«Ми йдемо ламати стереотипи». Інтерв'ю з бандуристом Ярославом Джусем, який виступить з Leleka на Євробаченні

Бандурист Ярослав Джусь візьме участь у номері української співачки Leleka на Євробаченні 2026. Він партії бандури у пісні Ridnym, яка представляє Україну на конкурсі у Відні. Інтерв’ю NV з Ярославом Джусем. Коли Leleka представила фінальну версію пісні Ridnym, з якою вона представлятиме Україну на 70-му ювілейному Міжнародному пісенному конкурсі Євробачення, навіть недосвідчений слухач помітив, наскільки виразніше і яскравіше зазвучали партії бандури. Їх український бандурист Ярослав Джусь. І якщо на Національному відборі він залишився за кадром, то вже на самому конкурсі йому буде відведена дуже важлива роль — представити унікальний український інструмент світу. «Я хочу, щоб краса та унікальність української культури сяяла яскраво на весь світ. І саме тому, в нашому номері ви побачите талановитого бандуриста Ярослава Джуся та бандуру, звук якої з перших нот повертає відчуття дому», — зазначила Вікторія Лелека , привідкриваючи перед від'їздом до Відня таємницю майбутнього виступу на конкурсі. Ярослав Джусь  — талановитий український музикант, бандурист, композитор, аранжувальник, засновник і лідер гурту Шпилясті кобзарі, активний популяризатор бандури. Напередодні відправлення української команди до Відня NV поспілкувався із Ярославом про знайомство і роботу із Leleka, особливість пісні Ridnym, важливість популяризації бандури та свій вибір інструменту. — Ярославе, як ти долучився до Leleka і став співавтором аранжування пісні Ridnym? — Я долучився ще до створення команди, але всі ми разом не так давно. Якщо не помиляюсь, 6 листопада Вікторія мені написала, що хоче додати бандуру в пісню, яку подає на Євробачення, і запитала, чи мені гіпотетично цікаво було б долучитись. На тому етапі вона навіть ще не знала, чи пройде в шортліст. З першого ж прослуховування демки мені пісня прям дуже сподобалась. Я слідкую давно за Євробаченням, і я одразу побачив в ній і потенціал, і новизну, і формат, які за останні років п’ять, може й більше, не чув саме на Нацвідборах. Я одразу помітив кіношну мелодику ( у коментарях дуже часто пишуть, що пісня діснеївська), і мені вона дуже припала до душі. Я сам мелодист, люблю музику з красивими гармоніями, а не таку, де все побудоване на одній ноті. Я включився одразу в написання бандурних партій. Дуже швидко склалося враження, що ми з Вікторією знайомі десятки років. Я скидав багато варіантів, записував альтернативні партії в різні частини пісні, вона це все додавала зі своїм музичним продюсером Якобом в Берліні. Перші два місяці аж до грудня, поки ми не дізнались, що потрапили в шортліст, у нас були активні творчі процеси на відстані Берлін-Київ. Тоді в Києві ж коїлосьпросто страшне з цими обстрілами і відключеннями. Нічого не працювало, я буквально знаходив якусь годину на студії посеред дня, коли можна було туди примчати: було світло чи генератор, записати якісь партії, потім вночі дома їх перебирати, нарізати. Вікторія дуже переймалась, бо це був страшний час у нас і, мабуть, найжахливіша зима за останні роки. І я дуже хотів, щоб все вдалось, щоб пісня перемогла. — Пісня Ridnym Leleka так само відрізняється від решти пісень Євробачення, як свого часу з-поміж вирізнялася пісня Amar pelos dois Сальвадора Собрала. — Так, перегукується в першу чергу душевністю. А друге, я вже зараз знаю всі заявки власне Євробачення і можу сказати, що вона теж явно вирізняється. Мені дуже подобається, як рухаємося ми з командою в тому плані, щоб не давати єврофану і взагалі глядачу Євробачення те, що він звик бачити. У коментарях пишуть: «Треба качовий номер, танцювальний, щоб всіх порвати, веселий, такий запальний». Люди, перепрошую, по-перше, в нас війна. Я вважаю, що взагалі недоречно з такими ( качовий танцювальний — nv.ua) йти на Євробачення від України. По-друге, пісня має глибокі сенси, що по тексту, що по музиці. Багато професіоналів, як от викладачі вокалу, аранжувальники, композитори, її дуже високо оцінюють. То ж класно, що ми йдемо на Євробачення не підлаштовуватися, а навпаки ламати стереотипи і, можливо, навіть змінювати напрям і смаки. Тобто привносити щось кардинально інше. Я пишаюсь нашою роботою і вважаю, що вона має абсолютні шанси на перемогу. — У своїх інтерв'ю Вікторія Лелека називає бандуру українською арфою. А ти як описуєш бандуру у розмовах з іноземцями? — Це насправді досить притомне порівняння, бо це перше, що спадає всім на думку, детально не заглиблюється в тему наших народних інструментів. Все тому, що на арфі також багато струн. Я таке порівняння теж часто чую від іноземців. Щодо мене, то бандура — це любов. Ми з бандурою разом пройшли довгий шлях. Вона вже настільки невід'ємна частина мене, що я не уявляю життя без неї. Протягом багатьох років моєю метою були експерименти з бандурою і впровадження її звучання у будь-які можливі стилі та жанри. Бандура — це для мене цілий всесвіт, який, до речі, як на мене досі ще до кінця не розкритий. На Євробаченні вона з’явиться у так би мовити у кіношному звучанні. Дуже приємно, що після ревампу вона зазвучала не просто як акомпонуючий інструмент або який просто фрагментарно вплітається якимись невеличкими передзвонами на вступах або в ліричній частині пісні, де зазвичай притаманно її чути, а як повноцінний інструмент, особливо на початку вона звучить як сольний інструмент наряду з вокалом. Фото: Сергій Окунєв/NV — Вікторія казала, що хотіла ще на етапі Нацвідбору показати бандуру. — Бандура була і в старій версії пісні, просто не анонсувалась і не акцентувалась, що вона звучить. І я навіть бачив дуже багато оглядів, де люди кажуть: «А там якісь цимбали на початку». Тобто, не всі ще розрізняють і впізнають звук бандури. І тому це з одного боку такий був і сюрприз, з іншого — це було рішення команди. Я без питань на це погодився, тому що в концепті того номеру було доцільним зробити акцент на співачці, не відволікати нічим, ні вокалом, ні хореографією, ні будь-якими музикантами. Тим більше, бандура так явно там не звучала. А вже на Євробаченні спільно вирішили, що бандуру треба показувати якомога яскравіше, бо її звучить багато в пісні. І це додатково, я думаю, буде плюсик і для постановки, і загалом для реакції закордонної аудиторії. — А чи зможеш ти як професійний музикант імітувати гру на бандурі? — А ми про це нікому не скажемо. ( Сміється.) Насправді, за 20 років виступів із бандурою це один небагатьох, мабуть, випадків, де я буду змушений імітувати. Навіть з гуртом Шпилясті Кобзарі завжди під час виступів на телебаченні з їх категоричними умовами по звуку примудрялись визвучити бандури і все-таки виступати наживо. Не знаю ще як насправді грати під плюс, але є така думка, що співати під плюс інколи важче, чим наживо, тому що попасти ідеально в ліпсинг свого ж співу, це треба настільки бути в матеріалі своєї творчості, щоб ідеально секунда в секунду все це відтворити. То [імітувати] спів непросто, відповідно, грати теж. Але в нас зараз багато репетицій, майже щодня. Плюс я насправді на цей номер опановую інший вид бандури — Харківський, на якому я раніше ніколи не грав. Це теж спільне рішення з нашим режисером. Тому тут ще більше викликів, і від цього ще цікавіше. Я людина авантюрна, тому мені це подобається, я відчуваю себе як риба у воді. — Розкажи більше про Харківський тип бандури. — Харківська бандура — це дуже цікавий і незаслужено забутий тип інструменту, який в передвоєнний час і під час репресій був вивезений за кордон, і більшою мірою зберігався та розвивавсятам. І досі капели бандуристів в Канаді і в Америці використовують саме цей тип, грають на ньому і навіть виготовляють. А у нас ця школа гри довгий час не розвивалась. Є буквально кілька викладачів, один із самих активних Дмитро Губ’як на Тернопільщині, який і робить ці бандури, віртуозно грає і навчає грати. Ще є Марина Залізняк у Вінниці, у якої багато учнів і вони активно відроджують гру. Харківський спосіб гри взагалі в Україні був забутий. На ній грають так, як грали кобзарі, старці, сліпці в давнину — не перпендикулярно до тіла, як всі звикли бачити, коли грають на Чернігівській ( я на ній граю) чи Львівській, а, як то кажуть, вона притискаються ближче до душі та серця. Коли граєш, прям відчуваєш вібрації від деки інструменту. І от тепер ми веземо на Євробачення Харківську бандуру, яка має трошки інший спосіб гри, тримається по-іншому і є прикладом інструменту, який знаходиться на перетині і старовини, і сучасності. Отже навіть своїм виглядом, формою інструмента і посадкою на сцені ми вже візуально познайомимо іноземців з тим, як грали на цих інструментах в давнину кобзарі, і це вже якби додатковий плюсик до того, що ми знайомимо не просто з інструментами, а ще й занурюємо глядачів в ті часи. Харківська бандура має переважно аналогічну кількістьструн, як і Чернігівська, її можна вважати і сучасною. Оскільки у неї хроматичний стрій не такий, як в старосвітських інструментах, відповідно їй підвладний будь-який сучасний музичний матеріал, в тому числі і пісня Лелеки. Тому це буде таке поєднання старовини і сучасності. Репетиція Leleka на Євробаченні 2026 / Фото: Alma Bengtsson/EBU — В своїх експериментах із бандурою ти зайшов настільки далеко, що сам створив інноваційну бандуру зі струнами з волосіні. — Давно хотів зробити повноцінний сучасний інструмент, щось на кшталт нового типу інструменту, який би мав такі самі можливості, як і моя академічна бандура, але мав трошки інше, м’якше звучання. І так як в давнину взагалі на кобзи, бандури, торбани, інші інструменти ставили жильні струни із тельбухів тварин і волосінь згодом використовувалась. І я подумав, чому не спробувати поставити повноцінний звукоряд із 65 струн з волосіні ( на бандурі від 63 до 68 струн, найчастіше 65 — nv.ua). Таких прецедентів ще не було. Але це був непростий, тривалий процес. Десь півроку експериментів. Щоб реалізувати цю ідею, я виграв нідерландський грант Перформа. Я багато спілкувався з майстрами в різних куточках України і не лише бандурними. Я знайомився з арфістками, приходив до філармонії, радився, дивився, як це все звучить, бо в арфах якраз такі струни використовують. Як виявилось, волосінь зараз багато використовують в бароковій музиці, ставлять і на скрипки, альти, віолончелі, контрабаси. Тобто є окремий, скажімо, піджанр, де грають саме таку давню музику на таких струнах, але вони надзвичайно дорогі. Чотири струни можуть коштувати під 800−1000 доларів. А мені треба було 65! Отже, я навіть ходив до тренерів з тенісу, бо у великому тенісі ракетки ж теж натягують з певної волосіні. Я перепробував все, що можливо, побував на всіх ринках, де продають риболовецьке знаряддя. Натягував на експериментальну бандуру всі можливі варіанти струн, різну товщину, довжину, міцність, щільність волосіні, десь використав волосінь на окуня, десь — на карпа, експериментував зі струнами для укулеле, нейлоновими струнами для гітари. В мене дома були цілі таблиці розписані, яка волосінь відповідає за яку ноту. Порвав їх ледь не тисячу, але мені вдалось підібрати повноцінний звукоряд. Це був дуже цікавий процес, в результаті я можу виконувати на цій бандурі сучасний репертуар і авторську музику, але звучання буде на перетині старосвітської бандури, арфи і сучасної бандури. Тобто це такий м’який, об'ємний, незвичний, місцями казковий звук. І потім я ще зробив незвичний дизайн цього інструменту. Разом з подругою з Франківська Аліною Соболь розробили трошки космічний дизайн, розмалювавши корпус флуоресцентними фарбами. І коли вмикаєш ультрафіолетове світло, то білий сам по собі інструмент виявляється з фіолетовим візерунком незвичним. І потім на цьому інструменті я записав перший свій авторський електронний альбом, який вже рік не можу видати, бо нема коли. — Ми з тобою познайомилися ще в 2014 році, коли ти разом зі Шпилястими кобзарями починав популяризацію бандури. Після участі в шоу Україна має талант вас активно запрошували грати на корпоративах та вечірках в національному стилі. Що з тих пір змінилося в плані популярності бандури? — З'явились нові імена. Та ж Марина Круть, давня наша товаришка, яка починала десь тоді, коли і я,. Була певна хвиля популярності у мене і у гурту. Згодом ця ж хвиля популярності зараз і у Марини. Звісно, зараз про неї всі знають, мабуть, сьогодні вона входить в топ 3 найвідоміших бандуристок і бандуристів. Чи можу я прям так одним махом проаналізувати, наскільки цікавість до бандури триває і досі. Думаю, що цікавість хвилеподібна. Мені б, мабуть, хотілось, щоб бандури було все ж більше. Мені не вистачає її в поп-музиці, наприклад. Йдеться не тільки про якісь співпраці, бо в мене дуже багато колаборацій за ці роки, звісно, було і є. Остання була з Тіною Кароль, ми робили спільний номер на 1+1 до Дня Незалежності. Працював з кількома оркестрами ( ЗСУ, Lord of the sound, Kyiv Orchestra), вже в період повномасштабної війни були поїздки з Катею Чілі на фестивалі в Америку, співпрацюємо та виступаємо вже не один рік поспіль з Маргаритою Мелешко. Багато колаборацій з діджеями. Але все-таки, мабуть, для мене буде показником, коли, чуючи про бандуру, люди вже не будуть запитувати, що це, і навіть не будуть дивуватись, що це звучить бандура. Мені дуже хочеться, щоб вона була самодостатня і на рівні, що дуже складно, з гітарою або фортепіано, які є міжнародними інструментами і практично присутні в кожній пісні, кожному аранжуванні. Просто навіть в нашій ніші музичних продюсерів, аранжувальників не всі ще знають і розуміють, що бандура може досить охайно вплестись і зіграти партію гітари інколи краще ніж гітара. Просто або не знають, що є виконавці, які таке можуть, або просто не уявляють цього. Як у нас колись раніше на корпоративах було: гурт Шпилясті кобзарі чи мене запрошували тільки, якщо вечірка в українському стилі. Але з часом це все змінилося. І почали і я, і мій гурт виступати на абсолютно різних заходах: показах мод, міжнародних конференціях, коли не треба показати щось українське, а просто, що бандура може грати на вечірці і Afro House, наприклад. І це перестало бути дивним і стало нормальним, що бандура абсолютно вплітається в концепцію різних заходів і подій. Так само мені хотілося би, щоб бандура була в різній музиці і різних жанрах. І звучало її і було більше не лише в моєму виконанні, а і у виконанні моїх колег бандуристів. — Які жанри ти відтворюєш на бандурі? З каверами ти зав’язав? — Ні. Чому? ( Сміється.) По-перше, це частина мого заробітку, по-друге, я дуже люблю перекладати як хіти і ретро композиції, так і грати щось з сучасних українських виконавців. Просто трошки мені не вистачає системності для того, щоб це все викладати і вести свої соцмережі, але я дуже багато виступаю і дуже багато з ким співпрацюю. Але це переважно живі виступи. І мені це все подобається паралельно з тим, що от пишу свою музику і зараз більше занурився в те, що я дуже давно люблю, а саме ще в студентські роки працював діджеєм і грав з бандурою. Ще в далекому 2008-му, мабуть, а то і раніше. На якійсь першій Країні мрій ще на Літературній сцені з братами Капрановими я зіграв свій перший сет на бандурі. Тобто ще далеко до того, коли взагалі бандура стала звучати десь в електронній музиці, я вже тоді це грав. А зараз я записав альбом з п’ятьма різними електронними музикантами, аранжувальниками, музичними продюсерами в різних стилях. Там є і афрохаус, є брейк біт, є мелодик техно, є трошки такий дискофанк. Тобто я думаю, що далі буде ще більше експериментів, саме з танцювальною електронною музикою і хочу ще більше вплітати туди бандуру і виступати з такою програмою, грати сети, можливо, в майбутньому і на міжнародних електронних фестивалях. Хочу і в Туреччину на Кападокію. І в Америку на всім відомий Burning Man. Там, до речі, грав діджей Tapolsky, з якими в мене є дві спільних композиції. — Ти сказав, що давно слідкуєш за Євробаченням, і це відобразилося в тому числі на роботі над піснею Ridnym. А можеш ти себе назвати єврофаном? — Мені здається, я просто люблю Євробачення. Я бачив єврофанів, я не прям так аж фанатію. ( Сміється.) Я більше люблю, мабуть, якісні масштабні шоу, в яких поєднується все: віджеїнг, світло, звук, спецефекти, доповнена реальність, будь-які фішки, які підсилюють номер і роблять його крутішим. Оцей весь концепт загалом, коли я бачу це якісно зроблене і це все ще в форматі шоу насичене різноманітними виконавцями з різних країн, в різних стилях та жанрах, мене це все захоплює, мабуть, просто як митця. Не тому, що я саме шалений прихильник Євробачення. Популярність Євробачення доведена величезною аудиторію по всьому світу і тим, що цього року конкурс відзначає 70 років. Я дивився Євробачення з родиною з дитинства. А останні років сім-вісім щоразу складаю власний список найкращих виконавців і частенько вгадую переможців та першу десятку. Майже щороку є виконавці, які мені дуже подобаються, але я розумію, що вони не переможуть. Іноді вони не потраплять навіть у фінал, тому що це не масовий продукт. Якось складається так, що люди віддають голоси за зовсім іншу стилістику. Єдине що цього року, відтоді як з листопада я поринув в цей коловорот роботи над піснею з Вікою, Нацвідбором, підготовкою і постійним цейтнотом і великою відповідальністю, поки такого топа для себе не сформував. ( Сміється.) — Як зараз справи у гурту Шпилясті Кобзарі? — З початку повномасштабного вторгнення ми на паузі. На початку вторгнення один учасник Володя разом із батьком пішов добровольцем. За рік ще Юрко долучився до війська. Зараз третій наш учасник, Данило, який раніше був в основному складі, теж у війську. Тому більшість гурту служить: один на Сумщині, один на Донеччині і один на Харківщині. Хтось у роті логістики, хтось в Культурному десанті. Юрко, наприклад, на дронах у Вовках Да Вінчі. Ані зібратися на репетиції, ані тим більше виступати з концертами жодної можливості абсолютно немає, тому що відпусти раз на рік і в різний час. Тому я вболіваю за хлопців, вони вболівають за мене. — Хлопці не сумують за бандурами? — Минулого року у двох, цього року у одного, є можливість грати в Культурному десанті, тобто він з бандурою. Це дуже виснажливо фізично, бо він ще й водій. Буває, що вони мають три-чотири концерти за день і від одної локації до іншої дві-три години їхати. Але по відгуках я чую, що військовим це потрібно. Це їх надихає і мотивує. Вони розуміють в тому числі, за що вони воюють: за нашу культуру і за бандуру також. — Хочеться тебе спитати, як людину, яка грає на бандурі, чому ти обрав народний інструмент, а не скрипку, гітару чи піаніно? — Я помітив цікаву закономірність, в якій би компанія я не був, хоч на 10 осіб, обов’язково знайдеться хтось, чи він сам, його рідні чи друзі, хто грав чи грає на бандурі. Таке враження, що кожен п’ятий українець ти чи іншим чином пов’язаний із бандурою. ( Сміється.) А щодо мене, то так зірки склались. Не було такого, щоб взяв у руки інструмент і закохався. Я думаю, що це наслідок низки подій протягом життя: від того, як мене виховували батьки в любові до всього українського, не конкретно до бандури, і гуртків, які я відвідував. Від того, що бабуся мала абсолютний слух і першою піснею, яку я підібрав на фортепіано, була Взяв би я бандуру . І аж до того, що мені подобалась арфа, але тоді арфістами були лише жінки, і мама сказала, що хлопці на арфі не грають. Отак от по-сексистськи вийшло. ( Сміється.) І все воно прийшло до того: я дізнався про унікальний Кобзарський коледж — Стрітівську вищу педагогічну школу кобзарського мистецтва і вступив. На жаль, наразі він вже кілька рокіі закритий. Мені було цікаво. Я був уже підлітком, коли вперше взяв до рук бандуру, попавши із російськомовного Києва до коледжу в селі Стрітівка у Київській області, де було патріотичне виховання. Там я дізнався історію пригноблення і знищення української культури, заборон української мови, і для мене бандура стала тим символом, яка мене і змінила, дала поштовх і велике бажання зробити її популярною. Я відчував шалену несправедливість, що з неї насміхаються, називаючи якісь великогабаритні речі її іменем, прирівнюють бандуру до села в негативному значенні. Більш того я вступив у коледж у 2004 році, період Помаранчевої революції я переживав дуже бурхливо. І ось уже більше 20 років, як доля звела мене з цим інструментом, який я намагаюся відкрити світу. Спочатку я рахував, але давно вже збився з кількістю країн, в яких я виступав: кинув рахувати на 32-х. Об'їздив майже всю Європу та навіть екзотичні країни на далекому Сході. Але, звісно, такого масштабного шоу, як Євробачення, у мене ще не було. ( Усміхається.) І мені взагалі дуже цікаво, які будуть в мене емоції, бачити Євробачення не з залу і не з екрану телебачення, а навпаки зі сцени на глядачів. Фото: yar_dzhus/Instagram Теги:   Євробачення Євробачення 2026 LELÉKA Leleka Ярослав Джусь Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter