Віталій Кім: Наше завдання – зробити такі умови, щоб українці повернулися, подивилися навколо і залишилися жити і працювати вдома

Друга частина ексклюзивного інтерв'ю голови Миколаївської обласної військової адміністрації Віталія Кіма агентству "Інтерфакс-Україна" Перша частина доступна за посиланням  Текст: Оксана Гришина, Ярослав Щербаков Малий бізнес в Україні має програму “5-7-9”, але великі заводи (як-от ті, що втратили потужності на сотні мільйонів) часто залишаються поза увагою. Які спеціальні інструменти фінансування ви лобіюєте для відновлення промислових гігантів Миколаївської області?  В цілому 5-7-9 - дуже успішний проєкт, попит на нього шалений, але крупний бізнес, особливо аграрії,потребують більшого обсягу по цій програмі. Асоціацією прифронтових міст та громад піднімалося питання про підняття межі кредитування до 150-200 млн.грн Ви сподіваєтесь, що пролобіюєте збільшення? Горщик в нас один, зараз дуже важкий бюджет, але маємо надію. Ви казали, що область цього року може стати дотаційною?    Так, ми звернулися за допомогою. У нас насправді з 52 громад області лише у двох немає збільшення бюджетів, зокрема, в Миколаєві. У місті це через те, що більшість грошей витрачалась на відновлення інфраструктури - вода, електрика. У нас було 17 тисяч пошкоджених чи зруйнованих об'єктів, ми відновили 48%, причому критичну інфраструктуру на 99%. Якщо чесно, коли були в нас запаси, ми їх економили з 2022 року, у 2023 та 2024 було навіть перевиконання, але зараз ці запаси закінчились і на осінь, можливо, будуть проблеми саме у місті Миколаєві. Як Ви готуєтесь до наступного опалювального сезону? Які сценарії розглядаєте? У нас 58% області не використовує газ для опалення, централізоване опалення є лише в місті Миколаєві і Південноукраїнську. Але там АЕС, місто маленьке - 40 тисяч населення, там не буде проблеми. ТЕЦ, яка в нас є, задублювали, поставивши розгалужену мережу блочно-модульних котлів. Загалом ця історія почалася давно, у нас побудовано більше 90 котелень, минулого року держава профінансувала ще 18 додаткових великих. Це не те, що ми дуже розумні - нас змусили диверсифікувати всі системи. Коли прилетіло в ТЕЦ, і два дні були без опалення 100 тисяч людей, то всі одразу зрозуміли, що треба щось робити і за минулий рік зробили. Тому за опалювальний сезон я більш-менш спокійний через те, що ми стартанули на два роки раніше. Відповідно, будемо більш захищені, скажемо, наступного сезону. Повідомлялось, що на Миколаївщині вже побудовані потужності для 1 ГВт альтернативки. Яка частина цього всього є мобільною? Це не зовсім так. В нас 3400 потужних генераторів, по 1,2, 1,5 МВт, 1 МВт. В нас воно є і в резерві.  В нас компанія ДТЕК вже під час війни побудувала вітрові станції на 189 МВт, а добудовує ще до 500 МВт. В цілому ми генеруємо 4ГВт потужності, три з них – це атомна станція, плюс сонячна і вітрова енергія. А використовуємо біля 300 МВт, тобто ми віддаємо Україні в 10 разів більше, ніж використовуємо.  Про “миколаївський кейс” Данії. Ви сказали, що співпраця з Данією вже перейшла від гуманітарної допомоги до бізнес - проєктів. Які конкретні данські компанії вже готові інвестувати у виробництво на території області, не чекаючи завершення бойових дій? Данія – технологічна країна. У нас відкривалося підприємство, яке починало забезпечувати безпеку данським компаніям, які аналізували ринок з очікуванням, що війна скоро закінчиться і вони можуть розгорнутися. Але на даному етапі очікування по строкам закінчення війни незрозумілі, і проєкти стали на паузу. Тому що стосується Данії – можемо назвати в першу чергу енергетичні проєкти. Данський Vestas - світовий лідер по турбінам. Як буде забезпечуватися безпека цих інвестицій? Страхування? Головна ставка - на ваше ППО? Хеджування ризиків є завжди в бізнесі, є війна чи ні - все буде страхуватись. Насправді у світі змінюється модель безпеки, змінюються оцінки ризиків. Візьміть ті ж ОАЕ, де два десятки років зростала ціна проєктів, регіон вважався безпечним. Але, як показує світовий досвід, де б ти не знаходився, небезпека зараз є, можливо, у всіх. Важливий фактор ППО. Досвід наш український  безумовно буде працювати. Я вірю, що буде приватне ППО, воно вже розвивається. Що будуть вітчизняні компанії, які будуть забезпечувати безпеку цим досвідом не тільки в Україні. Це буде нашою бізнес-моделлю. Я вважаю, що це абсолютно нормально і повинно бути.  Після успіху з Данії, залучення яких інших країн-партнерів ви розглядаєте? Ми працюємо більше ніж з 20 країнами: Німеччина, Франція, інші країни Європи, США, навіть ми зараз намагаємося встановити більш тісні зв'язки з Кореєю, у нас немає обмежень щодо роботи. Тут є бажання інших країн і готовність працювати з нами. Проєктів сотні - від прямої допомоги (постачання зернових складів, електрика, кабелі, генератори, когенераційні установки, обладнання, трактори, техніка на відновлення, пожежні машини) до партнерських. Наприклад, міжнародні організації, що працюють по розмінуванню. Ми домовилися, що вони проведуть навчання і наймуть наших людей на роботу. Наразі біля 600 людей пройшли навчання і отримують зарплату по 25 тис.грн, це добра зарплата для невеликих громад. Також серед нових проєктів компанії, сфокусовані на софт-скілах, вони організовують лабораторії, навчальні центри перекваліфікації. Ми зараз робимо також ставку на технічну освіту, щоб мати кваліфікованих фахівців для проєктів відновлення. Ми були в Данії, в Німеччині і дивилися, як по запиту бізнесу відкривають навчальні заклади. Абсолютно! Ми працюємо зараз по цим напрямкам, але партнерства не обмежуються лише вузькими короткими завданнями. Наприклад, співпраця з Данським університетом кораблебудування, зараз не лише вони нам допомагають, наші професори їздять викладають теж. Я намагаюся знайти ці точки дотику, де вигідно обом країнам чи обом громадам і воно лише так працює. Лише коли вигідно обом, тоді ці проєкти розвиваються. Ви говорили, що ви очікуєте значну кількість експатів, високопрофесійних фахівців, які приїдуть до Миколаєва на проєкти відбудови. Ви плануєте будувати житло та англомовні школи для їх потреб? В нас вже визначені ділянки, де індустріальний парк, де можлива перспектива такої забудови. Питання лише в грошах і безпеці, треба, щоб зайшов бізнес, інвестував в виробництво і заробляв кошти.  А перемовини з якоюсь школою ви вже ведете? Ми пропрацьовуємо це з Новопечерською школою, залучені ще Київська школа економіки, КНУБА. До речі, ми вже будуємо фаховий військовий ліцей, навіть знайшли кошти, це будує ДССТ. Ми не встигаємо на цей рік закінчити, працювати буде з 2027. Тому ми рухаємося, пропрацьовані варіанти і англомовної школи, лише в питаннях часу воно буде реалізовано. А концепт підземних шкіл в Миколаєві втілюється? У нас  такий формат працює з 2022. Просто цей термін - підземна школа - з'явився через два роки після того, як в нас всі діти навчалися в укриттях. 100 відсотків шкіл, в які ходять діти - з укриттями. Це головна умова для офлайну. Загалом 82% учнів області здобувають освіту в очному або змішаному формат. І це якраз те, на чому були сконцентровані міжнародні партнери перші два роки - вони робили сховища для закладів освіти, особливо там, де не було за проєктами підвалів. Яка зараз динаміка населення в області? Як ви оцінюєте перспективи, скільки людей, який відсоток людей повернеться, тих, що виїхали, а скільки залишиться? І, з іншого боку, зараз в Миколаївській області дуже багато переселенців з Херсонської області. Скільки, ви думаєте, з них залишиться? Чи сприятимете їх поверненню, чи інтеграції навпаки після війни? В області було 1 млн 200 тис людей до повномасштабного вторгнення, в місті Миколаєві 470 тис. На березень 2022 року в області залишилось 600 тис, а в місті менше 180 тис. На зараз в області 1 млн 150 тис, в місті 450 тисяч. Тобто, в цифрах майже все відновилося, але в області 120 тис переселенців здебільшого з Херсонської області, з них 30 тис в місті Миколаєві. Тобто, близько 10% у нас людей виїхало, які компенсувалися переселенцями з Херсона. Проблема в тому, що виїхали активні ділові люди, що ми втрачаємо фахівців. Наприклад,в морських портах - у нас їх п'ять - працювали люди, але вони були “на простої” і отримували зарплату 70% від ставки. Вони все одно не можуть сидіти без роботи, поїхали працювати в Ізмаїл, тому що там премії, тому що там надбавки, тому що там зростання фахове. І це основна проблема - втрата фахового людського капіталу. Причому херсонці дуже активні: більшість підприємців, яких я зараз зустрічаю в малому бізнесі, це малий бізнес з Херсону. У нас збільшення населення є в багатьох громадах, наприклад, у Вознесенську збільшилася кількість мешканців з пропискою на 10% під час війни.  Я дуже хочу, щоб повернулися наші люди з-за кордону. На жаль, час грає проти нас: хтось одружився, хтось знайшов роботу, хтось звик і таке інше. Але я точно впевнений, що хоча б раз назад приїдуть, подивитися, чи не змінилася в нас тут ситуація щодо влади, щодо умов і таке інше. І вони повинні приїхати і сказати: о, а тут же вже по-іншому, тут можна і працювати, і жити, тут чесно і справедливо, давайте я тут залишуся. Це наше завдання: зробити такі умови, щоб люди, коли повернутися, подивитися, були приємно вражені, і залишилися працювати. Дефіцит фахівців, викликаний міграцією, наразі критичний?   Так, ми втрачаємо тих, хто переміщується, але основні напрямки всі закриті. Залишилися фахівці, область працює. Це не катастрофа, близько 10% поїхало, до того ж херсонці теж допомагають нам відновити баланс. Людей стає менше - і це проблема для економіки. Бо економіка тримається на людях. Коли хтось виїжджає, коли молоді сім’ї не бачать тут майбутнього, ми втрачаємо працівників, спеціалістів, споживачів. А значить - менше можливостей для розвитку. Тому питання роботи, житла, шкіл, садочків і лікарень - це не щось окреме від економіки. Це її основа. Люди не повертаються просто на слова. Вони повертаються туди, де можна нормально жити, працювати, ростити дітей і бути впевненими в завтрашньому дні. Саме тому повернення українців і демографія - це для нас не абстрактна тема, а конкретне завдання. Треба створювати нормальні умови для життя тут. І саме над цим ми працюємо.  Скажіть, у переселенців з житлом як? Закрите питання чи все погано? Це все робимо, але це тільки початок. Якщо ми кажемо про 100 тисяч переселенців і кажемо про тисячу розданих квартир, то це не закритий навіть один відсоток. Люди, як і скрізь, знімають житло, живуть у родичів. Житло - одна з фундаментальних потреб, які ми прорацьовуємо з Асоціацією прифронтових міст і громад - саме Державна програма будівництва житла. Я впевнений, що саме житлові програми для ветеранів, бюджетників та ВПО можут бути драйвером економіки. Я з девелопменту, тому розумію, що при продажній ціні $1000 за квадрат, $300 - це будівельна складова, інше -   це прибуток, земельна складова, податки і таке інше. Тобто держава чи громада у змозі на своїй землі будувати умовно за $300 житло. Чи планує область створювати базу вільних об'єктів, там гуртожитки занедбані, приміщення якісь інші, щоб розмістити там переселенців? Вже зробили. Це база є, вона передана Кабміну. Розуміємо, що це можна переробляти. Які сценарії вам більше, як девелоперу, зрозумілі? Соціальне муніципальне житло, яке надається в лише оренду, чи лізинг з майбутньою передачею у власність? Змішане. Щоб не повторювати помилок Чикаго, коли побудували квартал, мікрорайон роздали людям, а потім мали гетто. Отже, ми маємо роззосереджувати ці житлові будинки і квартири, передбачати, щоб частину інвестор продавав. Я прибічник, щоб це було житло, яким розпоряджається громада. Наприклад, як в Данії, де працює кооперативна модель, з револьверним фондом. Коли ти будуєш, здаєш в оренду дешево студентам, отриману плату далі направляєш на будівництво нового житла. Також пропрацюємо варіанти, які дозволяють захочувати фахівців. Зараз таке в багатьох громадах вже робиться. Перший реалізований проєкт - у Доманівці, де цей район назвали Копенгаген. Туди громада серед ВПО запросила поліцейського, пожежника, медика, тобто фахівців, які були потрібні. І це житло наразі у власності громади? Так. Але я за строкову модель, по якій спеціалісту видавати житло під контракт 5-10 років. Ти живеш, працюєш, по закінченню контракту житло переходить у твою власність. Якою є наразі особливості політика реінтеграції ветеранів у області? Можливо розглядається створення регіонального центру реабілітації на базі одного з миколаївських санаторіїв із залученням міжнародних фахівців?   Щодо ветеранської політики. Найбільша кількість військових у нас була до війни. Їх і зараз багато. На жаль, третина всіх полонених - це миколаївські військові, тому у нас це окреме питання, яким всі займаються. У нас вже є сім реабілітаційних центрів в області, залучено 57 лікарів та понад 200 фахівців різного профілю. Питання в тому, що у ветеранів немає поки що бажання використовувати усі послуги, які надаються. Це індивідуально, пояснюється у когось війною, у когось особистими травмами. Це питання майбутнього, коли треба буде знайти варіанти для кожного. Ми зараз будуємо систему по принципу профспілок. Тобто я виступаю за те, щоб не всім разом допомагати, а були напрямки -  морпіхи, льотчики, піхота, ДШВ, щоб гуртувати людей в менші групи. У нас в кожній громаді є фахівець з ветеранської політики і кожна громада займається створенням соціума для ветеранів.  Ми персонально займаємося грантами для ветеранів для відкриття бізнесу. Я сам їжджу, рекламую ці можливості, тому що розумію, що це дуже необхідно. І зараз грошей для ветеранів більше, ніж охочих цих грантів взяти. Людина має перекваліфіковуватись, але вона сама має цим цікавитись. Тому ми умови створюємо і “бігаємо” за ветеранами. Окрема увага - родини наших військових. Особливо жінки, які втратили чоловіків на війні. Вони часто залишаються самі з дітьми, роботою, побутом і всіма рішеннями, які раніше родина тягнула разом. Тут потрібна проста й зрозуміла підтримка -  доступ до роботи, житла, освіти для дітей, якісна медицина, соціальні гарантії та психологічна допомога. Якщо ці родини відчувають, що держава поруч, є сильна система підтримки, що вони залишаються, ростять дітей і будують майбутнє тут. І саме над цим ми працюємо. Питання логістики є ключовим як в рамках відновлення повоєнного та інвестиційних проєктів. Які виклики і які плани в сфері транспорту на території області? Порти у нас відновлювати, відбудовувати не потрібно, вони функціональні, але не працюють, тому що закрита логістика.  По дорогах: за 2025 рік Миколаївщина отримала результат один із найкращих, мабуть, в топ-3 - ми відновили дороги на 40-70%. На цей рік немає грошей держави на обласні дороги, на жаль. Але, скажімо так, працювати ми вміємо навіть в борг. Щодо захисту критичної інфраструктури, відбудови доріг, фортифікації, ми пройшли всі аудити. Я пишаюся тим, що Миколаївщина повернули гроші в державний бюджет 600-780 млн грн по п'яти проєктах. Ми зекономили, зробили дешевше. Тому у нас з цим чітко. Якими є наразі перспективи розблокування судноплавства до Миколаєва?   Дуже проста перспектива - розблокувати. Це вузьке місце, 4 кілометри, де пропливають кораблі херсонських та миколаївських портів у відкрите море, тому є ризики, що росіяни з Кінбурнської коси можуть обстрілювати кораблі. Наші плавають туди легко, якщо захочуть, але утримати Косу важко. Щодо вогневого контролю, там немає жодної одиниці важкої техніки чи артилерії, ми все спалили. Але при цьому самі теж не можемо там знаходитись, тому що це важко утримувати.  Що з судами, які застрягли у Миколаєві ще з початку війни? Наразі 32 кораблі з іноземним прапором залишаються, але більше 40 вдалося вивезти до того, як росіяни почали їх обстрілювати. Є люди, які обслуговують кораблі, але виводити будемо за сприятливих умов. Які зараз пріоритети розмінування? Це сільгоспугіддя, рекреаційні зони? Все. У нас 30 компаній по розмінуванню. Замінованих залишається ще приблизно 140 тис га, десь стільки ж вже очистили. Ділянки дуже різні по забрудненню, пріоритетів немає. Міжнародні компанії через протоколи очищують більш легкі ділянки, наші ДССТ та збройні сили розміновують більш складні ділянки. Процес іде, але зараз з об'єктивних причин - повільніше. А механізм компенсації фермерам за розмінування працює досі?   Ні, не працює. Я піднімав це питання, тому що розмінувати коштує $5 тисяч приблизно на гектар. Коли виплатиш 20%, це все одно тисяча доларів. Економічно не складається - на 100 га $100 тис на розмінування. Легше в оренду взяти в середній частині України і там засіятися.  Як ви оцінюєте перспективи туризму в Миколаївській області і наскільки впала доля? Це був один з інструментів стимулювання економіки, якій ми планували розвивати до війни. Ми почали проводити фестивалі, розширювати туристичний сезон, зі звичного червня-серпня на травень-вересень. Зараз величезна проблема, що закрите море, яке було нашою перевагою, до того ж його ще треба буде розміновувати. Ми вже знайшли, як це робити, але зараз не можемо, військові не дозволяють. Щодо туристичного напрямку - це буде один із пріоритетів післявоєнного відновлення, причому до рекреаційного туризму додасться військовий туризм. Додався, але це дуже обмежений варіант на зараз, а ми кажемо про масовий туризм. І знаєте, як Генрі Форд казав: долар тому, хто придумав, долар тому, хто зробив, 5 доларів тому, хто продав. Я скажу так, я багато по світу де їздив І безліч туристичних магнітів вартують набагато менше, ніж є в Миколаївській області: Мигія, каньйони, острів Майський, зубри наші. Ми створимо обов'язково умови, щоб туризм був в Миколаєві незабутній. Ми пропрацювали до війни план розвитку на п’ять років, детальні карти на один день, пакет на три, на сім днів, маршрути цифрові. Але головне для туризму це безпека. Я розраховую на те, що після війни люди приїдуть і те, що ми реалізуємо наш потенціал.