Війна та інвестиції: як Україні не втратити шанс на власну переробну промисловість

Автор МУСА МАГОМЕДОВ Муса Магомедов, народний депутат України, Голова Підкомітету ВР з питань промислової політики  Якщо держава не створює умов, які роблять інвестиції хоча б частково привабливими, гроші підуть туди, де безпечніше, дешевше і більш передбачувано. Саме зараз український парламент працює над тим, аби створити умови для залучення ширшого залучення капіталу. Зокрема законопроєкти №13414 і №13415 пропонують правильний підхід: компенсувати частину інвестицій через податкові та митні інструменти для нових проєктів у переробній промисловості. Парламент уже прийняв їх за основу. До другого читання бізнес і галузеві об’єднання пропонують логічне уточнення: поширити цей механізм не на будь-який видобуток, а лише на ті проєкти, де видобуток корисних копалин поєднаний із подальшим збагаченням та переробкою в Україні. Це не прохання про окрему пільгу для окремої галузі. Це спроба закласти в закон промислову логіку воєнного часу: якщо країна бере на себе ризики видобутку, то додана вартість, робочі місця і податки теж мають залишатися тут. Такий підхід збігається і з логікою ЄС, де критична сировина розглядається як повний value chain – від видобутку до переробки. Видобуток, збагачення і переробка – це один економічний цикл Основна проблема нинішньої конструкції №13414 і №13415 полягає в тому, що вона виходить із адміністративного поділу секторів, тоді як економіка працює інакше. У реальному індустріальному проєкті видобуток корисних копалин, їх збагачення і подальша переробка не існують окремо один від одного. Це частини одного ланцюга, в якому кожна наступна стадія визначає доцільність попередньої. Якщо ж закон бачить лише завершальну стадію, то він штучно розриває той цикл, який сам же мав би стимулювати. Цю логіку прямо повторюють і галузеві звернення, і європейський підхід до critical raw materials. Для України це питання не теоретичне. Якщо держава хоче, щоб додана вартість залишалася всередині країни, вона має мислити не категорією “видобути”, а категорією “видобути, збагатити, переробити і продати продукт вищого переділу”. Саме на цій різниці тримаються податки, зайнятість, локалізація обладнання, попит на суміжні послуги і технологічний розвиток. Країна, яка залишає у себе лише початкову стадію, фактично відмовляється від основної частини промислового мультиплікатора. В логіці ЄС переробка – це не “додаток” до видобутку, а ключова частина стратегічної автономії. Якщо Україна претендує на місце в цій архітектурі, вона також має підтримувати повний цикл, а не консервувати за собою лише роль постачальника сировини. Саме тому пропозиція бізнесу поширити стимули на видобувні проєкти лише за умови подальшого збагачення та/або переробки в Україні є економічно обґрунтованою.  Війна та економіка проєктів: без стимулів інвестиція піде не в Україну У мирний час велика промислова інвестиція і без того потребує складного фінансового моделювання. У воєнний час це моделювання стає ще жорсткішим. Інвестор оцінює Україну не у вакуумі, а в порівнянні з іншими юрисдикціями Центральної та Східної Європи – Румунією, Словаччиною, Польщею, Балканами тощо. Там немає воєнного ризику, дешевше страхування, простіше залучити борговий капітал, а інфраструктурні та логістичні рішення прогнозованіші. За таких умов навіть сильна ресурсна база не гарантує, що переробка буде розміщена саме в Україні. Саме тому стимул у податковій сфері тут виконує не декоративну, а базову економічну функцію. Він скорочує строк окупності, покращує внутрішню норму дохідності проєкту і дає змогу зменшити загальну вартість капіталу. Для капіталомістких проєктів у видобутку і переробці це критично, бо йдеться не про десятки мільйонів, а про довгі інвестиційні цикли з великим вхідним CAPEX, дорогим обладнанням і відкладеним грошовим потоком.Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) – окремо наголошує, що саме такі проєкти потребують чіткої й адресної моделі стимулювання, якщо держава хоче конкурувати за них у кризових умовах. Якщо ж цього не буде, спрацює найпростіший сценарій. Сировину видобуватимуть в Україні, бо вона фізично знаходиться тут. Але збагачення, переробку, нові виробництва, технології та робочі місця інвестор розміщуватиме там, де економіка проєкту виглядає краще. У підсумку Україна залишить у себе геологічний ризик, екологічне навантаження і нижчу маржу, а сусідні юрисдикції – податки, зайнятість і промисловий розвиток. Саме цього й треба уникнути під час доопрацювання законопроєктів до другого читання. Які правки потрібні до другого читання Вихідна точка проста: у публічному описі законопроєктів №13414 і №13415 держава пропонує компенсувати частину інвестицій через податкові та митні інструменти саме для проєктів у переробній промисловості. Обидва законопроєкти вже прийняті за основу з дорученням доопрацювати їх до другого читання, а парламентські матеріали прямо фіксують і бюджетний ефект цієї моделі. Це означає, що розширення механізму має бути не широким і декларативним, а вузьким, адресним і юридично чистим.  Саме тому принцип доопрацювання законопроєктів має бути наступним: державна підтримка має поширюватись лише на інтегровані проєкти з видобутку корисних копалин, якщо вони передбачають подальше збагачення та/або переробку в Україні. І саме так питання ставлять у своїх зверненнях до парламенту та народних депутатів українські промислові обʼєднання та бізнеси: не про стимул для вивозу сировини, а про стимул для повного ланцюга доданої вартості. Крім того, така логіка прямо збігається з підходом ЄС: мислити не “видобутком окремо”, а всім ланцюгом від mining до processing. Окремо має з’явитися механізм повернення наданої вигоди. Якщо інвестор отримав податкову підтримку, але не ввів в Україні обіцяну стадію збагачення чи переробки в розумний строк, або фактично зводить проєкт до експорту необробленої сировини, пільга повинна бути переглянута, а недоотримані бюджету суми – донараховані. Найслабше місце будь-якого податкового стимулу – не намір, а виконання. Саме тому розширення №13414 і №13415 на видобувні проєкти можна захистити політично лише за однієї умови: контроль має бути вшитий у модель із першого дня. До другого читання парламент має шанс ухвалити не просто ще один пакет податкових стимулів, а рішення, яке напряму стосується моделі української економіки під час війни. У воєнний час держава має боротися не лише за сам факт інвестиції, а й за те, де саме в ланцюгу створюватиметься додана вартість. Якщо Україна бере на себе ризики видобутку, то вона повинна отримувати і результат, українські робочі місця, українські податки, українське збагачення та українську переробку. Єдиний виробничий цикл не має бути розірваним. Тому правки до №13414 і №13415 мають бути вузькими за предметом, сильними за умовами і прозорими за контролем.