Озираючись на привидів. Чому поколінню 90-х важко дається батьківство

«Діти дев’яностих» — це люди, які виросли в епіцентрі історичного зламу, а сьогодні намагаються виховати нове покоління, балансуючи між власними непережитими дефіцитами й надмірними очікуваннями Для того, щоб зрозуміти сучасну маму, яка вимагає від трирічки знання англійської, або тата, який вважає ремінь найкращим інструментом « загартування», варто зрозуміти, чому ці люди стали саме такими. Діти дев’яностих — це не ті люди, які в ті роки народилися. Це ті, хто в ті роки вже активно пізнавав світ через призму черг, ваучерів та повної дезорієнтації дорослих. У дев’яностих їм було п’ять, сім або чотирнадцять. Вони — останнє покоління повноцінного « дворового» дитинства, де єдиним елітним гаджетом була електронна гра Ну, постривай! , а вершиною технологічного прогресу — дивний вихованець тамагочі. Але за цією ностальгійною картинкою ховається сувора реальність того часу: їхні батьки, позбавлені комфорту одноразових підгузків і стабільності, були змушені виживати. Це був час « бізнесу» на межі фолу й ризиків: праски до Польщі, шкіряні куртки з Туреччини, відеопрокати в кіосках і регулярні «стрілки» та перестрілки. Сьогодні цим дітям тридцять-сорок років. І вони привнесли у своє батьківство дві радикально протилежні моделі, кожна з яких є відлунням їхнього минулого. Теги:   Психологія Поради психолога Діти Батьки Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter