Чому ми інші. Про ціннісний розрив з Росією

Це те, що я назвав « царством тіней» Ми звикли бачити Росію через ракети, пропаганду, рахунок жертв. Але є інша Росія, яку ми майже не обговорюємо, хоча вона й породжує все решта: Росія побуту, кухонь, під'їздів і плацкартних вагонів, де смерть українців давно стала частиною фону. Повість « Повернення» я почав писати в перші місяці повномасштабної війни, під обстрілами, коли дві речі стали для мене очевидними. Перша: родина тримає людину на війні сильніше за будь-який героїзм — без відчуття, що тебе хтось чекає, людина просто ламається. Друга: щоб остаточно відірватися від Росії, треба побачити її побут ізсередини, побачити тих звичайних людей, для яких наша смерть давно перестала що-небудь означати, і зрозуміти, що ця порожнеча була до війни і вона ж зробила війну можливою. Маріуполець ховається з дружиною і донькою в коридорі квартири під обстрілами. Будинок руйнується, вони тікають на вулицю і натикаються на російську диверсійну групу. Його вбивають, але він прокидається в чужому тілі і розуміє, що мусить знайти родину. З цього моменту він проходить крізь одне тіло за іншим: російський солдат у Бучі, алкоголік у російській глибинці, боєць на передовій, представник влади РФ — та в кожному шукає спосіб дізнатися, чи живі дружина й донька, і дістатися до них. Коли герой опиняється в Росії, він бачить середовище, де байдужість до чужого життя є нормою, де війна обговорюється тим самим тоном, що й ціна на олію, де людям давно нема заради чого жити, і тому чужа смерть їх більше не турбує. Це те, що я назвав « царством тіней», і це головний аргумент на користь остаточного ментального розриву з росіянами: ми маємо справу з простором, де зникла здатність відчувати, і з цим простором у нас більше немає спільного шляху. Порожнеча російського побуту була до війни і зробила її можливою. А тримає нас по цей бік те, що Росія давно втратила, — здатність любити своїх. Володимир Єрмоленко Російський фашизм: Мусоліні тільки й мріяв таке створити По інший бік межі героя тримає зв’язок із конкретними людьми, батьківство, подружня любов, пам’ять про спільне життя. П’ятий рік ми говоримо про зброю, фронт, опір. І менше говоримо про те, що за ними стоїть: про сім'ї, заради яких солдат тримає позицію, а переселенець встає вранці в чужому місті. Родина в умовах цієї війни виявилася головною лінією оборони, і вона тримає країну зсередини надійніше за будь-яку стратегію. Ці дві тези, — порожнеча Росії і ціна родини, — я з'єднав у повісті «Повернення» , бо переконаний: одне без іншого працює лише наполовину. Побачити морок ворога зсередини і водночас зрозуміти, заради чого ми від нього відриваємося, — це і є повне повернення до себе. Художня проза здатна провести читача крізь цей досвід так, як цього не зроблять ні новини, ні аналітика: дати прожити чуже життя зсередини. Теги:   Війна Росії проти України Суспільство Росіяни ментальність Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter