Вікна, мило та капелюхи… Або податкова креативніть проти здорового глузду

Партнер, керівник напряму Міжнародне оподаткування та практики Deloitte Private в Україні Байки про податки v.2.0. Серія нарисів про те, як зароджувалися й формувалися податкові системи, та про їхній вплив на людство. Фото: Deloitte Податки ніхто не любить. Вони викликають відразу навіть у розумних людей, які чудово усвідомлюють, чому існування країни без них неможливе. Інша справа — те, що переважна більшість громадян уже звикла до того, що доводиться утримувати державний апарат, сплачуючи, наприклад, частку від своїх доходів ( податок на прибуток, військовий збір, ПДФО), виручки ( ПДВ) або активів ( податок на нерухомість). З часом ці податки перетворилися на щось « нормальне». Утім, в історії людства вистачало й відверто « ненормального» — безглуздих поборів і стягнень, які не просто зазіхали на кишеню звичайного громадянина чи підданого, а й були суспільно шкідливими. Пропоную пригадати деякі з них на прикладі старої доброї Англії. Пам’ятаєте найпершу статтю з циклу " Байки про податки «? В ній ми обговорювали англійський податок на вікна ( 1696−1851 рр.), який призвів до епідеміологічних проблем. Люди почали зводити будинки майже без вікон, і бідні британські родини були змушені жити в своїх домівках в нездоровій, задушливій атмосфері, без вітерця та сонячного світла. Вдячними за це могли бути хіба що віруси та бактерії. Фото: Deloitte Крім того, цей податок був відверто несправедливим, бо не враховував ані місцезнаходження, ані вартість нерухомості. Можна було звести палац і платити за нього не більше, ніж робітник за своє дешеве житло. Жадібність змушувала владу зберігати оподаткування вікон майже до середини ХІХ століття. Ба більше — вона підштовхнула британських монархів до запровадження ще кількох дивних і вкрай непопулярних податків. В 1712 році, за часів королеви Анни, жертвами фіскалів стали споживачі мила. Цей товар був « легким» джерелом доходів королівської скарбниці, адже миловаріння — це велике, масштабне виробництво, що майже унеможливлювало підпільне виготовлення. Тому кожен шматочок виробленого мила обклали податком, який у найгірші часи сягав 100% його вартості. Наслідки цього для гігієни та здоров’я нації були руйнівними. Фото: Deloitte Непомірні ціни на мило зробили цей товар недоступним для більшості населення та перевели до категорії luxury. Через це багато людей просто перестали митися та прати речі. І це — в перенаселених та забруднених англійських містах XVIII-XIX століть. Уявляєте аромати лондонських вулиць того часу? Британська корона цілком заслужила за мильний податок окрему « винагороду» у вигляді спалахів холери, тифу та туберкульозу. Як і у випадку з податком на вікна, першими почали бити на сполох лікарі, стверджуючи, що «податок на мило — це податок на здоров’я». Як ми вже неодноразово бачили в різні часи та в різних країнах, коли певний товар штучно перетворюється на дефіцитний або його ціна стає непідйомною для споживача, на порятунок приходять контрабандисти. В цьому випадку — сміливі французи та голландці, в яких мило було дешевим, а ризикували вони хіба що штрафом та конфіскацією товару. Значно важче було тим англійцям, які на власний страх і ризик розпочали підпільне виробництво мила та продавали його дешевше за продукцію офіційних заводів. Їм загрожувала публічна ганьба, конфіскація майна, а іноді й ув’язнення. Влада карала навіть легальні підприємства, якщо ті працювали в «нестандартний» час або не допускали податкових інспекторів для огляду виробництва. Цей податок залишався « брудною плямою» на репутації Британії протягом 141 року! Після його скасування мильна промисловість країни отримала чудовий стимул до зростання, і впродовж багатьох наступних років англійські миловари домінували на світовому ринку. Але, як то кажуть, «не милом єдиним». В 1794 році, коли Британська імперія намагалася оговтатися від наслідків війни з бунтівними Сполученими Штатами, король вирішив запровадити податок ще й на цеглу. Фактично вся нація отримала ультиматум: «будуєш — отже, платиш». Початкова ставка податку становила чотири шилінги за тисячу цеглин. Цілком логічно, виробники почали збільшувати розмір цеглин, щоб зменшити їхню кількість та сплачувати менший податок без скорочення обсягів виробництва. Наслідком цього стале різке погіршення якості споруд, збудованих із «нестандартної» цегли, а також невідповідність цегляних стандартів у різних частинах країни. Між іншим, навіть сьогодні англійські історики, визначаючи приблизну дату будівництва, звертають увагу на наявність у конструкції цеглин більшого розміру. Цей податок також спричинив зростання вартості будинків. Житло стало ще менш доступним для багатьох верств населення, і це було настільки очевидним, що вже в 1850 році виробників цегли звільнили від непотрібного та шкідливого тягаря. Фото: Deloitte Ще менше проіснувала інша дурниця — «податок на капелюхи». Цей збір вигадав відомий прем'єр-міністр Вільям Пітт-молодший, вважаючи, що таким чином податковий тягар ляже переважно на заможних британців. Адже багата людина може мати цілу колекцію капелюхів, тоді як бідна — один або й узагалі жодного. У результаті всіх продавців капелюхів змусили купувати ліцензії ( у Лондоні її вартість була вчетверо вищою, ніж у решті країни) і додавати суму податку до ціни кожного виробу, пропонованого на продаж. Отже, що дорожчим у виробництві був капелюх, то більше за нього доводилося сплачувати покупцю. Всередині кожного чоловічого капелюха мала міститися спеціальна позначка ( stamp) про сплату податку, за підробку якої передбачалася смертна кара. Скількох фальсифікаторів де-факто стратили — невідомо, адже податок проіснував не довго — менше тридцяти років. Фото: Deloitte Можливо, вам також буде цікаво: а чи траплялися в Англії «неадекватні» податки, які водночас принесли користь суспільству? Так, такі випадки були. Наприклад, впровадження податку на пудру для волосся призвело до масової відмови від довгих зачісок і носіння перук, що сприяло покращенню загального рівня гігієни. Що об'єднує всі згадані в цій статті податки? Спільною рисою є їхнє застосування до продажу окремих видів товарів, які за сучасною класифікацією належали би до категорії акцизів. Акцизні податки й сьогодні справляються в багатьох країнах світу, і Україна не є винятком. У нашій державі оподатковуються автівки та пальне, а також алкоголь і різноманітні тютюнові вироби. Зовсім нещодавно додатковому оподаткуванню підлягав навіть мобільний зв’язок — таким чином Україна штучно шукала джерела наповнення Пенсійного фонду. Крім того, ми всі спостерігали спробу обкласти податком газовані напої. Під соусом шляхетної боротьби за здоров’я нації кожна пляшка іноземної «Коли» чи вітчизняного « Живчика» могла подорожчати на 20%. Я не робитиму моралізаторських висновків. Натомість запитаю шановних читачів: як ви оцінюєте такі ініціативи? Чи варто дозволяти урядові запроваджувати подібні податки чи, навпаки, треба боротися за скасування акцизів загалом — так, як свого часу англійці звільнили від них цеглу, мило та капелюхи? Або хоча б тимчасово скасувати акциз на бензин та дизпаливо, ціни на які «злетіли у космос» через військові дії на Близькому Сході та створюють ризики руйнації української економіки? Теги:   Податки Історія Deloitte Deloitte Ukraine Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter