У Кремля не залишилося жодного рішення, яке не приведе режим до краху

Російський та ізраїльський блогер, виїхав з Росії у березні 2022 року В економіці — катастрофа, на фронті — катастрофа, із союзниками — катастрофа. Але навіть заморозка війни не врятує Путіна. Поясню, чому Спочатку груба оцінка: скільки росіян сьогодні прямо чи опосередковано працюють на війну. Чисельність збройних сил — близько 1,5 мільйона осіб. З них безпосередньо в зоні бойових дій — близько 700 000. Плюс Росгвардія — в районі 340 000. Плюс ФСБ, ФСО, ФСВП — ще кілька сотень тисяч. Загальна кількість людей у силових структурах — близько 2,5 мільйонів. У військово-промисловому комплексі безпосередньо зайнято близько 3,5 мільйона осіб. Плюс суміжні галузі, які також сьогодні в основному працюють на війну. Металургія ( сталь, титан, алюміній), хімія ( порохи, вибухівка, композити), електроніка ( кожна ракета — це чіпи, плати, роз'єми), машинобудування загального призначення, логістика, транспорт. Це ще близько 2−3 мільйонів робочих місць, в основному зав’язаних на військове замовлення. Зарплати у ВПК зросли в рази, що перетягнуло робітників з інших галузей. Плюс державний апарат. Плюс державні ЗМІ, Z-блогери, патріотичні некомерційні організації, воєнкори, усі структури, що займаються мобілізацією та збором грошей для фронту — ще кілька сотень тисяч. Плюс їхні сім'ї. У мобілізованих і контрактників можуть бути дружина, діти, батьки, які теж є вигодонабувачами війни: сотні тисяч рублів підйомних, зарплата контрактника 200−300 тисяч рублів на місяць, що в рази більше за середню зарплату в їхніх регіонах, — виплати пораненим і сім'ям загиблих. Разом: близько 15−20 мільйонів росіян отримують істотну частину доходів від військової економіки. Що буде, якщо просто зараз війна закінчиться? Проблема № 1  — одразу почнеться економічний шок скорочення від військових витрат. Сьогодні це близько 7−8% ВВП за офіційними даними, і десь у районі 10−12% за реальними. Кремль відчайдушно намагається приховати реальні цифри. Більша частина цих грошей йде у виробничі ланцюжки всередині країни — зарплати зростають, кредитування оборонного сектору безпрецедентне. Умовний ланцюжок: контракти на танки скорочуються на 70% - Уралвагонзавод у Нижньому Тагілі втрачає замовлення — 15−20 тисяч працівників переводять на скорочений робочий день або звільняють — падає попит на сталь і електроніку — падає завантаження в суміжників — падають доходи в регіоні — падають податки — регіон просить дотацій із федерального бюджету, у якому грошей давно немає. Це класична рецесія « від демобілізації», яка історично трапляється після кожної великої війни. У США після 1945 року спад ВВП у 1946 році становив близько 11%, і тільки масштаб американської цивільної економіки дозволив швидко перебудуватися. У СРСР 1990-х років конверсія ВПК пройшла катастрофічно — заводи просто зупинилися, і мільйони кваліфікованих робітників пішли в бандити і в човники. Проблема № 2  — повернення солдатів. За різними оцінками, через війну пройшло близько мільйона росіян ( включно з ротацією, мобілізованими, контрактниками, зеками зі Шторм Z і Вагнера). Частина з них загинула або покалічена, інші після закінчення війни повернуться додому. Це люди з бойовим досвідом і, що набагато важливіше — зі зброєю або доступом до неї. Це люди, які отримували 200−300 тисяч рублів на місяць — у три-п'ять разів більше, ніж у себе вдома. Їм обіцяли статус героїв. У них є пільги, бойові нагороди і впевненість, що вони — герої. Що вони отримають? Зайнятість у ВПК уже стиснута, цивільних робочих місць із такими зарплатами немає, героями їх уже ніхто не вважатиме — ви ж за гроші йшли. 700 000 навчених, озброєних і ображених людей у країні - це більш ніж достатньо, щоб підірвати Росію зсередини. І головне — ці люди організовані. У них є мережі, чати, командири, знайомі, бойові братства. У Німеччині після Першої світової повернулося 6 мільйонів розчарованих ветеранів, і з їхнього середовища виросли і СС, і ідеологія « поки ми воювали, нас вдарили ножем у спину». Проблема № 3  — ідеологічна. Сьогодні Росія контролює менше території в Україні, ніж чотири роки тому. Київ за три дні не вийшов. Україна залишилася вільною і стала набагато сильнішою, ніж була до війни, всю професійну російську армію знищено, Чорноморський флот потоплено, бойової авіації майже не залишилося, ППО розгромлено. Весь величезний стратегічний резерв, накопичений ще СРСР, згорів у топці війни, санкції ніхто знімати не буде, втрати і збитки — колосальні. «За що ми проливали нашу кров?» Проблема № 4  — елітний розкол. Війна створила нову генерацію вигодонабувачів: командири, які заробили мільярди на війні, військові блогери з мільйонною аудиторією, чекісти, промисловці від ВПК ( які тепер входять до числа найбагатших росіян). Це нова еліта з власними інтересами. При заморожуванні війни вони втрачають усе — статус, бюджети, доступ. А це люди з ресурсами і зі зброєю. Найбільш далекоглядні з них створюють власні збройні формування. І це не тільки Чечня. Проблема № 5  — регіональна. Війна згладила нерівність між бідними регіонами і центром через виплати солдатам. Бурятія, Тува, Кавказ — туди пішли гроші, яких вони не бачили роками. У сільській місцевості бідних регіонів виплата сім'ї загиблого ( 5−7 мільйонів рублів) — це перехід сім'ї зі злиднів у середній клас. У разі зупинення війни цей трансфер пропадає. І все це в ситуації, коли санкції діють, технологічний розрив зростає, демографія погіршується, суспільна втома накопичується. Кремль опинився в пастці, коли затягування війни видається дешевшим, ніж її припинення, але в довгостроковій перспективі веде до дедалі більших проблем. Що довше триває війна, то складніше з неї вийти. Але продовжувати її вже смертельно небезпечно. Уперше можна чесно сказати, що Україна починає вигравати цю війну. Теги:   Війна Росії проти України Режим Путіна Російська економіка Російська армія Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter