Українська танцівниця Марина Мазепа — про роботу у фільмі Мумія Лі Кроніна і не тільки, — інтервʼю NV

16 квітня в українських кінотеатрах вийшов фільм жахів Мумія Лі Кроніна . Українська танцівниця Марина Мазепа працювала над постановкою рухів мумії. NV поспілкувалися з нею напередодні премʼєри про роботу над фільмом. Фільм Мумія Лі Кроліна розповідає про маленьку доньку журналіста, яка безслідно зникає в пустелі. Родина переживає трагедію, що розбиває їхнє життя на уламки. Вісім років потому стається неможливе — дівчина повертається додому. Однак те, що мало б стати дивом і радісним возз'єднанням, перетворюється на справжній кошмар. Головні ролі у стрічці зіграли Джек Рейнор ( Сонцестояння , Трансформери: Час вимирання ), Лая Коста ( Одне кохання , Колискова ), Мей Каламаві ( Гладіатор 2 , Місячний лицар ), Вероніка Фалькон ( Уявний друг , Круїз у джунглях ) тощо. Фото: Надано дистриб'ютором Постановницею рухів у фільмі стала українка Марина Мазепа. Вона — танцівниця родом з Конотопа. У 2015 році Мазепа стала учасницею телепроєкту Танцюють всі , де увійшла до п’ятірки фіналістів. У 2017 році Мазепа переїхала до США, а у 2019-му — стала учасницею шоу America’s Got Talen . У 2021 році вона дебютувала як акторка. Наразі у її фільмографії три фільми жахів: Нечестивий , Втілення зла та Оселя зла: Вітаємо у Раккун-Сіті . Напередодні премʼєри NV поспілкувалися з танцівницею про роботу над Мумією та її очікування від українського прокату. — Марино, розкажіть, будь ласка, як ви долучилися проєкту Мумія Лі Кроніна та про роботу на знімальному майданчику Я долучилась до проєкту на запрошення Майкла Клієра — продюсера і партнера Джеймса Вана, режисера фільму Втілення зла , де зіграла Габріелу — головну антагоністку. Майкл пам’ятав мій підхід до роботи — через тіло і рух, — а також бачив, як протягом цих років я почала передавати цей досвід іншим — розвивати проєкти Mazepa Method і Living Letters, свою « абетку тіла». Тому, коли він звернувся до мене щодо нового проєкту, ми разом шукали, як саме я могла б долучитися. Роль самої мумії була прив’язана до конкретного віку та фізичних параметрів персонажа, тому Ван запропонував мені інший формат — хореографа і movement coach. Для мене це було новим і несподіваним досвідом. Раніше я проживала рух інтуїтивно сама, а тут потрібно було передати це іншій людині — пояснити, як через тіло створюється характер, емоція і навіть психологія героя. Це було трохи лячно, але водночас дуже цікаво, і я вирішила спробувати. — Яка задача перед вами стояла під час роботи? Задача полягала в тому, щоб допомогти акторці створити цей образ через тіло — розкрити її природні можливості і водночас додати свій підхід до роботи з рухом. Ми працювали не лише над великими фізичними елементами — гнучкістю, пластикою, контролем тіла, — а й над деталями, які часто не прописані в сценарії: поглядом, мікрорухами, ритмом дихання, дрібними фізичними реакціями, що роблять персонажа живим. Поступово ми вибудовували сцену за сценою, досліджували, як вона відчуває цей образ і як я його бачу. Весь процес підготовки відбувався ще до початку зйомок: ми відпрацьовували сцени, фіксували їх і передавали режисеру. Паралельно тісно співпрацювала з каскадерами — вони відповідали за технічну частину трюків, а я за те, як ці рухи виглядають у кадрі, їхню пластику, форму та органічність. Оскільки в мене вже був запланований інший проєкт, я працювала в інтенсивному режимі: кілька тижнів до початку зйомок і ще частково на старті самого процесу. За цей час ми повністю підготували всі сцени, і акторка мала чітке розуміння руху, характеру і свого фізичного існування в кадрі. — Чим ви керувалися під час постановки? Які її особливості? Чому на вашу думку мумія мала рухатися так, як це показано у фільм, і та як довго ви працювали над ідеєю? Під час постановки треба було відчути ідею внутрішнього конфлікту — боротьби між справжньою Кейті і тим духом, який поступово захоплює її тіло. Для мене було важливо зберегти цю подвійність і передати її через рух. Читаючи сценарій, я звернула увагу на деталь із морзянкою , яку героїня використовувала у спілкуванні з батьком. Саме це стало своєрідним « містком» між її справжнім «я» і станом, у якому вона опинилась. Я запропонувала передавати цей внутрішній зв’язок через мікродеталі — погляд, рухи пальців, навіть ледь помітні фізичні сигнали, ніби вона намагається достукатися зсередини. І навіть якщо це не завжди було помітно або зрозуміло глядачеві, для мене це було важливо як внутрішній стан боротьби і спроба повернути контроль над власним тілом. Водночас, за cюжетом, дух стає сильнішим від сцени до сцени, тому пластика тіла поступово змінювалась — ставала більш жорсткою, контрольованою, інколи навіть «замороженою». При цьому емоція в очах могла залишатися живою. Саме цей контраст — між внутрішнім і зовнішнім — і був для мене ключовим. Коли я почала працювати з Наталі , я побачила, що її природна пластика і структура тіла дуже точно відповідають тому образу, який я уявляла. Вона дуже талановита, і це дало можливість працювати з тонкими речами — ізоляціями, мікрорухами, «зламами» в суглобах, роботою пальців. Саме ці деталі, на мою думку, і оживили персонажа. Фото: Надано дистриб'ютором Я багато експериментувала самостійно, записувала різні варіанти на відео, ділилася ними з режисером, і ми разом обговорювали та формували фінальний напрям. Це була постійна взаємодія і обмін ідеями, який зрештою привів до цілісного образу персонажа. — Що було найскладнішим для вас у роботі, а що навпаки — найбільше запамʼяталося? Новий виклик для мене на зйомках — передавати свій досвід іншій людині. Не просто показати рух, а зрозуміти її особливості і працювати з ними, не нав’язуючи своє. Це було нове відкриття і водночас дуже цінний процес. Найбільше мені запам’яталося саме відчуття роботи з іншого боку камери. Вперше побачила, як створюється фільм не як акторка, а як частина [знімального] процесу — через організацію, підготовку, взаємодію команди. Ти ніби сам стаєш режисером своєї частини роботи і відповідаєш за весь процес від початку до кінця. Дуже вдячна Майклу за цю можливість, адже цей досвід зробив мене не лише більш професійною, а й, напевно, більш усвідомленою людиною. — Чи є якісь стрічки, якими ви надихалися, під час роботи над Мумією Лі Кроліна? Не можу сказати, що надихалася якоюсь однією конкретною стрічкою, адже працюю з цим жанром уже не вперше. Я переглянула фільми Лі Кроніна, щоб краще відчути його стиль, а також повернулася до різних фільмів жахів, особливо тих, де центральними є жіночі персонажі. Мені було цікаво дослідити, як саме будується напруга в кадрі — не лише через великі рухи, а й через очікування, паузу, мікродеталі. Наприклад, у таких фільмах, як Екзорцист , сильний ефект створюється не тільки через сам рух, а через момент перед ним або навпаки — через ледь помітні зміни в тілі. Я звернула увагу на те, що страх часто народжується з контрасту — коли повільність, тиша і мікрорухи раптом змінюються на різкі, неочікувані імпульси. Важливо не «віддати» все одразу, а ніби дозувати ці стани, тримати глядача в напрузі. Саме тому в роботі шукала баланс між стриманістю і раптовістю, а також намагалася знаходити такі пози і рухові рішення, які могли б створити сильний візуальний ефект і запам’ятатися глядачеві. Фото: Надано дистриб'ютором — Мумія Лі Кроніна  — фільм жаху. Ви сама неодноразово знімалися у фільмах жахів. Чим цей жанр вас приваблює? Не сказала, що мене свідомо приваблює саме жанр жахів. Тут немає особистого захоплення — я не є фанаткою цього жанру і не колекціоную такі фільми для перегляду. Швидше це природно склалося, з огляду на мій професійний шлях. Мій підхід до роботи — через тіло, рух і створення характеру — добре поєднується з цим жанром, де часто саме фізика персонажа відіграє ключову роль. У моєму випадку це поєднання акторської роботи, контемпорарі та конторшну , розуміння тіла і вміння передавати стан через рух. Саме цей мікс, як мені здається, виявився затребуваним — як у кіно, так і в проєктах на кшталт Континенталь: зі світу Джона Віка , де я зіграла Гретель, і де багато будується на фізичному вираженні персонажа. Тому для мене це скоріше не про жанр, а про інструмент — і про те, як через нього можна створити переконливий образ. Фото: Надано дистриб'ютором — Що б ви хотіли передати українським глядачам стрічки? Мені б хотілося, щоб українські глядачі просто насолоджувалися цим фільмом і дозволили собі його відчути. За кожною такою історією стоїть величезна праця — багато людей, часу, пошуку і відданості. Тому найкраще, що можна зробити як глядач — відкритися цьому досвіду і прожити його. Теги:   Кіно Голлівуд Танці Фільми жахів Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter