Пантеон видатних українців. Як все зробити осмислено і на віки

Цей текст мало хто дочитає до кінця, але він має бути. Бодай, заради фіксації в історії — «попереджали» Судячи із бравурних радощів і наголошеної рішучості у владному таборі, після ганебного псування теми НМВК , Банкова вирішили угробить і тему Пантеону. Звітування керманича УІНП, що він не дарма їздив у відрядження з питань перепоховання видатних українців, дають підставу припускати, що Банкова надалі змішує в купу питомо різні об'єкти: Національний Пантеон, Пантеон Героїв і Національне Меморіальне Кладовище. Вже в цьому, стартовому, моменті криється велика помилка — бо це абсолютно різні об'єкти і явища. В своїй суті, в своїх сенсах, в своїх площах, в своїх функціоналах. У них спільне лише одне — це стосується національної пам’яті. Але, в усьому іншому, ці три кейси — про різне. 1. Для Національного Пантеону потрібна площа менша, аніж для Пантеону Героїв і, ясна річ — ніж для Меморіального Кладовища. Національний Пантеон це на 90% скульптурно-архітектурний ансамбль, а не місце захоронення. В ньому можливі бути 1−3 справжні захоронення чи ряд кенотафів, але не більше. Натомість ( і це надзвичайно важливо), на відміну від Пантеону Героїв і Меморіального Кладовища, Національний Пантеон може бути тільки і лише в центральній частині Києва. Це головне протокольне місце. Це місце не просто про видатних людей нації, це місце має бути тільки про тих, хто усвідомлено творив державність нації в різні історичні часи. 2. Для Пантеону Героїв потрібно в рази більше місця. Це вже не комплекс пам’ятників чи меморіал із набором архітектурних і скульптурних рішень ( на зразок італійського Вітторіано) — Пантеон Героїв, це місце упокоєння видатних воїнів минулого. Це не про державників, не про культурних чи наукових діячів нації, це, в першу чергу, про тих, хто зброєю здобував і захищав Державність. Відповідно Пантеон Героїв не може бути в межах Києва — може виявитися, що для усіх поховань, які захочеться із роками перенести, забракне місця. Відповідно, куди логічніше Пантеон Героїв минулого робити там, де спочинуть сучасні герої - на НМВК. Це логічно ще й як історичний місток і наголос на спадковості. 3. Для Меморіального Кладовища як місця перепоховання усіх інших видатних українців ( політики, науковці, митці…), а також для подальшого поховання видатних людей нації ( Байковий цвинтар 2.0) місця треба ще більше, аніж для Пантеону Героїв. Бо це саме меморіальний цвинтар, бо тут слід відштовхуватися не від кількості повернутих в Україну захоронень історичних осіб, а від кількості похованих видатних\знакових українців у найближчі 100−150 років. Про сенси, смислові наголоси і функціонал 1. Головна мета Національного Пантеону — це не місце перепоховання тих чи інших знакових будівничих Державності, а візуалізація і підкреслення глибини та давнини Державності. Тобто в Національному Пантеоні на березі слід будувати концепцію саме на візуалізаціях, на скульптурних і архітектурних рішеннях, що ілюструватимуть спадковість державностей, спростовуватимуть російські наративні й ідеологічні покручі. Наголосом на те, що усі старання державників в усі часи спиралися на жертву і чин Воїна, має бути могила невідомого солдата, вічний вогонь і Варта Номер Один. В цій могилі можуть бути останки невідомих воїнів різних епох. Вахтанг Кіпіані Байкове кладовище і повага до українців. Що необхідно зробити Головний функціонал Національного Пантеону — це місце демонстрації історії. Громадянам України — «дивіться і не забувайте, що ви не випадкове „непойми хто“, а нащадки Великих, будьте гідними нащадками». Для іноземців — «дивіться уважно, ми тут давно, ми все пам’ятаємо, ми маємо право, це наша земля й історія, це варте поваги». Сюди приходить, перш за все, новообраний президент України «спитати благословіння від епох», сюди приїздять голови іноземних держав, висловити свою повагу до Державників Нації. Тут почесна варта, урочисті церемоніали і так далі. 2. Головна мета Пантеону Героїв — зібрати в рідній землі тих, хто колись поклав життя за те, щоб ця держава була, або доклав зусиль, воював, боровся, але помер на чужині із мріями повернутися. Мрія здійснилася. Головний сенс Пантеону Героїв — проявити вдячність нащадків і поєднати борців за державність із землею Держави про котру вони мріяли і я за яку воювали. Це місце наголосу — «їхній чин підхоплювали покоління, їх мета досягнута, вони повернулися додому». Пантеон Героїв, це місце спадковості між Воїнами різних часів. Тому важливо, щоб він був саме на місці НМВК, де б воно не розташовувалося. Алея чи місце перепоховання історичних осіб має бути частиною виховного впливу на відвідувачів комплексу. 3. Меморіальне Кладовище — це, меншою мірою, про повернення поховань видатних українців додому, це більше про місце поховання знакових людей країни в майбутньому. Як будь-яке меморіальне кладовище, це частково місце спочинку, а частково парковий комплекс де нащадки зможуть прийти і почути\побачити, хто за життя доклався до здобутків Держави в різних немілітарних царинах. 1. Національний Пантеон вимагатиме консолідованого, схваленого ( має бути суспільний консенсус) суспільством переліку осіб, що репрезентують собою ті чи інші періоди Державності. Репрезентантів епох не може бути багато, тож доведеться визначитися — хто за своїми здобутками є най-най знаковішим. Тут прості швидкі рішення — зло і катастрофа по фіналу. У тих, хто визначатиме цих осіб і аргументуватиме — «чому вони» — має бути не політика в голові і бажання, щонайшвидше, «наваяти», а тонке відчуття і розуміння діянь історичної особи. Єфрем Лукацький Який меморіал загиблим має бути на Майдані Національний Пантеон вимагає вдумливого підходу до стилістики архітектурних і скульптурних рішень. Категорично не так, як це учудили на НМВК! Це місце не про самовираження урбаністів, не про демонстрацію трендових підходів в світовому « пам’ятникобудуванні». Це про осмислену гармонію в кожному найдрібнішому елементі - Національний Пантеон мають читати, як книгу. Не комікс, не розкадровка серіальчику і не рілзи-сторізи в камені - Книга Нації. Це настільки складний виклик, що ті, хто його подужають, впишуть себе в історію. Тобто тут має бути не лише архітектурно-скульптурний конкурс, а й консиліум творців, які зможуть використати кращі ідеї усіх проектів. З різних причин ми не маємо реальних останків більшої кількості державотворців. Ані з княжих часів, ані з періоду Великого князівська литовського, ані з пори Гетьманщини. Тож, якщо пощастить, — віднайти Ярослава Мудрого чи Богдана Хмельницького, та повернути Симона Петлюру… Ну, може ще пару імен. Тож хто візуалізований в скульптурі, а хто крім того ще й похований — це фундаментальне і дуже осмислене має бути рішення. 2. Пантеон Героїв — для перепоховання вояків Перших і Других визвольних змагань треба буде отримувати дозволи тих, хто опікується місцем захоронення на чужині. Держава має визначитися — кого саме і за якими критеріями вона хоче повернути ( будь-якого статусу чи лише знані історичні персони, будь-якого звання чи лише старшини і вищі офіцери?) і докласти багато зусиль для переконання нинішніх хранителів. Я не впевнений, що Польща, наприклад, погодиться віддати могилу Марка Безручка. Пантеон Героїв має мати свій підхід до естетики — це стандартизовані надгробки НМВК чи це скульптурні композиції? Має бути обґрунтована відповідь і її варто також не наказово призначити, а через відкриту дискусію між фахівцями. 3. Меморіальне Кладовище… напевно тут найбільшим проблемним питанням є місце, локація, площа території. Тут із військовим меморіальним кладовищем проблему не змогли вирішити, так ще й і з цивільним… Архітектурно-скульптурні способи оформлення місць перепоховання історичних осіб вже дають простір, залежно від локації, імені і загальної концепції комплексу. Тут відверто простіше, аніж із військовим комплексом. Окремий важливий нюанс — безпековий. Треба чітко усвідомлювати — Національний Пантеон стає сакральним місцем для Нації, а, значить, ціллю номер один для нашого головного ворога. Особливо, якщо там будуть реальні останки кількох знакових для нації людей — ступінь захисту від терактів чи обстрілів там має бути більшим, ніж кабінету глави держави. Вочевидь, забезпечити такий рівень зараз Україна не може. Тож тут питання — наскільки доречно намагатися реалізувати проєкт відповідно до політичних забаганок вже зараз? Віктор Ягун Вихід із війни. Про Веймарський і американський сценарії для України Ще один момент — час. Треба чітко усвідомити ( це треба було допетрати ще перед початком процесів із НМВК) — швидкість реалізації слід виключити із процесів зовсім. Творення Національного Пантеону, як головного алтаря Державотворцям, це має бути не про політичні дивіденди, а про ґрунтовність. Тут доречно нагадати — рішення про створення комплексу Вітторіано в Італії було ухвалено в 1878 році. Було два міжнародні конкурси проєкту. А початок робіт фактичний був у 1885. Тобто між рішенням і роботами — 7 років. Завершення робіт було в 1911 році. Тобто будували 26 років! А остаточне завершення було в 1935 році… Звісно, зараз все куди швидше, але якщо хтось вирішив нашвидкоруч намутити « фішечку» і заробити електоральних балів — це злочин гірше держзради, це зрада національної пам’яті. Хоча практика підміни суті і переведення акцентів із Дня Злуки на дивний день єдності, із Дня Незалежності на абсурдний день державності, натякають на те, що і замість Пантеону хочуть зліпити стилізовану подобу — щоб вкрасти шанс у нації все зробити спокійно, осмислено і на віки. Текст опубліковано з дозволу автора Теги:   Національний Пантеон Національне військове меморіальне кладовище Віталій Гайдукевич Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter