Трибунал для переможців: як Нюрнберзький процес став відтермінованим ризиком для демократій — авторська колонка журналістки NV Варвари Шолян

8 травня Україна відзначає День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Саме у такому форматі свято існує порівняно недавно, але в його формулі простежується весь шлях поступового відходу від (пост)радянських шаблонів.  Редакторка стрічки новин сайту NV.ua Варвара Шолян у своїй авторській колонці аналізує події 1945 року після перемоги над нацистською Німеччиною — зокрема Нюрнберзький процес — і досліджує, як відгукнулася західним демократіям спроба домовитися з радянським тоталітарним режимом. Варвара Шолян Журналістка NV.ua Перший — на той час ще компромісний — крок на цьому шляху ми зробили у 2015-му, коли доєдналися до загальноєвропейської традиції відзначати річницю завершення Другої світової 8 травня. При цьому 9 травня у святковому календарі теж залишилось — певний реверанс в бік тих, кому « так звично», жест застороги на кшталт « не розколюйте країну/не розхитуйте човен». До 2023-го в обігу ще була загладжена формула « День пам’яті та примирення», аде врешті-решт стало зрозуміло, що таке поєднання взагалі недоречно і лишилась тільки « пам’ять» з уточненням, що перемога була саме над нацизмом. І до тієї перемоги теж, як то кажуть, були запитання. « Якби Гітлер вторгся до пекла, я принаймні сказав би щось добре про диявола», — вислів Вінстона Черчилля у червні 1941 року розібрали на цитати, проте, мабуть, мало хто замислювався, що насправді його треба читати не метафорично, а літерально. Черчилль власне саме так і зробив — вже у липні 1941-го підписав угоду зі Сталіним про спільні дії, а згодом до складу так званої Великої Трійки підтягнулися й США. Нюрнберзький трибунал, що запрацював у листопаді 1945 року, мав винести вироки за «злочини проти миру, злочини проти людяності та воєнні злочини». Нібито все добре і все справедливо — але той самий диявол приховався не у деталях, як стверджує прислів'я, а спокійно сидів на видноті. По факту злочини одного тоталітарного режиму — нацистської Німеччини — судили три демократії ( США. Велика Британія і Вільна Франція де Голля) та інший тоталітарний режим у особі СРСР. Головний обвинувач від СРСР на Нюрнберзькому процесі Роман Руденко, 20 листопада 1945 року / Фото: Міністерство оборони РФ/Wikimedia Головним прокурором від Радянського Союзу до Нюрнберга був відкомандирований Роман Руденко — тоді ще генпрокурор Української РСР ( після 1953-го він дослужиться до генпрокурорства на рівні всього СРСР). На той момент на рахунку Руденка вже був Великий терор 1937−1938 і особиста участь у складі «особливої трійки» НКВС на Донеччині, а також інсценований Москвою Процес шістнадцяти проти лідерів Польського підпілля. НКВС викрала 16 польських діячів, включно із віцепрем'єром Яном Станіславом Янковським та останнім головнокомандувачем Армії Крайової Леопольдом Окулицьким, і згодом всі вони були засуджені за сфабрикованими звинуваченнями — за «розробку планів незаконної діяльності проти СРСР». Окулицький, засуджений до 10 років ув’язнення, помер за невизначених обставин у грудні 1946 року, Янковський — ймовірно був вбитий в радянській в’язниці у березні 1953-го ( місце його поховання досі невідомо). Радянські прокурори в Нюрнбергу особливо напирали на моторошні подробиці нацистських злочинів, зокрема на голод у блокадному Ленінграді, — при тому, що з часів Голодомору 1932−1933 минуло трохи більше десяти років ( а був ще й Ашаршилик — голод у Казахстані, внаслідок якого чисельність етнічних казахів скоротилась майже вдвічі). Також радянське обвинувачення акцентувало на депортаціях цивільного населення, розграбуванні нацистами окупованих територій та знищенні культурної спадщини — та сама токсична психологічна проєкція, коли завзято звинувачуєш інших в тому, що притаманно тобі самому. На момент початку Нюрнберзького процесу вже відбулися і вторгнення Червоної Армії до Польщі у вересні 1939-го, і окупація країн Балтії у 1940-му, і розстріл у Білій Криниці у 1941-му, який румунські історики порівнюють з Катинню. Після пакту Молотова-Ріббентропа Румунія втратила Північну Буковину та Бесарабію, ці території були окуповані СРСР. Багато жителів Буковини виявились розлученими із власними сім'ями, які лишились в Румунії, і авжеж прагнули з ними возз'єднатися, Навесні 1941 року в селах Глибоцького та Сторожинецького районів ходили чутки, що радянська влада відкриє кордон і можна буде піти до Румунії. 1 квітня 1941-го колона з кількох тисяч селян вирушила до кордону, але там їх зустріли загони НКВС. «Вони навмисно вичікували, щоб люди вийшли на відкриту місцевість», — згадував один з тих, хто вижив під час розстрілу. Радянська пропаганда в рази применшувала кількість жертв, стверджуючи, що їх було близько 40, проте румунські дослідники пишуть про 2−4 тис. загиблих. «Буковинських румунів заманили в пастку, щоб застрашити всіх, хто хотів перетнути кордон з Румунією. Жах і острах мали закарбуватися у свідомості людей, щоб вони назавжди втратили таке прагнення», — писав молдовський історик Іон Варта. Масові депортації цілих народів, коли людей везли до Сибіру та Центральної Азії у вагонах для худоби ( депортація калмиків у 1943-му, кримських татар у 1944-му) на момент початку процесу в Нюрнберзі вже теж відбулися. Все це не завадило СРСР брати участь в трибуналі щодо злочинів проти людяності на місці прокурора та на помості судді, а не на лаві підсудних. Депортовані кримські татари у трудовому таборі в Сибіру, 1952 рік / Фото: Український інститут національної пам'яті/Wikimedia Можна, звісно, посперечатися про темне колоніальне минуле Франції та Великої Британії, але факт є фактом: станом на 1945 рік Франція вже відновила демократичний устрій, Британія була демократичною конституційною монархією, США — сталою демократією з виборним урядом. Попереду в союзників були визнання незалежності Індії та Пакистану в 1947-му, Рік Африки, коли на мапі з’явилося 17 нових держав. У СРСР попереду були вторгнення до Угорщини, Празька весна та війна в Афганістані. Вердикт головного Нюрнберзького трибуналу відомий ( були й ще, але так звані Малі процеси відбувалися вже тільки під патронатом США). 12 високопосадовців Третього Рейху засудили до смертної кари, сімох — відправили до в’язниці Шпандау, ще трьох — виправдали. Суддя від Радянського Союзу Іона Нікітченко дуже обурювався зокрема через тюремний термін для Рудольфа Гесса і вимагав для нього смертної кари. При тому що в СРСР вже був « свій Гесс вдома» — і В’ячеслав Молотов благополучно дожив на свободі майже до ста років, обійшов навіть власну ймовірну ліквідацію ( яка не відбулася через смерть Сталіна). « Демократія — це коли дурні можуть голосувати, а диктатура — коли вони можуть правити». Цитату зазвичай приписують Бертрану Расселу, проте, навіть якщо він і не казав такого, у День пам’яті та перемоги над нацизмом маємо нарешті скласти той пазл історії. Теги:   Друга світова війна Нюрнберг Історія Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter