Кілька думок про нову хвилю скандалу навколо Ткача

Директор Центру близькосхідних досліджень Тут я бачу низку проблем, які варто озвучити Перша — існує принципова різниця між боротьбою з корупцією і боротьбою з корупціонерами. У першому випадку це системна робота: процедури, прозорість, інституції. У другому це полювання на персоналії, яке дає медійний ефект, але не змінює систему. Та сама Дарія Каленюк з ЦПК у вересні 2023 року публічно називала Умєрова людиною з «цілісним стратегічним баченням» і «менеджером з практичним досвідом». Минуло кілька місяців — і те саме міністерство стало « міністерством саботажу». Можливо, Умєров справді розчарував. Але тоді питання не до нього — питання до стандарту, за яким ЦПК спочатку підтримує призначення, а потім вимагає відставки. Якщо стандарт верифікації не діяв при підтримці — чому він має діяти при звинуваченні? Неверифіковані діалоги, публічний розголос , миттєвий суспільний вирок — це не боротьба з корупцією, це перформанс. Така поведінкова роль не випадкова. Це вигідна модель для певних гравців: вона дає видимість боротьби без реальних інституційних змін, які б загрожували тим, хто фінансує або замовляє такі розслідування. Класична історія: «Тримай крадія!» Друга проблема — руйнування довіри як побічний ( або прямий?) ефект. Кожен такий скандал підриває не лише конкретну людину — він підриває довіру до інституції загалом. А в умовах війни це особливо небезпечно. Є добре відомий механізм: коли люди перестають довіряти державним інституціям, вони не переходять до «кращих інституцій» — вони переходять в нікуди. Це породжує апатію, цинізм і відмову від участі в суспільних процесах. Саме це є найбільшою корупційною загрозою — не конкретний чиновник, а розпад соціального контракту. Третя проблема — неверифіковані матеріали як зброя. Тут треба чітко усвідомлювати, коли журналіст публічно озвучує неверифіковані діалоги — це не журналістика в класичному розумінні… Пропоную поставити просте питання: хто виграє від цього скандалу саме зараз? І це не конспірологія, а базова журналістська і аналітична методологія. Скандал, що з’явився в конкретний момент із конкретними персоналіями, завжди має контекст за межами самого змісту. Як на мене, висновки невтішні. «Антикорупційна» активність в Україні продовжує підмінювати системну роботу публічним театром. Це не означає, що корупції немає, але означає, що спосіб боротьби з корупцією може бути настільки ж деструктивним, як і вона сама. Неверифіковані матеріали в публічному просторі — це завжди сигнал тривоги, незалежно від того, хто їхній герой. Стандарт верифікації не може бути вибірковим: або він діє для всіх, або він не діє взагалі. Анатолій Амелін У мені включився параноїк. Кому вигідна атака на Fire Point Соціальна довіра — найбільш недооцінений ресурс держави під час війни. Її руйнування через безвідповідальні публічні звинувачення завдає стратегічної шкоди, яку важко виміряти в короткостроковій перспективі, але яка є абсолютно реальною. І врешті решт, не втомлююся повторювати. Працюючі інституції важливіші за справедливе покарання конкретної людини. Це контрінтуїтивна думка для суспільства, яке пережило безкарність. Але саме тут полягає головна пастка: бажання негайної справедливості може знищити умови, за яких справедливість взагалі можлива. Мінімум, якого варто вимагати від будь-кого, хто бореться з корупцією, — той самий стандарт доказовості, якого вони вимагають від інших. Текст опублікований з дозволу автора Теги:   Fire Point ракета Фламінго Міндічгейт Боротьба з корупцією Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter