Зерновий скандал. Чому Зеленський пішов на ескалацію з Ізраїлем

Директор Центру близькосхідних досліджень Потепління у відносинах між країнами не зачепило головного Сьогодні презентували нове аналітичне дослідження « Українська призма: зовнішня політика 2025 року», де у мене є розділ про Ізраїль. Я, зокрема, зазначаю, що у 2025 році зовнішня політика України перейшла на рівень прагматичного зближення, зумовленого спільними екзистенційними загрозами з боку осі РФ — Іран — КНДР. Не в останню чергу це було пов’язано із візитом міністра закордонних справ Ізраїлю Гідеона Саара в Україну , де обидві сторони демонстрували потепління: Ізраїль передав системи раннього сповіщення, йшлося про початок системнішого діалогу. Але, як ми тепер бачимо, це потепління не зачепило головного: Ізраїль так і не змінив своє базове ставлення до санкційного режиму проти Росії та до питань, де власні комерційні інтереси перетинаються з інтересами України. Зерновий скандал це демонструє особливо гостро: навіть після чотирьох попереджень, після передачі розвідувального досьє, після телефонних дзвінків на рівні міністрів — система продовжує працювати як і раніше. Я не буду тут переповідати передісторію зернового конфлікту, цих матеріалів достатньо в пресі, зазначу лише, що мене сильно зачепила публічна дискусія Саара і Сибіги в мережі X. Насправді, як на мене, Саар повівся зверхньо і по-хамськи. Коли на неодноразові попередження українського колеги про відсутність адекватної реакції Ізраїлю на вимогу України було заявлено про прибуття ще одного такого судна і український міністр застерігає Ізраїль від прийняття викраденого зерна та «нанесення шкоди нашим відносинам», Саар заявив, що «доказів, що підтверджують ці звинувачення, досі не надано». Відповідь Саара є показовою з кількох причин. По-перше, він переводить розмову з предметної площини ( «зерно») у процедурну ( «не так говоримо»). По-друге, вимога « доказів» після того, як Україна передала досьє розвідки ще в березні — це або свідома маніпуляція, або сигнал, що ці докази не вважаються достатніми. По-третє, публічна відповідь у тому самому X суперечить його ж тезі про те, що «дипломатія будується не у твіттері». Сергій Притула Російські щури лізуть з усіх щілин. Про Раша Тудей і «вдячність» Соловйова Сьогоднішня заява Володимира Зеленського  — це якісна ескалація порівняно з дипломатичними нотами Сибіги. Три елементи принципово нові. Перше — юридична рамка. Зеленський каже не «це неприйнятно», а «це порушення законодавства самої Держави Ізраїль». Це переводить питання з дипломатичного у правовий вимір і знімає аргумент Саара про відсутність доказів: якщо порушено ізраїльське право, розслідувати має ізраїльська юстиція. Друге — санкційна загроза. Україна вперше публічно оголошує про підготовку санкційного пакета проти перевізників і осіб, що заробляють на схемі, — і координацію з ЄС для включення їх до європейських режимів. Це вже не дипломатичний протест, це економічний тиск. Третє — публічне попередження. «Очікуємо, що влада Ізраїлю поважатиме Україну й не робитиме кроків, які послаблюють двосторонні відносини», — це формула, яка у дипломатичному протоколі означає попередження про можливі наслідки для відносин. Це і є суть проблеми: Україна системно демонструвала кроки назустріч Ізраїлю у сферах, де це коштувало дипломатичних зусиль. У відповідь отримала публічне « звинувачення не є доказами» і четверте судно з краденим зерном. Текст опублікований з дозволу автора Теги:   Україна-Ізраїль Володимир Зеленський Санкції Зерно Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter