Єгипетська трагедія. Як пожежа в Александрійській бібліотеці паралізувала людство на 1000 років

Книгозбірня в Александрії вважалася мозковим центром світу . Розберімося, як працював цей легендарний заклад, хто його знищив, і які безцінні знання навіки щезли у полум'ї. Александрійська бібліотека — це був почасти політичний проєкт, що народився на зорі елліністичної епохи, приблизно у 283 році до нашої ери або дещо пізніше. Після смерті Олександра Македонського його імперія розкололася. Єгипет дістався полководцю Птолемею I Сотеру ( Спасителю). Він хотів зробити свою нову столицю, Александрію, центром торгівлі й культури, кращим за Афіни. Ідеологічним натхненником майбутньої бібліотеки став афінський філософ у вигнанні Деметрій Фалерський. Саме він переконав Птолемея, що велич правителя вимірюється не тільки золотом, а ще й знаннями. Втілив проєкт у життя вже син монарха, Птолемей II Філадельф. Готова книгозбірня стала частиною більшого комплексу — Мусейона, або Храму Муз . То була не читальня у сучасному розумінні, куди міг прийти будь-хто, а елітний дослідницький інститут, аналог сучасного MIT, лише з поправкою на III століття до нашої ери. Вчені жили, їли та працювали там на утриманні царя, маючи в розпорядженні лекційні зали, обсерваторії, їдальні, сади та нескінченні стелажі для сувоїв. Художнє зображення Александрійської бібліотеки, засноване на археологічних свідченнях / Фото: Oak Knoll Press Амбітні Птолемеї прагнули зібрати ледь не всі книги стародавнього світу. Їхні методи були часом безцеремонними. Серед найвідоміших — «корабельна політика», про яку згадував римський лікар Гален: кожен корабель, що заходив у порт Александрії, змушений був віддати всі книги на борту. В бібліотеці їх переписували, власникам повертали копії, а оригінали залишалися у фондах. Якщо довіряти античним та середньовічним джерелам, що дійшли до нас ( наприклад, свідченням Іоанна Цеца), у бібліотеці Александрії було від 40 до 400 тисяч сувоїв. Сучасні історики ( як-от Роджер Бегнолл з Колумбійського університету) вважають ці цифри завищеними та схиляються до максимум кількох десятків тисяч. Втім, і така кількість для періоду еллінізму була грандіозною: через переповнення головного закладу навіть була створена дочірня бібліотека у храмі Серапіса ( Серапеум) в іншій частині міста. Портрет Каллімаха / Фото: суспільне надбання Але головним скарбом Александрійської книгозбірні були люди — справжні рок-зірки тогочасної науки. Першим головним бібліотекарем був Зенодот Ефеський: він став одним із засновників античної текстуальної критики, звіряючи різні версії поем Гомера, щоб підготувати критично вивірений текст. Один із його наступників, Аристофан Візантійський, упорядкував систему наголосів, придихів і ранньої пунктуації, яка допомагала правильно читати грецькі тексти. Арістарх Самофракійський, у свою чергу, створив відновлені редакції Гомера, які лягли в основу сучасних видань. А поет Каллімах із Кірени, хоч формально і не був головним бібліотекарем, створив Пінаки ( Таблиці)  — перший в історії детальний бібліотечний каталог на 120 сувоях, що описував кожен твір та його автора. Саме тут, у Мусейоні, Ератосфен, третій голова бібліотеки, математик і географ, зміг обчислити окружність Землі з вражаючою точністю, не залишаючи Єгипту — лише порівнявши тіні у двох містах. Тут Евклід писав свої Начала , формулюючи геометрію. Сюди писав Архімед із Сіракуз, ділячись кресленнями своїх машин. Є навіть легенда, що саме під час навчання в Александрійській бібліотеці він винайшов свій гвинт Архімеда — насос для транспортування води. У колективній пам’яті сучасників закарбувалася легенда про єдину пожежу, яка миттєво стерла тисячоліття знань. Але, як стверджує більшість сучасних істориків, направду смерть Александрійської бібліотеки розтягнулася аж на сім століть. Книгозбірня стала жертвою далеко не одного історичного діяча. Проте перший і, мабуть, найвідоміший « підозрюваний» — це сам Юлій Цезар. У 48 році до нашої ери римський диктатор опинився втягнутим у династичну війну в Єгипті. Заблокований у царському палаці Александрії флотом Птолемея XIII, Цезар, за його ж власними свідченнями у Записках про Громадянську війну , наказав спалити кораблі на верфях, щоб вони не дісталися ворогу. Вогонь перекинувся на місто. Античні автори малюють трагічну картину подій. Філософ Сенека, посилаючись на Лівія, стверджував, що у полум'ї згоріло 40 тисяч сувоїв. Плутарх у Житті Юлія Цезаря прямо звинувачує останнього у знищенні Великої бібліотеки. Картина 1876 року Пожежа в Олександрії Германа Голла / Фото: суспільне надбання Однак сучасні дослідники ставляться до версії з Цезарем скептично. Історик Лучано Канфора у своїй книзі Зникла бібліотека припускає, що, найімовірніше, згоріли не будівлі Мусейона, а склади біля порту. Це могли бути сувої, призначені для експорту, або, як вважає гелленіст Лайонел Кассон, транзитний склад книг, що чекали на каталогізацію. Сама установа та її вчені, ймовірно, вціліли: пізніші джерела, як-от Страбон, який працював в Александрії у 20-х роках до нашої ери, згадують Мусейон як чинний інститут. По-справжньому нищівного удару римляни завдали значно пізніше. У 272 році нашої ери імператор Авреліан штурмував Александрію, щоб повернути її з-під контролю сепаратистської імперії Пальміри. Бої точилися просто в центрі міста. Як пише історик Амміан Марцеллін, район Брухіон — царський квартал, де розташовувався оригінальний Мусейон, — був повністю зруйнований та «перетворений на пустелю». І зрештою військова операція фізично стерла з лиця землі інтелектуальне серце міста. Вчені, які ще залишалися, пустилися навтьоки. Це, ймовірно, і був справжній кінець головної бібліотеки Птолемеїв… Проте ще залишалася книгозбірня в Серапеумі. Вона й стала новим центром знань. Аж ось дала про себе знати нова войовнича сила — християнство. У 391 році нашої ери імператор Феодосій I видав едикт, що забороняв язичницькі культи. А Патріарх Александрійський Феофіл, фанатичний борець з «ідолами», отримав імператорський дозвіл на руйнування храму Серапіса. За свідченням церковного історика Сократа Схоластика, натовп християнських фанатиків увірвався до храму, розбиваючи статуї та грабуючи святиню. Вони не шукали сувої цілеспрямовано, але у хаосі цього ідеологічного погрому бібліотека, що зберігалася в стінах храму, була приречена. Її фонди були або знищені у вогні, або розкрадені, або просто залишені гнити. Вид на руїни Серапеума в сучасній Александрії / Фото: Daniel Mayer Завершальний міф стосується арабського завоювання у 642 році. Знаменита історія, вперше записана аж у XIII столітті християнським письменником Бар-Ебреєм ( через 600 років після події), розповідає, ніби халіф Омар наказав полководцю Амру ібн аль-Асу спалити книги. «Якщо вони узгоджуються з Кораном, вони зайві. Якщо суперечать — вони шкідливі», — буцімто сказав він. За легендою, після цього сувої шість місяців опалювали 4 тисячі міських лазень. Однак сучасні історики, зокрема Бернард Льюїс, повністю відкидають цю історію як пізню пропаганду проти мусульман. До 642 року в Александрії вже просто не було чого спалювати. Велика бібліотека давно перетворилася на тінь своєї колишньої величі, знищена вогнем війни та імперським фанатизмом. Уявити масштаби втраченого в Александрії — це все одно, що намагатися відновити інтернет за кількома роздруківками з Вікіпедії. Історики сходяться на думці, що в хаосі занепаду зникли не просто тексти, а цілі напрямки, які могли б змінити світ на тисячоліття раніше. «Ми втратили героїню нашої планети». Яким було життя захисниці шимпанзе Джейн Гудолл Мабуть, найдраматичнішою є втрата справжнього « батька» геліоцентризму — Арістарха Самоського. Ми звикли вважати Коперника революціонером, але за 1800 років до нього, у 3 столітті до нашої ери, александрійський астроном висунув гіпотезу, що Земля обертається навколо Сонця. Історикам про це відомо з одного вцілілого тексту — і не аби-якого, а Псамміту ( Обчислення піщинок) Архімеда. Великий сицилієць, також пов’язаний з Александрією, побіжно згадує свого колегу: «Арістарх із Самосу висунув гіпотези, з яких випливає, що Всесвіт набагато більший. Він припускає, що нерухомі зірки та Сонце залишаються нерухомими, а Земля обертається навколо Сонця по колу». Та сама праця Арістарха, де він, вочевидь, математично обґрунтовував свою модель, безслідно зникла. До нас дійшов лише його інший твір — Про розміри та відстані Сонця і Місяця . Не збереглася й Географіка у трьох томах, яку створив головний бібліотекар Ератосфен ( той самий, що обчислив окружність Землі). Як зазначає історик Дуейн Роллер, то могла бути перша наукова спроба створити мапу відомого світу ( ойкумени) з паралелями та меридіанами. Цілком можливо, що Ератосфен систематизував усе, до чого міг дотягнутися — від звітів експедицій Олександра до бортових журналів мореплавців. Ми знаємо про старання бібліотекаря хіба завдяки Географії Страбона, написаної на 200 років пізніше. Римлянин зберіг для нас метод Ератосфена — проте сама карта, яка могла містити знання про материки, вищі за середньовічні уявлення, канула в небуття. Геронова куля. Ілюстрація / Фото: Knight's American Слід також згадати Герона Александрійського ( 1 століття н.е.), винахідника, який працював при Мусейоні. Його праці, зокрема Пневматика , частково збереглися. Саме там описаний еоліпіл — прототип парової турбіни, куля, що оберталася під дією пари. Астроном і популяризатор науки Карл Саган у своєму серіалі Космос висловив гіпотезу: а що як ми втратили не сам еоліпіл, а практичні посібники Герона? Що як в Александрії існували креслення парових двигунів для реальних завдань — відкриття храмових дверей, підйому вантажів або навіть руху механізмів? Саган припускав, що якби цей техноімпульс не був втрачений, промислова революція могла б початися ще в Римській імперії. З іншого боку, історик Роджер Бегнолл навпаки застерігає від перебільшення ролі однієї пожежі. Проте якщо взяти за основу найгірший сценарій давніх подій, то можна припустити, що вогонь пожер і науку, і «душу» періоду еллінізму — тобто літературу та історію. Ми маємо лише 7 зі 120 п'єс Софокла, втратили майже всю лірику Сапфо, яка в Александрії зберігалася у дев’яти томах. Навіки щезли цілі епоси, як-от комічний Маргіт, що приписувався Гомеру. Можливо, якби Александрійська бібліотека вціліла, то разом із ними. А ще з плином часу зникли зібрання знань цілих цивілізацій. Ті ж Вавилоніка жерця Бероса та Єгиптіка історика Манефона — монументальні праці з описом тисячолітньої історії та міфології Месопотамії та Єгипту. Вони існували лише в кількох примірниках: за деякими спекуляціями, головний був саме в Александрії. До нас дійшли хіба фрагменти тих доробків, цитовані іншими авторами, як-от Йосип Флавій. Але навіть ці рештки дали колосальне розуміння: наприклад, ми досі частково використовуємо Манефонову систему поділу єгипетської історії на 30 династій. Як зауважує єгиптолог Джеймс Гофмаєр, сучасне людство вивчає Єгипет за ієрогліфами, але втратило повний наратив, який самі єгиптяни написали про себе для решти світу. Зокрема й тому, що пожежа в Александрії стерла цілу пам’ять епох. Та хоч фізично стара книгозбірня давним-давно зникла, сама її концепція знань з усього світу, зібраних в одному місці, успішно дійшла до наших днів. Сьогодні дух Мусейона живий, і він втілився у формах, які його засновники не могли б і уявити. Буквальним спадкоємцем є Бібліотека Александріна — сучасна книгозбірня, відкрита в Александрії 2002 року як міжнародний проєкт за підтримки ЮНЕСКО. Будівля, спроєктована норвезькою фірмою Snøhetta, являє собою гігантський нахилений диск, звернений до моря — архітектори тлумачать його як «сонце, що сходить» і вбачають у ньому метафору циклічності знання. Вхід до Бібліотеки Александріна / Фото: ViktoriyaF/Depositphotos Всередині ж розташований не лише гігантський каскадний читальний зал ( найбільший у світі), але й планетарій, музеї та дослідницькі інститути. Ось він, сучасний Мусейон! Інтер'єр Бібліотеки Александріна / Фото: Depositphotos Іншою формою втілення мрії Птолемеїв став інтернет — як сховище знань загалом, що існує вже понад 50 років, так і конкретний Internet Archive, заснований американським винахідником Брюстером Кейлом у 1996-му. Сам він неодноразово підкреслював свою мету створити « нову Александрійську бібліотеку». «Побувати» ж у старій дає змогу відеоігра 2017 року Assassin’s Creed Origins. Для відтворення Александрії часів Клеопатри розробники з Ubisoft навіть консультувалися з єгиптологом Жаном-Клодом Гольвеном. Гравці можуть зайти до Великої бібліотеки, блукати її мармуровими залами та спостерігати за вченими, що сперечаються біля стелажів. А в спеціальному освітньому режимі Discovery Tour гра перетворюється на інтерактивний музей. Історія повільної смерті Александрійської бібліотеки вчить нас, що знання гине не лише від вогню, а й від браку фінансування, політичних чисток, ідеологічної цензури та суспільної апатії. Людство звело нову глобальну бібліотеку в інтернеті. Але загрози для неї такі ж реальні, як і ті, що зруйнували її кам’яний прототип. Теги:   Бібліотека Світова історія Книги Пожежа Єгипет Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter