«Я тут не як політик. Я тут як солдат». Про що говорив принц Гаррі на Київському безпековому форму — повний текст промови

У четвер, 23 квітня, із неоголошеним візитом до Києва прибув принц Гаррі . Він виступив на Київському безпековому форумі. Наводимо повний текст промови принца Гаррі. У промові на Форумі принц Гаррі наголосив, що приїхав до України не як політик, а як солдат. У цій цитаті він робить відсилку до слів своєї матері, принцеси Діани, яка під час візиту до Анголи у 1997 році заявила у спілкуванні з пресою, що вона « не політична фігура», а «гуманітарна». У своєму виступі принц Гаррі звернувся до українців, вкотре відзначивши мужність, стійкість і єдність українського народу, і акцентував на лідерстві України у світі, а також на величезній ціні, яку платять українці під час цієї війни, згадав участь України у Іграх Нескорених, наголосив на важливій роботі таких благодійних організацій як Central Kitchen і HALO Trust. Також принц Гаррі чітко окреслив мету росіян у війни, згадав вбивства цивільних у Бучі та Маріуполі, депортацію населення та викрадення українських дітей з метою стирання їхньої ідентичності, попутно нагадавши, що країни-гаранти українського суверенітету порушили Будапештський меморандум. Він звернувся до російського диктатора Путіна, а також до адміністрації США із закликом зупинити війну. На лацкан піджаку принц Гаррі закріпив значок із прапорами Великої Британії та України. NV наводить повний текст промови герцога Сассекського на Київському безпековому форумі. Шановні друзі, для мене велика честь і привілей знову бути тут у Києві. Я вже втретє у вашій чудовій країні. І для мене великий привілей те, що мені дозволили звернутися до вас сьогодні. І щоразу, коли я повертаюся в Україну, я відчуваю щось, що важко описати, але не можна ігнорувати. Це відчуття чіткості, зрозумілості того, що має значення, що стоїть на карті, значення, хто несе цей тягар. Тому почну трохи інакше. Я не почну з того, що говоритиму про Україні. Я звертатимуся до вас, тих, хто захищають вашу країну, тих, хто забезпечує життя родин, спільнот, громад під страшним тягарем, під страшним тиском. Це дуже нелегко. І світ вас за це поважає. Я тут не як політик. Я тут як солдат, який розуміє військову службу, як гуманітарій, який бачить людську вартість конфлікту та як друг України, який вважає, що світ не має забувати про цю війну та ігнорувати її наслідки. Оскільки те, що відбувається тут зараз, це не лише війна за території. Це війна за цінності, за суверенітет, за те, чи ці принципи, на яких базується наша демократія, будуть відстояні. Тема цього форуму, як ми знаємо, Морок чи світанок. Чи є світло попереду? В цій країні, яка витримала так багато, можна відчути весь тягар темряви. Але Україна вже почала давати відповідь на ці питання. І не в промовах, а своїми діями. Більш ніж десятиріччя, з 14-го року Україна на передньому плані боротьби, яка виходить далеко за межі їхньої країни. І від початку повномасштабної навали український народ зробив щось неймовірне. Ви пристосувалися, ви тримаєте удар і тримаєте стрій. Мало хто вірив, що це буде можливо, але ми маємо це сьогодні. Ви стоїте міцно, боретесь і ідете попереду. Саме так виглядає лідерство в сучасному світі - не лише в військовій потузі, а в єдності, не лише в стійкості, а також в інноваціях перед лицем агресії. І чітке бачення мети. Україна на передньому краї сучасної війни, розробляючи найпередовіші дрони в світі, адаптуючись, формуючи гнучкі збройні сили у боротьбі з брутальною силою. Це не лише витривалість. Це лідерство в реальному часі. Фото: REUTERS/Valentyn Ogirenko Я бачив, як виглядає сила під час конфліктів. Я служив у військах союзників в Афганістані, різні країни з різними бекграундами, але вони мали спільну місію і спільну відповідальність. І те, що я бачу сьогодні тут, це той же принцип. Сила не лише в мужності і військовій потузі. Але в єдності, довірі і готовності тримати цей тягар разом. І витримувати його. Ось так виглядає сила на сьогоднішній день. Не ізоляція, не розпад і розподіли, а єдність, взаємна повага і рішучість до боротьби. Сила визначається не тим, як голосно ми говором, а радше тим, як постійно ми відстоюємо свої цінності. Але ми також повинні визнавати і вартість. Для людей ця ціна надзвичайно велика. І за цією статистикою стоять людські життя. І окрім тих втрат, які ми бачимо, є і невидимі. Травма тих людей, які повертаються з фронту. Психологічний тиск на сім'ях, які живуть під постійними обстрілами, бомбардуваннями, виснаження після років невизначеності і горя. Це те, що не закінчиться, коли закінчиться війна. Це те, з чим доведеться стикатися впродовж довгого періоду, оскільки війна ведеться не лише на полі бою, але і в головах людей через дезінформацію, схожу на повзучу ерозію — психологічна війна, яка має на меті розділяти людей, і люди абсолютно зрозуміло є виснаженими. І цей тиск є реальним. Але Україна продовжує триматися разом, і вона повинна робити це і надалі. Я бачив витривалість цієї країни на Іграх Нескорених, де українці долали величезні випробування і мали свою чітку мету. Коли бачив тих, хто тримає економіку країни, незважаючи на бомбардування і обстріли. Ваше служіння народу і ваша пожертва цінується надзвичайно високо. І в усьому світі багато хто роздратований. І це зрозуміло. Багато хто боїться. Це теж зрозуміло. Багато хто має розбіжності політичного характеру. І більшість з нас розуміють, що багато чого треба ще полагодити, щоб дістатися золотої середини. Ми бачимо, як розпадаються демократичні системи. І ми повинні підвищити свій голос, щоб він був почутий, щоб цей голос був найгучнішим у захисті свободи, щоб через мовчання і зволікання ми не програли в цій боротьбі. В цьому році ми визначаємо 10 років участі України в Іграх нескорених. І ці 10 років показали, що таке відновлення і відродження. Не лише фізичне відродження, але й відродження ідентичності, самовпевненості і надії. Під час мого візиту у Львів я бачив роботу центру Superhumans, які показують, що навіть у найтемніші часи людина може витримувати і виживати. І це стосується не лише лінії фронту. В Україні організації працюють, допомагаючи цивільним, хто постраждав від цієї війни. Серед них і такі, як Центральна кухня, Central Kitchen, які надають харчування переміщеним особам, тим, хто живе під постійними загрозами. Їхня робота є простою по суті, але вона дуже ризикована і має надзвичайно великий вплив, оскільки посеред конфлікту гаряча їжа — це не лише їжа, це виживання. Це гідність. Це нагадування про те, що про людей не забули. Саме так виглядає світло, навіть у найтемніших місцях. І коли громади підтримують одна одну, все рівно війна продовжується, в селах, містах залишаються снаряди, міни, на яких гинуть люди, навіть задовго після того, як завершаться бойові дії. І такі організації як HALO Trust роблять надзвичайно важливу роботу, щоб якось залагоджувати ці сліди війни. І масштаби цієї роботи величезні. Це означає, що наша відповідальність не закінчиться із закінченням війни. Вона буде продовжуватися у відродженні, відбудові і забезпеченні того, щоб наступні покоління могли жити без страху за те, що в них під ногами. Хочу зробити один крок назад на хвилинку. Був час не так давно, коли багато хто вірив, що ліберальні демократії перемогли остаточно. І головні конфлікти вже позаду, відійшли в історію. Але історія вкотре нагадала нам, що це не так. І те, що ми бачимо сьогодні, це не завершення боротьби. Це еволюційний процес. І урок тут дуже очевидний. Демократія не є даністю. Вона не може підтримувати сама себе. І вона не може бути без викликів. Її треба захищати постійно, спільно і солідарно. Ось чому Україна має таке величезне значення для нас, оскільки Україна обрала шлях свободи, гідності. І демократичних цінностей навіть під час війни. Ми повинні чітко розуміти природу цієї війни. Це не випадковість, не якесь не непорозуміння чи туман конфлікту. Це продукт постійної цілеспрямованої політики, яка підтримується на найвищому рівні. Це почалося із порушення Будапештського меморандуму, угоди, за якою Україна відмовилася від третього за розміром ядерного арсеналу в обмін на гарантії своєї територіальної цілісної суверенітету. І ці гарантії були не лише порушені, вони взагалі були викинуті нібито на смітник. Це дійсно підриває довіру до міжнародних гарантій і до обіцянок, які даються одними країнами іншим. І ці наслідки мають величезний величезну шкоду і гуманітарний вимір. Вони переростають в постійні напади на цивільних осіб, насильницьке переселення людей, депортацію, такі місця, як Буча, Маріуполь. В них світ побачив, як ця ворожа політика реалізується на місцях, коли вбивали цивільних людей, коли знищувались цілі громади. І особливо це тяжко, коли ми говоримо про українських дітей. Міжнародний кримінальний суд видав ордер за викрадення українських дітей росіянами. Десятки тисяч українських дітей були насильно відібрані від своїх сімей, відокремлені від своїх батьків. І багато хто просто були втрачені в цьому хаосі або ж транспортовані до Росії чи території, що контролюється Росією. Їхня ідентичність стирається. Їм дають нове громадянство, їх віддають російським сім'ям, щоб вони забули про свою культуру і національну ідентичність. Ми повинні зробити все, щоб їх повернути попри всі перешкоди. За міжнародним законом такі дії є не лише воєнним злочином. Це акти геноциду, які мають на меті руйнацію людської ідентичності. І це не лише супутня шкода від воєнних дій. Це організована, цілеспрямована дія, яка буде мати свої наслідки і після закінчення воєнних дій. Фото: REUTERS/Valentyn Ogirenko Президенте Путін, жодна країна не отримує зиску від смертей, які ми спостерігаємо сьогодні. Ми повинні покласти край цьому горю і смертям як українців, так і росіян. Ці роки принесли величезні втрати, але ми бачимо, що тут може бути тільки ще більше втрат і жодної перемоги. І коли ми визнаємо ці реалії, ми повинні також визнати ще одну річ, яка не менш важлива. Україна у цій боротьбі стоїть не на одинці. В Європі і за її межами є величезна підтримка Україні. Країни надають серйозну допомогу, і це дуже важливо оскільки солідарність — це не лише принцип, це спроможність. Європа досить глибоко підтримує Україну, і це має велике значення. Україна знає про це. Зараз завдання полягає в тому, щоб робити це оперативно, швидко. Солідарність має надаватися вчасно. І масштаби цього моменту вимагають від нас збільшення наших зусиль, рішучих дій заради врятування життя людей і припинення війни. Сполучені Штати відіграють важливу роль у цій історії не лише через свою силу, а через те, що коли Україна відмовилася від ядерної зброї, Америка частково гарантувала суверенітет і територіальну цілісність України. І саме зараз настав час для американського лідерства, щоб показати своє виконання міжнародних зобов’язань не через благодійність, для того, щоб довести свою роль на міжнародній арені заради стабільності. Україна заслужила повагу усього світу через своє лідерство. Вона дійсно заслужила цієї поваги через свою стійкість, лідерство і через свої інновації також, окрім іншого. І ця повага дуже важлива, оскільки без поваги до міжнародного права, до людського життя, коли втрачається ця повага, її дуже важко відновити. Як президент Зеленський чітко говорив, ми відстоюємо своє право на життя. Отже, питання вже не стоїть, чи Україна вистоїть. Ви вже відповіли на нього. Питання в тому, чи решта світу буде відповідати вашій рішучості, тому що дуже скоро ця війна закінчиться. І історія в нас запитає не що ми говорили, а вона запитає, що ми робили: хто діяв, хто знайшов хоробрість і яка переважувала над обережністю. Україна дає відповідь на це запитання. А зараз настав час нам всім надати свої відповіді на ці запитання". Теги:   Принц Гаррі 17 Київський безпековий форум Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter