Від радянського спадку до Музею війни за незалежність: Юрій Савчук — про відновлення після обстрілів, дрони в експозиції та партнерство зі США

Фото: Ольга Левкун Національний музей історії України у Другій світовій війні сьогодні переживає наймасштабнішу трансформацію за свої 45 років. Змінюється не лише фасад будівлі, пошкодженої російськими обстрілами, а й сама філософія інституції. Журналістка відділу Культура агентства "Інтерфакс-Україна" поспілкувалася з генеральним директором музею Юрієм Савчуком. Про те, як заклад вижив у екстремальні морози, які "катакомби" ховаються під будівлею, як рятували прапор Києва та що означає майбутнє "сестринство" зі Статуєю Свободи. — Музей пережив одну з найскладніших зим — із блекаутами, морозами та серйозними пошкодженнями будівлі. Як вам вдалося не зупинити роботу? Насправді йшлося не просто про складний період — це був момент, коли під загрозою опинилося саме функціонування музею. Унаслідок ударної хвилі було знищено близько 100 квадратних метрів унікального вітражного скла, яке простояло майже 50 років. П’ять пілонів втратили герметичність і це створило екстремальні умови взимку. Зокрема, 2 лютого крижане повітря безперешкодно потрапило в експозиційні зали — температура на зовні впала до мінус 24 градусів. У цей момент виникла реальна загроза одразу за кількома напрямами: системам теплопостачання, безпеці відвідувачів і, що не менш важливо, збереженню музейної колекції.  Ми розуміли ці ризики і тому готувалися заздалегідь. В останній тиждень перед найскладнішим періодом нам вдалося придбати потужний генератор для головного корпусу. Крім того, для інших об’єктів ми задіяли з десяток менших генераторів, що дозволило забезпечити безперервність роботи. Так, ми були змушені тимчасово — приблизно на місяць — зачинити виставковий центр. Але водночас швидко адаптувалися і не допустили повної зупинки діяльності. Окремо хочу підкреслити ще один важливий момент. У цій ситуації бізнес за власної ініціативи вперше запропонував допомогу. І відповідь була показовою, без жодних формальних процедур, одразу після пресконференції, до нас звернулися представники банківського сектору, а саме Приват банку та оборонної компанії, яка побажала залишитись невідомою. Вони взяли на себе витрати на виготовлення нового скла. Водночас монтаж, який здійснюється на висоті і має свою специфіку, музей фінансує вже самостійно. Якщо говорити про головний результат цього періоду, він для мене абсолютно очевидний: попри пошкоджений фасад, блекаути і морози до мінус 24 градусів, музей не зачинився жодного дня. Навіть у найскладніший період — у січні — нас відвідали понад 3,5 тисячі людей. І це, по суті, відповідь на всі питання. З одного боку, це підтвердження того, що музей сьогодні є потрібним суспільству навіть у найважчі моменти. З іншого — це приклад того, як формується нова реальність: коли культура, бізнес і оборонний сектор об’єднуються навколо спільних цінностей. І ця єдність — значно більше, ніж просто фінансова підтримка. Це про довіру і спільну відповідальність за те, що ми робимо. — Чим сьогодні живе музей і яке його головне завдання зараз? Сьогодні наше пріоритетне завдання — це збір 20 мільйонів гривень на оновлення і розбудову музею. Це не просто про розширення простору — це про стратегічну точку росту, яка дозволяє нам одночасно вирішити кілька ключових завдань. Ми представляємо суспільству не лише історію Другої світової війни, а й війну, яка триває прямо зараз. І це вимагає подвоєння зусиль, ресурсів і, що важливо, площ. Саме тому введення в експлуатацію нових просторів є для нас критично необхідним. Йдеться про створення трьох основних модулів: музею сучасних воєнних технологій, музею російсько-радянської пропаганди та мініконференц-залу. Ці простори можуть функціонувати як окремо, так і в різних комбінаціях. Загальна площа — 710 квадратних метрів, і за проєктно-кошторисною документацією це потребує близько 20 мільйонів гривень. Цей простір є надзвичайно цікавим як з архітектурної, так і з художньої точки зору. Зокрема, ми вже маємо повну лінійку морських дронів "Магура" — моделі 5, 6 і 7. Частина з них представлена в музеї, а одна зараз експонується за кордоном, у Нідерландах. Водночас музей розширює співпрацю з виробниками повітряних і наземних безпілотних систем: уже сьогодні у холі можна побачити експозиції провідних українських розробників. Серед них — протирозвідувальний дрон “Генерал Черешня”, дрон на оптоволоконні “Ронні” від “Дронаріум”, FPV-дрони “Shrike”, дрон-бомбер “Вампір” і перехоплювач “P1-SAN” від “Скайфол”, дрон-перехоплювач Osiris UEB-1 від “Осіріс Україна”, розвідувальний БПЛА Shark-D від “Укрспецсистемс”, а також наземні комплекси — “Терміт” від “Тенкор” і роботизована платформа “Ratel H” від “Рател”. Це фактично новий рівень розвитку музею — як простору, що фіксує історію в реальному часі. — Як зараз організований процес збору коштів і що він передбачає? Ми підійшли до цього процесу не лише як до збору коштів, а й як до формування спільноти людей, які долучаються до створення музею. Окрім класичних форматів, ми запропонували українські відповідники: сподвижник, літописець, співтворець, доброчинець, ентузіаст. Це різні рівні залучення, і фактично кожен може стати частиною цього процесу — від донату в одну гривню до мільйонних внесків. На сьогодні збір перебуває в активній фазі. Ми ще не озвучуємо конкретні цифри, адже кампанія триває всього два місяця і фінальні результати плануємо представити окремо на пресконференції. Водночас уже зараз йдеться про мільйони гривень, і ми досить оптимістично оцінюємо перспективи. Ми розраховуємо розпочати перші тендерні процедури вже у квітні. Для цього є готова проєктно-кошторисна документація. Важливо також розуміти архітектурну логіку цього простору. Центральним елементом музею є головний хол. Навколо нього радіально розташована експозиція Другої світової війни. Нова експозиція, про яку ми говоримо, фактично стане зовнішнім колом — ще одним рівнем осмислення історії, вже в контексті сучасної війни. — Які інфраструктурні роботи зараз відбуваються на території музею? Ще у 2018 році окремі конструкції - огородження на позначці 11 метрів почали руйнуватися і кілька важких багатотонних гранітних брил фактично скотилися вниз, що створило реальну загрозу як для відвідувачів, так і для транспорту, який рухався в низу. Ця частина огородження перебувала в аварійному стані. Саме тому сьогодні там тривали необхідні відновлювальні роботи. Зокрема, роботи велися у безпосередній близькості до монумента "Батьківщина-мати", де зараз можна побачити оновлене укріплення та реконструкції. — Як змінюється музей у контексті технологій і сучасних підходів? Змінюються технології, змінюються підходи, змінюється сам світ. І музей не може залишатися осторонь цих процесів. Тому трансформація, про яку ми говоримо, включає не лише змістовні зміни, а й технічне оновлення. Йдеться про модернізацію інфраструктури, обладнання, матеріальної бази — це невід’ємна частина розвитку музею. — Чи правда, що під музеєм є так звані "катакомби"? Насправді це не катакомби в класичному розумінні, а технічні приміщення. Якщо звернути увагу на саму будівлю, тут фактично відсутні вікна і додаткові входи, окрім центрального. Тому для забезпечення нормальної роботи необхідні складні інженерні системи. Йдеться про вентиляцію, кондиціонування, охолодження влітку, обігрів у холодний період. — Якою ви бачите концепцію музею російсько-радянської пропаганди? Ці візуалізації вже максимально наближені до проєктних рішень. В їх основі — реальні експонати з нашої колекції, які самі по собі є дуже потужними носіями сенсів. У центрі — демонтований радянський герб, а також великі ордени Леніна, які ми скомплектували у 2023 році. Сьогодні вони інтегровані в музейний простір, а раніше оздоблювали колону на площі Слави. Також в експозиції представлені елементи так званої алеї міст-героїв. Насправді таких експонатів значно більше. Наприклад, один із останніх об’єктів, який нам вдалося привезти буквально в останні дні минулого року, — це пам’ятник Леніну з Житомирщини, перероблений у Шевченка. Це дуже сильний символічний жест. І саме емоція тут є ключовою. Наша мета — не декларувати і не повчати. Людина має відчути та отримати емоційний поштовх, який запускає внутрішній процес переосмислення. І вже після цього починається справжня культурна робота — всередині самої людини. — Які нові виставкові проєкти готує музей найближчим часом? Наразі ми підготували виставку "Небо Київщини: ціль знищено", присвячену захисту неба Київщини — фактично це історія про те, як знищувалися ворожі повітряні цілі і як забезпечувався захист столиці та регіону. Я дуже добре пам’ятаю березень–квітень 2022 року, коли вулиці Києва були заповнені банерами з написами "НАТО, закрий небо". І сьогодні ця тема отримує своє осмислення. У створенні експозиції беруть участь підрозділи протиповітряної оборони, зокрема група ППО "Центр". Виставка включає реальні експонати — знищені ворожі цілі просто неба. Це, фактично, перший досвід використання цього простору. За понад 50 років існування музею ця територія ніколи не була задіяна як повноцінний виставковий майданчик. До того ж, нещодавно тут було завершено масштабні відновлювальні роботи — оновлено гранітний пояс навколо монумента "Батьківщина-мати".  — Серед відвідувачів музею — VIP-персони, зокрема принц Гаррі, представники НАТО, серед яких адмірал Роб Бауер, а також військова еліта країн Альянсу. Музей став точкою міжнародної уваги. Як організовуються такі візити: чи попереджають вас заздалегідь і що стоїть за цими приїздами? Такі візити, як правило, відбуваються у взаємодії з державними органами, військовими та дипломатичними структурами, тому певний рівень координації завжди є. Водночас формат кожного приїзду може відрізнятися — це можуть бути як офіційні делегації, так і візити, організовані в межах міжнародної підтримки України. Ми долучаємося до цього процесу як частина культурної програми, і для нас важливо, що музей стає місцем, де ці люди можуть глибше зрозуміти український контекст. Окремим показником є рівень міжнародної уваги до музею.І це не просто формальні візити — це можливість побачити і відчути те, що відбувається в Україні. Це добре видно і на площі перед музеєм, де відбуваються ключові події. Водночас наша діяльність не обмежується лише міжнародними делегаціями — ми працюємо з дуже різною аудиторією: від державних і військових структур до молоді, зокрема через ініціативи учнівського самоврядування. Саме ця багаторівнева взаємодія і формує музей як живий простір, який сьогодні виходить далеко за межі класичної експозиції. — У просторі музею сьогодні бачимо багато українських прапорів. Що означає ця інсталяція і як вона з’явилася? Це не просто елемент оформлення, а глибока символічна інсталяція. У просторі музею представлені як бойові прапори підрозділів Сухопутних військ Збройних сил України, так і особливий державний прапор, який має окрему історію. Ідея такого розміщення — це робота нашої команди, зокрема виставкового відділу. Важливо, що багато рішень сьогодні народжуються не в довгому плануванні, а як швидка реакція на події.  Ви можете побачити по центру великий прапор, який став свідком перших ворожих обстрілів Києва у перші дні повномасштабної війни — з 24 лютого до 5 березня 2022 року. У той час Київ буквально за лічені дні перетворився на фортецю. І цей прапор став знаком того, що місто тримається. Кияни з обох берегів — лівого і правого — дивилися на нього і перевіряли: чи він досі висить, адже він був своєрідним знаком, що ми стоімо та боремося. Саме тому ще у 2022 році я назвав його прапором перемоги. — Як цей прапор потрапив до музею? 5 березня 2022 року я перебував у музеї — фактично з перших днів повномасштабного вторгнення жив і працював тут разом із командою. Тоді ми функціонували в абсолютно іншому режимі — кілька співробітників залишалися в музеї постійно. У той день я отримав повідомлення,  про термінову заміну державного прапора, згідно з регламентом його мали замінити, оскільки через перепади температури та вологості тканина втрачає первісний вигляд. Я вийшов на площу і побачив, як його спускають — це тривало близько 2-3 хвилини. Саме в цей момент стало очевидно: прапор не можна просто списати чи замінити. Його значення вже виходило за межі державного символу — він став артефактом війни і свідком подій, які формують сучасну історію України. Звичайно, виникали питання — процедурні, облікові, адже об’єкт перебуває на балансі міста. Але для мене це було принципове рішення. Я особисто забрав цей прапор до музею. Він важкий, і хоча мені пропонували перевезти його автомобілем, я ніс його сам, не випускаючи з рук. У 2023 році ми розгорнули його вже як музейний експонат. Згодом експозицію доповнили бойові прапори підрозділів Сухопутних військ Збройних сил України, переданих до дня Збройних сил, перевага 6 грудня 2025 року  Так сформувався цілісний простір, у якому державний прапор і бойові стяги об’єднані як символ єдності, спротиву і сили. І це показовий приклад того, як музей працює сьогодні — ми не лише зберігаємо історію, а реагуємо на неї в моменті. — Які результати роботи музею ви вважаєте найпоказовішими за останні роки? Один із найважливіших показників для нас — це те, що музей залишається живим, потрібним і постійно відвідуваним простором навіть у час великої війни. З 8 травня 2022 року і до сьогодні музей відвідали більше 1 мільйона осіб .Це дуже промовиста цифра. У середньому йдеться про близько 300 тисяч відвідувачів на рік. І що особливо важливо: навіть цієї зими музей не був зачинений жодного дня. Жодного. Попри всі виклики, попри безпекову ситуацію, попри складні умови роботи в країні, що воює. Для нас це не лише статистика. Це доказ того, що музей сьогодні виконує набагато ширшу функцію, ніж просто експозиційну. Це простір пам’яті, осмислення і живого контакту суспільства з подіями, які відбуваються просто зараз. Окремо важливо і те, що до цього процесу долучаються великі партнери, зокрема бізнес. — Якою є стратегічна трансформація музею і що ви вкладаєте у цей процес? Ми зараз перебуваємо в процесі глибокої трансформації, який всередині команди назвали "переозначенням". Це не просто зміна формату чи оновлення експозиції — це переосмислення ролі музею в контексті історії та сучасності. Наша мета — рух до статусу Національного музею війни за незалежність. Ми бачимо чіткий історичний зв’язок між усіма етапами боротьби України — від визвольних змагань початку ХХ століття, через Другу світову війну, рух УПА і до подій, які відбуваються сьогодні. Фактично йдеться про так зване "велике століття боротьби", про яке говорять науковці. Це безперервний процес, де кожен етап не є ізольованим, а логічно продовжує попередній. Сьогодні на законодавчому рівні закріплено, що сучасну війну ми визначаємо як війну за незалежність. Але для нас це не лише формулювання — це внутрішнє усвідомлення, яке має знайти відображення і в музейному просторі. Важливо також розуміти, що ця боротьба ніколи не відбувалася у вакуумі. Вона завжди була пов’язана з глобальними процесами. І сто років тому, і сьогодні поява сильної України в центрі Європи стає можливою лише в контексті великих тектонічних змін у світі. Ми говоримо про Першу світову війну, про спроби відновлення державності, про Другу світову війну — і бачимо, як ці події формують сьогоднішню реальність. Саме це усвідомлення і є основою нашого "перевизначення" — показати цілісну історію боротьби, яка триває. — Один із ключових символічних кроків є заміна радянського герба на тризуб. Як відбувався цей процес? Дискусія щодо майбутнього монумента "Батьківщина-мати", і зокрема заміни радянського герба, тривала в суспільстві не один рік — фактично десятиліттями. Але саме повномасштабне вторгнення стало тим моментом, який перевів ці обговорення у площину конкретних рішень. Заміна герба відбулася у 2023 році в межах великого проєкту "Тризуб Батьківщини". Ініціатором виступило Міністерство культури та інформаційної політики України. Важливо розуміти, що це було не лише музейне рішення — це було державне, політичне рішення. Проєкт реалізовувався у тісній взаємодії між міністерством, музеєм як балансоутримувачем монумента, а також приватним бізнесом, який долучився до фінансування. Музей забезпечував технічну частину реалізації — від підготовки документації до організації всіх необхідних процесів, включно з інженерними та монтажними роботами. Це був унікальний досвід, який не має аналогів — як з точки зору масштабу, так і символічного значення. — Чи вплинуло це на інтерес відвідувачів? Прямої статистики, яка б фіксувала зростання відвідуваності саме через заміну герба, немає. Але є інші показники, які говорять самі за себе. За процесом заміни у соціальних мережах одночасно спостерігали понад 1 мільйон користувачів. Це була тема номер один у публічному просторі. І після цього ми чітко бачили підвищений інтерес до музею — значно зросла кількість людей, які приходили саме для того, щоб побачити оновлений монумент і тризуб на щиті як новий символ країни. — Ви нещодавно були у США, зокрема відвідали Статую Свободи. Чи стала ця поїздка кроком до співпраці з американськими інституціями?  Ми вже зробили перші кроки — вперше за багато років нам вдалося налагодити прямий контакт із американською стороною, зокрема з представниками Національної паркової служби США, яка опікується Статуєю Свободи. Це була дуже тепла і конструктивна розмова. Наші партнери говорять про формат "сестринських інституцій", і це дуже точно визначає той рівень взаємодії, до якого ми прагнемо. Ми обговорюємо не разові ініціативи, а системну співпрацю. Цього року є важливий символічний контекст: США відзначають 250 років незалежності, Україна — 35, а наш музей — 45. У цьому перетині з’являється ідея, яка нас дуже надихає — представити в Києві, під монументом "Батьківщина-мати", історію Статуї Свободи. Ми поки не говоримо про це як про завершений проєкт, але активно працюємо над цією ідеєю. Часу небагато — фактично кілька місяців, але ми добре знаємо, що вміємо працювати в стислих термінах і досягати результату. Важливо розуміти, що ці два монументи історично пов’язані. "Батьківщина-мати" створювалася як відповідь на Статую Свободи в умовах Холодної війни — як символ іншої системи та ідеології. Навіть архітектурно вона була зроблена вищою приблизно на дев’ять метрів — як елемент символічного змагання. Але сьогодні цей контекст змінюється: якщо раніше це були символи протистояння, то зараз їх можна сприймати як символи партнерства і спільних цінностей. І це, по суті, головний сенс цієї співпраці — показати, як історичні символи, що колись уособлювали конфлікт, сьогодні стають символами єдності. — Чи відкритий монумент "Батьківщина-мати" для туристів і які можливості для відвідування? Так, безумовно, це відкрите місце для відвідувачів. І це одне з найулюбленіших місць як для туристів, так і для киян. У нас є кілька оглядових майданчиків на різних рівнях. Перший — це позначка 11,5 метра. Це оновлена територія навколо монумента, з якої відкриваються чудові краєвиди. Сюди можна прийти вільно, навіть поза межами роботи музею, просто прогулятися.  Другий рівень — 36,6 метрів, що символічно співпадає з температурою людського тіла. Звідси відкривається інший ракурс на місто, інше відчуття простору. Потрапити туди можна за досить символічну вартість — 100 гривень. Це також одне з наймасовіших місць для відвідування, доступне для відвідувачів від 5 років.  І третій рівень — це вже особливий досвід. Оглядовий майданчик на висоті 91 метра, фактично на щиті монумента. Це формат для тих, хто любить екстрим і нові відчуття. Підйом відбувається з обов’язковим інструктажем і супроводом. Варто розуміти, що з фізичної точки зору цей підйом не для  кожного відвідувача. Деякі, відмовляються вже в процесі, адже це справді непростий підйом — як фізично, так і психологічно. Але для тих, хто наважується, це абсолютно унікальний досвід і один із найвражаючих видів на Київ.  — Чи піднімалися на оглядові майданчики “Батьківщини-матері” відомі гості, зокрема представники міжнародних делегацій? Так, безумовно. Монумент "Батьківщина-мати" сьогодні став символом стійкості і незламності України, особливо після початку повномасштабного вторгнення. І це місце приваблює не лише українців, а й іноземних гостей — зокрема високі делегації, представників урядів, міністрів і очільників держав. Ми мали багато таких візитів. Але називати конкретні імена зараз не зовсім доречно — це питання протоколу і безпеки. Водночас можу сказати, що такі підйоми на оглядові майданчики дійсно відбувалися. — Якщо уявити, що "Батьківщина-мати" могла б сьогодні говорити — що б вона сказала? Це дуже символічне питання, і, до речі, вже були спроби осмислити його в культурному просторі. Наприклад, у 2022 році з’явився музичний відео кліп, у якому творці спробувала уявити, як би діяла "Батьківщина-мати" сьогодні. У їхній інтерпретації монумент оживає і починає рухатися Києвом. Але найцікавіше — не сама ідея, а її сенс. Батьківщина Мати руйнує символ минулої ідеології — зокрема представника іншого радянського наративу, - "арку дружбу народів". Міфи і фальшиві уявлення про "дружбу народів", які насправді стали підґрунтям для багатьох трагедій.  Але ключовий момент — це не руйнування та відродження. "Батьківщина-мати" не лише знищує старе, а й пробуджує в українському селининові справжню сутність — козацький дух, свободу, внутрішню силу. І саме ця пробуджена сила стає вирішальною. Мені здається, це дуже точна метафора нашого часу: не зовнішня допомога, а внутрішнє усвідомлення і сила стають основою перемоги.