і там будуть працювати. Насправді європейські компанії вливають зараз великі кошти у рішення, схожі на ті, які ми виготовляємо. Тобто в Європі формуються свої гравці, яких підтримують їхні міністерства оборони. І кожна країна зацікавлена в тому, щоб купувати у свого локального виробника, а не в України. Я піднімав питання, що українським дефенс-компаніям необхідно давати можливість виходити за кордон, для того, щоб вони масштабували своє виробництво там, збирали в Європі технічно підкованих людей, будували виробництва і продукцію постачали для потреб України. Бо оцю всю допомогу, яку виділяє Європейський Союз, нам дають не коштами. Вони йдуть до своїх виробників, збирають їхню продукцію, каталог відправляють в наше Міністерство оборони і питають, що нам з цього треба. Тобто ці кошти вони витрачають у себе в країні, і для них це пріоритетно. Вони хочуть збільшувати свої робочі місця і віддавати вже кінцевий продукт. Ми спочатку були аграріями, потім — айтішною країною, зараз стали вже дефенс-країною. І дуже важливо не втратити ці масштаби. В Україні сотні великих компаній, які можуть видавати кінцеву продукцію. Якщо ми можемо задовольняти світову потребу, то нам це треба робити і рухатися в тому напрямку, інакше ми втратимо ринок і вже не будемо такими крутими конкурентами. Бо дефенстех — це історія. Якщо вже з кимось співпрацюють, іншого гравця дуже важко завести на ці контракти чи на співробітництво з Міністерством оборони. Фото: NV Бабенко: Чи боїмося ми, що іноземні компанії переманять наших людей? Це їм треба боятись! Колись на одній виставці приводять інвестора до нас на стенд, я не пам’ятаю, з якої країни. І він починає щось розповідати, а потім каже: давайте відійдемо, поговоримо про те, щоби проінвестувати сто тисяч доларів. Я кажу: вибачте, я не розумію, навіщо мені в вас інвестувати? А виявляється, це він хотів у нас вкласти сто тисяч! Крім жартів, ми розглядали інвестиції в деякі європейські компанії, де є класні інженери. Це не сильно дорожче або складніше, ніж в Україні. Чи можемо ми переманювати людей з Європи на наші зарплати? Можемо. Вони бояться їхати, тому що в Україні війна, і це зрозуміло. Але якщо є R&D-команди, які вже працюють, то так, ми розглядаємо їх купівлю. Тому що часто експертизу, яка є в Європі, неможливо реалізувати в Україні. Коли якесь місто побудовано довкола древнього університету, де поряд багато виробничих компаній, і це місто живе буквально розробкою і виробництвом чогось технологічного, ну, вибачте, в Україні не має часу, щоб подібне побудувати за рік, два або 10 років. Але якщо порівнювати конкурентність нас і європейських розробників, ми інколи навіть цікавіші. Сулим: У нас зараз працює 30 людей. Половина з них — розробники. Втрата кожного — проблема. Тому є два підходи. Перший — закриваємо кордони, наймаємо по бронюванню. За рахунок цього платимо зарплату менше ринкової. Обмежуємо прибутковість, 25%. А другий підхід — платити стільки, щоб людей ніхто нікуди не переманив. Для цього треба дозволити працювати за кордоном. Дозволити продажі, вивезення технологій. Я підтримую цей підхід. Фото: NV Редактор: Микола Піддубний Теги:   Діалоги з NV miltech сектор Штучний інтелект Цифрові технології Війна Росії проти України Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter