Місто мого дитинства — Туапсе. Що Росія втратила

Старша редакторка «Голосу Америки» Доля Туапсе, міста мого дитинства, сподіваюся стане уроком для росіян Я відчуваю змішані почуття, спостерігаючи, як палає Туапсе — не тому, що мені його шкода, ні, а тому, що Туапсе стало символом того, що Росія втратила, обравши війну проти свого сусіда замість розвитку власних міст й інвестування у своїх людей. Я була в Туапсе понад десяток разів — там жили мої дідусь і бабуся, і майже кожне літо я проводила з ними. Востаннє я була там у 2004 році, після навчання у Сполучених Штатах, подорожуючи разом із батьками, повернувшись туди через ностальгію. Туапсе — це не просто порт із пляжем. Це місто з потенціалом Ніцци чи будь-якого великого курортного міста. Так, там є нафтопереробні заводи і великий порт — але заводи розташовані за межами міста, а сам порт має свій характер: поруч стадіон, простора площа, пам’ятники, симпатичні клумби. Це місце для прогулянок і навіть для плавання ( останнє, можливо, було помилкою — але в дитинстві я плавала там між танкерами). Пляж починається в межах міста і тягнеться — майже безперервно — на 116 кілометрів у бік Сочі. Значна його частина лишається нерозвинутою, там, де гори підступають до моря, розділені залізничною колією. Під час нашої останньої поїздки ми відвідали новий на тої час аквапарк у Небузі — з модерновими, запаморочливими гірками, не схожими на жодні з тих, що я бачила у Сполучених Штатах. На дачі моїх дідуся і бабці, на пагорбі, ми займалися своєрідним гірським землеробством — вирощували кукурудзу, сливи, абрикоси й помідори під кавказьким сонцем. Саме місто розкидається від бухти на навколишні пагорби, з його тихою, м’якою архітектурою і щедрою південною природою — платани, магнолії, кизил і навіть пальми. У Росії не так багато справді зручних для життя міст, і Туапсе — одне з найкращих, можливо, навіть у першій десятці. Удари по нафтопереробній та нафтовій інфраструктурі можуть позбавити російський бюджет коштів на ведення війни. Але, можливо, вони також надішлють більш цінне послання: цінувати, берегти й плекати те, що вже створено, чи хоча б те, що вони вже захопили, замість того, щоб прагнути нових земель, нових смертей, нових руйнувань. У XIX столітті росіяни витіснили або знищили корінний народ — убихів і шапсугів — черкеські племена, які століттями жили на цих землях. Багато з них утекли до Туреччини, де й нині живуть їхні нащадки. Текст опубліковано з дозволу авторки Теги:   порт Туапсе Війна Росії проти України черкеси удари по російським НПЗ Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter