Стигма замість підтримки. Як українське суспільство ставиться до матерів — і що з цим робити

День матері в Україні традиційно супроводжується словами вдячності, теплими історіями та візуальними зображеннями ідеального материнства. У публічному просторі з’являється образ мами, яка завжди витримує, завжди знає, як правильно, і завжди ставить дитину на перше місце без жодних сумнівів. Це виглядає красиво, але майже не має нічого спільного з реальністю більшості жінок, які щодня турбуються про дітей. У повсякденному житті мама дуже рідко стикається з безумовною підтримкою. Натомість вона постійно перебуває під оцінкою. Її рішення коментують родичі, знайомі, незнайомці в інтернеті, а іноді — і фахівці(-чині), які працюють із дітьми. Оцінюється буквально все: як вона годує дитину, чи працює, як реагує на складну поведінку, чи «достатньо займається розвитком». У цій системі координат не існує «достатньо добре» — існує лише нескінченна гонитва за відповідністю очікуванням. Це створює середовище, у якому мама не просто турбується про дитину, а постійно захищається. Вона змушена пояснювати свої рішення, виправдовуватися або мовчки витримувати критику. І з часом це починає впливати на її самооцінку. Замість відчуття « я справляюся» формується відчуття « я постійно роблю щось не так». Навіть у тих, хто об'єктивно дає дитині достатньо турботи та уваги. Особливо гостро це проявляється у складних життєвих обставинах. Мами, які виховують дітей самостійно, які живуть у бідності, не мають доступу до якісних послуг або підтримки, часто отримують не допомогу, а осуд. Суспільство схильне пояснювати складні ситуації індивідуальними рішеннями, ігноруючи системні фактори. У результаті замість підтримки формується стигма, яка лише поглиблює вразливість. Це напряму впливає й на дітей. Дитина дуже точно зчитує стан дорослого поруч. Якщо мама постійно перебуває в напрузі, сумнівається у своїх рішеннях і відчуває зовнішній тиск, це позначається на якості взаємодії. Не тому, що вона « погана мама», а тому, що вона функціонує в умовах постійного тиску, який не має нічого спільного з реальними потребами дитини. Окремо варто говорити про силу-силенну стереотипів, які продовжують визначати уявлення про материнство. В українському контексті досі домінує очікування, що мама має жертвувати власними потребами заради дитини, бути емоційно доступною постійно і водночас не мати права на втому або роздратування. Ці вимоги часто суперечать одна одній, але саме вони формують стандарт, із яким жінки вимушені зіставляти себе. У такій системі мама майже не має простору для помилки. Будь-яке відхилення від очікувань сприймається як доказ того, що вона « недостатньо хороша». І навіть там, де помилки є природною частиною виховання, вони не визнаються як процес, а фіксуються як провал. Парадоксально, але в той самий час в Україні тисячі дітей зростають без мами поруч. Це діти в інтернатних закладах, діти, які тимчасово або тривало позбавлені батьківського піклування, діти, які фактично ростуть без стабільного дорослого, якого можна назвати своїм. І в цьому контексті стає очевидним, наскільки викривленими є суспільні очікування. Ці діти не шукають ідеальної мами. Не шукають « правильної» мами, яка відповідатиме всім стандартам із соціальних мереж або порадників. Їм потрібна жива людина, яка буде поруч, яка не зникне, яка зможе витримувати складність і залишатися у взаємодії. Для них « достатньо добра мама» — це не компроміс, а шанс на нормальний розвиток і досвід стосунків, якого вони позбавлені. І тут прийомне материнство — одна з відповідей на цю потребу. Але й навколо нього стереотипів не менше. Досі можна почути: «Що, сама не могла народити?» — ніби материнство вимірюється лише фактом народження, а не тим, що відбувається з дитиною далі. Варто вже перестати зводити материнство тільки до біології. Для дитини значення має не сам факт народження, а те, чи є поруч мама, яка реагує на її потреби, любить і дбає про неї. І в цьому сенсі День матері може бути нагодою замислитися про різні форми материнства, зокрема про прийомне, і про те, як ми до нього ставимося. Лоурі Даутвейт-Волш Десятиліття замовчування своїх потреб. Як це впливає на здоров’я жінок Якщо ми говоримо про інтереси дитини, то варто чесно визнати: підтримка мами — це не додатковий бонус, а необхідна умова. Неможливо вимагати стабільності від жінки, яка постійно перебуває під тиском. Неможливо очікувати якісного материнства, не створюючи умов, у яких воно можливе. Це означає, що зміни потрібні на кількох рівнях. На рівні державної політики — це доступ до якісних послуг, підтримка сімей у складних життєвих обставинах, розвиток системи раннього втручання, психосоціальної підтримки, доступного догляду за дітьми. На рівні професійної спільноти — це відмова від стигматизації і навчання працювати з сім'ями через підтримку, а не через контроль і оцінювання. А на рівні щоденної взаємодії це означає дуже прості речі. Менше непроханих порад і узагальнень, більше уважності до контексту. І більше підтримки там, де її зазвичай замінюють критикою. Врешті-решт підтримка мами — це не про комфорт дорослого, а про якість дитинства. І про те, яким буде наше суспільство через кілька років. Теги:   Психологія Поради психолога Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter