Коли замість емпатії говорить гординя. Чому нам так складно просити вибачення

Справжнє вибачення призначене не для того, щоб полегшити нашу совість Ви точно у свій бік чули вибачення в стилі: «Пробач, що тебе це зачепило». Краще б вже не перепрошували, правда? Але чому просити вибачення нормально — це так важко? Розповідаю. Ч ому нам складно просити вибач ення Чому нам так складно сказати « Вибач»? Кажуть, що дві речі, які найважче вимовити, — це: «Мені потрібна допомога» та «Пробач мені». Навіть місто Флоренція публічно вибачилося перед Данте за вигнання лише через 700 років після його смерті. Більшість із нас жахливо не вміє просити вибачення. Натомість ми чудово вміємо ставати впертими і гордими, захищаючись при найменшому натяку на власну неправоту. Три головні причини нашого опору Страх наслідків: незалежно від того, 7 нам років чи 37, ми просто не хочемо мати неприємності, тому починаємо виправдовуватися або звинувачувати інших. Перфекціонізм: для деяких людей визнання помилки дорівнює втраті власної цінності. Гординя: наше его постійно нашіптує, що праві саме ми, а інша людина просто неадекватно реагує. Пастка дитячих травм та перфекціонізму Люди, які виросли в проблемних сімʼях, часто формують глибинне переконання: «Щоб мене любили й щоб я був гідним, я маю бути виключно хорошим і завжди правим». Для такої людини навіть найменша власна помилка здається катастрофою з гігантськими наслідками. Вони до останнього борються з ідеєю своєї неправоти — адже на кону стоїть їхня ідентичність і самоцінність. Коли замість емпатії говорить наша гординя, ми використовуємо фрази-маніпуляції. Це може звучати як: «Вибач, ЯКЩО я тебе образив»; «Вибач, ЩО ти так почуваєшся»; «Вибач, що я зірвався, АЛЕ ти сам перейшов межі». Це не вибачення, а спосіб уникнути відповідальності. Головна причина — ми думаємо лише про себе. Коли ми сваримося, наш природний інстинкт — захищати свою позицію. Ми перетворюємо вибачення на спробу пояснити власні «добрі наміри», повністю ігноруючи те, що відчуває інша людина. Зрозуміти почуття іншого означає відійти від свого его, а це дуже дискомфортно. Наміри не дорівнюють н аслідк ам Часто ми не хочемо просити вибачення, бо «не мали наміру нікого образити». Але уявіть: якщо ви вʼїхали в чужу машину на дорозі — нехай це й було випадково, через ожеледицю, і ви цього зовсім не хотіли — машина іншої людини все одно розбита. Ваші розповіді про добрі наміри не виправлять пошкодження. Наслідки завжди переважають наміри. Справжнє вибачення призначене не для того, щоб полегшити нашу совість. Воно призначене для іншої людини. 1. Практикуйте емпатію: подумайте, як саме ваші дії поранили партнера. 2. Візьміть на себе відповідальність: будьте конкретними. Не «вибач, що так вийшло», а «вибач, що я не дослухався до твого прохання». 3. Використовуйте правильні слова: «Я прошу вибачення» або « Мені шкода» — замість « Мені погано від того, що ти образився/-лась». Бо іноді жарти про очікування вибачення можуть бути зовсім не жартами. Вибачення — це не спосіб зняти з себе провину, заспокоїти совість або нарешті закрити незручну тему. Справжнє вибачення — це прояв уваги до іншої людини. Ви визнаєте не те, що ви погані, а те, що ваші дії когось поранили. Наміри не скасовують наслідків, а перфекціонізм не виправдовує мовчання. Текст опубліковано з дозволу автор а Теги:   Психологія Поради психолога Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter