Патріотизм, пропаганда і діти. Як це робить РФ і що у нас

Щонайменше як 210 закладів, що російські окупанти іменують « освітніми», практикують ідеологічну обробку українських дітей на тимчасово окупованих територіях Це — дані Лабораторії гуманітарних досліджень Єльської школи громадського здоровʼя ( Yale HRL) за 2025 рік. Цього року нічого не змінилося, лиш поглибилося й погіршилося. Центр протидії дезінформації при Раді національної безпеки і оборони України повідомляє: Росія почала системну підготовку дітей та підлітків як майбутніх пропагандистів. Під каток потрапляють усі, не лише українці, а й юні російські громадяни. Хіба що з українцями працюють за спеціальними програмами, заточеними на стирання навіть піщинок питомо української ідентичності. Мовою ГПУ-ВЧК-НКВД такий процес називається « перековкою». Повідомляється, що на базі дитячих парамілітарних організацій проводяться конкурси, де учасників навчають створювати контент, впливати на аудиторію тощо. Блог авторства школяра на так звану патріотичну, а по суті - пропагандистську тематику трактується як шанс стати успішним у меді, а в ширшому розуміння — в культурній сфері. Бо сьогодні ти юний Z-блогер, завтра — в сценарній групі зі створення чергового крупнобюджетного серіалу про так званих « героїв СВО». Таким чином уже в середньому шкільному віці відбувається втягування в систему російської державної пропаганди. Завдяки прищепленню дітям навичок пропагандистів формується передусім інформаційний агент, здатний просувати потрібні Кремлю наративи в соціальних мережах і медіа. Генерал-майор СБУ та громадський діяч Віктор Ягун наголошує : «Це дуже небезпечна тенденція, яку мало хто помічає. Ворог вже відкрито працює не тільки з армією, а з дітьми і студентами». І його висновок: пропагандистські молодіжні структури, втягування студентів у війну — це ознаки того, що Кремль мислить категоріями покоління. Вони готують не ротацію — вони готують зміну поколінь для війни. Для тих українців, кому сьогодні 50+, такі практики новими не є. Навчаючись у радянській школі протягом 1977−1987 років я разом із однолітками та старшими пройшов увесь цей шлях. Ми могли не знати і, звичайно, не знали нічого про юних героїв Крут та інших учасників антирадянського підпілля, зате напам`ять знали першу п`ятірку краснодонських « молодогвардійців», впізнавали на чорно-білих, здебільшого — єдиних зроблених за життя фото основного пулу піонерів героїв, який очолював Павлик Морозов, та вивчали біографію юного ленінця, на честь якого названо шкільну піонерську організацію. Не знаю, як де, але в нашій ніжинській школі, котра досі є в центрі рідного міста, учням забороняли їсти на вулицях свіжий чорний хліб — побачать американські агенти, зроблять фото і потім казатимуть: дивиться, радянські діти самим хлібом харчуються. Щопонеділка ми мусили не лише відвідувати політінформації, котрі починалися на півгодини раніше уроків, а й не повинні були запізнюватися — краще прогуляти урок, аніж ідеологічну обробку. Ще й самим готувати інформаційні повідомлення, вивчаючи передовиці Правди чи якоїсь регіональної газети. Обов`язковим було виготовлення вдома ватно-марлевих пов`язок, котрі врятують від американської хімічної атаки. Ну і рандомні тривоги посеред навчального процесу, під час яких відпрацьовувався план евакуації. Володимир Вятрович Навіть Сталіну не вдалося. Про мету Путіна щодо України Ще пригадую смішну історію. В 1990-му році, коли вже вирувала « перебудова», керівна роль КПРС офіційно послабилася, а країна взяла курс на демократизацію та гласність, нам, студентам факультету журналістики, на одному з уроків військової кафедри показали пропагандистський фільм на тему руйнівного впливу на свідомість західної поп-культури. Причому товариш підполковник, котрий відповідав за ідеологічний сектор, чесно сказав: розумію, що це вже застарілий фільм, проте інструкція вимагає вам його показати. І ми радісно дивилися на «бітлів» та «роллінгів». Із цього місця слід почати дуже обережну й так само дуже потрібну розмову про досі невирішену в воюючій Україні проблему — патріотичного виховання молоді. Бо варто навіть натякнути на провали в цій інформаційній, освітній та культурній сфері, відразу прилетить у відповідь: «А це ж було вже! Досить пропаганди! Що, хочете, як у Росії?» — і будьте певні: все, викладене мною вище, до цього абзацу, буде використано як вагомий аргумент проти патріотичного виховання та створення інформаційно-культурного продукту в цьому сегменті. Саме тому варто було б, скажемо так, поставити в куток того мудрагеля, котрий десять років тому вигадав термін «патріотичне кіно» і виокремив у окрему категорію здобувачів державних грантів. Нічого дієвішого задля знецінення самого поняття « патріотизм» вигадати було неможливо. На жаль, під патріотизмом відразу почали розуміти державну пропаганду радянського та російського розливу. Створюючи відповідний продукт, не лише для кіно і телебачення, а й у видавничій, театральній, музичній сферах. Після початку повномасштабного вторгнення він отримав назву « байрактарщина», чим загнав усі правильні та корисні освітні, просвітницькі й культурні ініціативи глибоко під плінтус. Валерій Пекар Чого може досягти Росія невоєнним шляхом Складова проблеми — невміння тих, хто береться за патріотичну роботу, працювати, передусім, із дитячими та підлітковими аудиторіями. Інформаційна робота, яка дуже потрібна, набуває форм пафосної пропаганди. А діти як ніхто відчувають фальш. Уточнення: українські діти, для яких російська пропагандистська машина має несистемний вигляд серіалу Слово пацана : юні українці все ж не живуть постійно в російській, десятиліттями вибудованій та вбудованій в їхнє суспільство системі координат. Можна зацікавити якісним пропагандистським продуктом — але не прошити й перепрошити, бо, повторюся, ми не в російській системі. Це — плюс. Мінус — питомо української системи теж не існує. Виправити ситуацію має намір Міністерство культури, запустивши програму « Тисячовесна», мета якої - почати створення, в тому числі, дитячого й підліткового контенту, який, за словами очільниці міністерства Тетяни Бережної, стане природнім вибором, що логічним чином витіснить російський контент зі споживання українцями. Проте ще нічого не почалося, лише декларуються наміри — а активісти соцмереж уже прогнозують чергове дурне витрачання державних грошей на промивання дитячих мізків тупою прямолінійною пропагандою. Критично мислячі люди давно визначили радянські й російські наративи мілітарною імперською пропагандою. Але парадокс: всередині Росії все це — сформовані й ретельно розбудовувані ціннісні орієнтири. Грубо кажучи, для маньяка вбивати — цінність, якій він завжди знайде ідеологічне виправдання. Українські діти вразливі до російської пропаганди, бо досі нема системних історій саме українського успіху, представленого в різних формах у вигляді якісних продуктів, підтриманих саме державною на всіх рівнях. Патріотичне виховання дорівнює вихованню на правильних прикладах. Котрі аргументовано, без надриву, істерики, пафосу й «байрактарщини» доведуть дітям: Росія — одвічне зло, а Україна не без проблем, та все ж рухається в протилежному від агресора ціннісному напряму. А поки цього не сталося, доводиться й надалі констатувати, як Росія готує покоління за поколінням до тотальної війни. Теги:   Патріотизм Мінкульт Виховання Андрій Кокотюха Окуповані території Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter