Без дозволу експорту на нас чекає стагнація

Український оборонно-промисловий сектор сьогодні опинився у парадоксальній ситуації: з одного боку — безпрецедентний попит і технологічний ривок, з іншого — системні бар'єри, які стримують розвиток. Чому оборонні підприємства об'єднуються, які ключові проблеми та перспективи розвитку miltech-підприємств в Україні, як держава гальмує експорт і чим це загрожує, Radio NV поговорило із представником NAUDI Сергієм Гончаровим. Сергій Гончаров виконавчий директор NAUDI — Що таке NAUDI сьогодні: асоціація, платформа, стартап чи щось інше? — Це точно не стартап. Це об'єднання підприємств, яке виникло як відповідь бізнесу на системну проблему: держава історично не інвестувала достатньо в обороноздатність. Тривалий час це виглядало логічно: ми не хотіли воювати, і країна хотіла вкладати ресурси у соціалку, освіту, інфраструктуру. Багато ключових проєктів — від ракетних програм до артилерії — реалізовувалися радше всупереч, ніж завдяки державній політиці. Сьогодні ситуація принципово не змінилася. Ресурс обмежений, пріоритети не завжди очевидні, а конкуренція за бюджет жорстка. Тому бізнес змушений об'єднуватися, щоб мати голос у діалозі з державою. Фактично йдеться про спробу інституціоналізувати ринок, який виріс швидше, ніж правила для нього. Українська military-tech сфера за останні роки сформувалась як середовище з десятків і сотень гравців — від невеликих інженерних команд до великих виробництв. Але держава досі працює з нею як із фрагментованим набором підрядників, а не як із галуззю. Саме тому з’являється потреба в єдиному голосі, який може не лише критикувати, а й формулювати правила гри. Сьогодні NAUDI об'єднує понад 150 підприємств — від невеликих інженерних команд до виробників повного циклу. Це не просто формальна асоціація, а спроба зібрати в одному полі різні сегменти оборонної індустрії, які раніше існували паралельно і часто навіть не перетиналися між собою. До NAUDI входять як великі виробники озброєння та техніки, так і десятки менших компаній, що працюють у сегментах БПЛА, РЕБ, електроніки, компонентної бази та софту. Серед публічно відомих учасників і партнерів галузевого середовища — виробники бронетехніки, безпілотних систем, засобів зв’язку та радіоелектронної боротьби, а також інженерні команди, що працюють із впровадженням ШІ для потреб оборони. — Які ключові проблеми стоять перед галуззю зараз? — Перша — це регуляторна. Бізнес досі змушений доводити, що прибуток — це не злочин. У 2022 році були серйозні дискусії про те, що закладений у ціну прибуток для компаній — це «збитки держави». Друга — експорт. Це критично важливе питання. Бо якщо держава не купує продукцію, але й не дозволяє її продавати назовні — підприємство просто зупиняється. Третя — надмірний контроль. У нас є глибоко вкорінене уявлення: якщо не контролювати все — станеться катастрофа. Через це процеси затягуються до абсурду. Ще один важливий аспект — непередбачуваність. Бізнес не розуміє, які правила діятимуть через пів року. Сьогодні держава може стимулювати виробництво, а завтра — фактично обнулити ринок через зміну підходів до закупівель або регуляції. Для галузі з довгим циклом виробництва це критично: інвестиції просто не заходять у середовище, де немає базової стабільності. — Наскільки змінилася ситуація з експортом за останні роки? — У 2024 році це було табу. Сама розмова про можливість експорту викликала бурхливу негативну реакцію. Мені доводилося чути гнівні пасажі від прихильників заборони експорту, які не розуміли суті питання, а основний їх аргумент був: «Як ви можете заробляти під час війни!». У 2025 році це вже стало предметом дискусії. У 2026‑му навіть з’явилися перші інституційні кроки, наприклад, перезапуск профільних механізмів. Але проблема в тому, що рішення, які можна було прийняти за тиждень, приймаються півріччями. І формально експорт не заборонений — просто немає органу, який приймає рішення. Проблема навіть не лише в повільності, а в самій логіці процесу. Українська система побудована так, ніби будь-який експорт — це потенційний злочин, який потрібно попередити, а не економічна діяльність, яку потрібно регулювати. Через це кожен кейс проходить як виняток, а не як нормальна практика. І поки не зміниться ця філософія, навіть формальне « відкриття» експорту не дасть реального ефекту. — Які ризики, якщо експорт не розблокують? — Найочевидніший: виробники підуть за кордон. І багатьох із них кличуть просто зараз. Сусідні країни пропонують інфраструктуру, електроенергію, гранти, дешеві кредити. Якщо тут створюються бар'єри, а там — умови, то для багатьох рішення може бути очевидним. За таких умов ми втратимо не просто підприємства — ми втратимо компетенції. Люди будуть робити ті самі продукти, але вже не в Україні. І це питання не тільки про великі компанії. Найбільш мобільні якраз невеликі команди, які створюють інноваційні рішення. Вони найшвидше релокуються, бо їм не потрібна складна інфраструктура. В результаті Україна ризикує втратити гнучкий, швидкий і адаптивний сегмент miltech-компаній, який генерує технологічну перевагу. — Часто прихильники заборони експорту використовують аргумент про ризик витоку технологій. Наскільки він реальний? По-перше, більшість наших рішень — це не «секретні технології», а ефективна інженерна адаптація існуючих рішень під поле бою і постійна та ефективна взаємодія з нашими захисниками, які безпосередньо в багатьох випадках впливають на удосконалення та розвиток фінального продукту. По-друге, і партнери, і ворог уже мають доступ до зразків техніки. Все, що працює на фронті, рано чи пізно розбирається і аналізується. Наша реальна перевага не в унікальності, а у швидкості адаптації і практичному досвіді. Але ця перевага швидко зникає, якщо її не масштабувати. Ба більше, надмірний страх витоку шкодить. Бо замість того, щоб масштабувати рішення і закріплюватися на ринку, ми консервуємо їх у межах країни. У сучасній війні технологія без масштабу швидко застаріває. І якщо не виводити технологію на ширший ринок, її просто витіснять інші — швидші або краще профінансовані. — Як ви оцінюєте реальний масштаб українського military-tech? — Є дві цифри: фактична і перспективна. Фактична — це обсяг закупівель держави. І тут у багатьох підприємств проблеми з контрактами. А перспективні оцінки можуть бути будь-які: 30, 50 чи 100 мільярдів. Питання не в цифрі, а в тому, чи є реальні замовлення. Бо якщо немає контракту у фінального виробника — його немає і в усього ланцюга постачальників. Це створює ще одну проблему — ілюзію зростання. На рівні заяв галузь виглядає такою, що стрімко розширюється. Але на рівні підприємств — це часто боротьба за виживання. Частина компаній працює на межі рентабельності або взагалі «в мінус», розраховуючи на майбутні контракти, які можуть так і не з’явитися. — Можливо, ви знаєте, у яких компаній miltech галузі виникали схожі проблеми? — Зараз держава частково відмовляється від закупівель бронетехніки, аргументуючи це її вразливістю до дронів. Але альтернатива — це пересування на цивільних авто. І тут питання: що дешевше — бронемашина чи життя військових? Пряма арифметика: загибель чотирьох військових у цивільному авто — це 60 млн грн прямих виплат. Броньована машина з бронюванням згідно з STANAG-1 чи STANAG-2 — у межах 20 млн грн. Але ми короткостроково « економимо» і купуємо європейські корчі, ризикуючи життям військових. Це класичний приклад недалекоглядного мислення. Рішення приймаються, виходячи з поточної тактики на полі бою, без урахування того, що вона змінюється. Але виробництво — це інерційна система. Якщо сьогодні галузь « вбити» відсутністю замовлень, завтра її не вдасться швидко відновити, навіть якщо потреба повернеться. — Який сценарій для галузі ви бачите на найближчі 2‑3 роки? — Без дозволу експорту на нас чекає стагнація. Підприємства закриватимуться або релокуватимуться. Позитивний сценарій — держава перестає сприймати виробника як потенційного порушника і дає йому працювати: інвестувати, розширювати виробництво, виходити на експорт. Ключове питання зараз у тому, чи стане держава партнером, чи вона залишиться регулятором-карателем. У першому випадку ринок або звузиться до кількох великих гравців, або частково переїде за кордон, залишивши в Україні лише окремі сегменти. У другому — ринок сам себе стабілізує за рахунок конкуренції та експорту. — Що потрібно змінити перш за все? Сьогодні експорт проходить через багаторівневу систему погоджень, де одні й ті самі питання розглядаються кілька разів різними органами. Ми пропонуємо просту логіку: ввести чіткі строки розгляду, запровадити спрощену процедуру для країн-партнерів, фокус контролю зробити на ризикованих потенційних партнерах, а не на всіх підряд. Бо зараз ми перевіряємо навіть поставки союзникам, які самі постачають нам зброю. Окремо варто розглянути питання відповідальності. Сьогодні чиновник не несе ризику за затягування рішень, але несе ризик за їх ухвалення. Це створює природну мотивацію нічого не підписувати. Без зміни цієї логіки через дедлайни, презумпцію дозволу або інші механізми будь-яка реформа буксуватиме на рівні виконання. — Який головний ризик для України? Ми зараз маємо шанс зайняти нішу на глобальному ринку озброєнь. Але це вікно дуже коротке — півроку, рік. Якщо його втратити, місце займуть інші. І тоді ми знову розповідатимемо про « потенціал», як це вже було в 90‑х. Але потенціал без ринку нічого не вартий. І це не абстрактна загроза. Глобальний ринок зараз активно перебудовується під нову реальність війни, і українські рішення там реально конкурентні. Але це тимчасовий момент, він не триватиме вічно. Якщо його не використати, через рік-два доведеться вже наздоганяти інших, а не задавати тренди. — Чи не є залежність від міжнародної допомоги системною проблемою для галузі? — Так, і це одна з ключових пасток. Коли держава орієнтується на безкоштовні або пільгові поставки від партнерів, внутрішній виробник автоматично програє. У короткій перспективі це виглядає як економія, але в довгій — це втрата власного виробництва. А разом із ним — і здатності швидко масштабуватися у критичний момент. Це вже проходили у 90‑х, коли оборонка фактично деградувала через відсутність замовлень. Відновлення тоді зайняло десятиліття. Зараз ризик повторення цього сценарію значно вищий, бо конкуренція на глобальному ринку набагато жорсткіша. — Наскільки держава готова змінювати підхід до взаємодії з виробниками? — Є певні позитивні сигнали: тема експорту вже не табу, є спроби діалогу. Але швидкість змін поки що не відповідає темпам, у яких живе галузь. Фактично зараз ситуація виглядає так: бізнес уже працює в логіці війни і глобального ринку, а частина державних процесів — у логіці мирного часу і тотального кон­тролю. І поки ці дві реальності не синхронізуються, конфлікт між ними лише посилюватиметься. Продовжуючи переглядати NV.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом та погоджуєтеся на використання файлів cookies Ваша передплата на NV Преміум закінчилась! NV Преміум це: Продовжити читати матеріали відкритого доступу Ми відправили вам лист з посиланням на створення нового пароля Якщо лист не прийшов протягом декількох хвилин, будь ласка, перевірте папку Спам. У разі виникнення проблем, будь ласка, напишіть в службу підтримки support@nv.ua