Не тільки паски. Що клали у великодній кошик 100 років тому

Українські великодні традиції формувалися століттями, тож навіть звичний сьогодні святковий кошик колись мав зовсім інший вигляд і значення. Якщо нині Великдень важко уявити без компактного плетеного кошика, прикрашеного вишитим рушником, то ще сто років тому до освячення великодніх страв в Україні ставилися значно практичніше — і водночас глибше символічно. Тоді паску не завжди несли саме в кошику. У багатьох регіонах для цього використовували ночви — видовбане з дерева корито, або ж сівалку, з якої згодом засівали поле. Такий вибір був невипадковим: освячення великодньої їжі поєднувалося з благословенням майбутнього врожаю, достатку та добробуту родини на весь рік. Іноді святкова випічка була настільки великою, що господиням доводилося навіть частково розбирати отвір печі, щоб дістати її після випікання. Великодні розговини в селянській родині у с. Тишківці на Покутті, 1894 рік. Світлина Володимира Шухевича / Фото: localhistory.org.ua Яйце, м’ясо, сіль і хрін: основа великоднього набору Незмінним центром великоднього освячення були писанки та крашанки. Саме яйце в українській традиції символізувало створення світу, початок життя, відродження і воскресіння, тому святкову трапезу традиційно починали саме з нього. Поруч із яйцями до церкви несли домашню ковбасу, шинку, сало, а в заможніших родинах — навіть запечене порося. Обов’язково освячували і хрін, який у народних уявленнях означав міцне здоров’я, силу та витривалість. Особливе місце займало й освячене сало. Його використовували не лише як їжу: впродовж року ним могли змащувати косу, серп чи ніж, вірячи, що це допоможе інструментам залишатися гострими і добре служити в господарстві. Ще один важливий символ — сіль, яку вважали потужним оберегом. Її зберігали вдома весь рік, брали в дорогу, а в разі тривоги чи лихого передчуття обсипали нею дім, подвір'я, господарські споруди або навіть могили близьких. Освячення пасок у селі Богдан (тепер Рахівського р-ну Закарпатської обл.), 1929 рік. Світлина Амалі Кожмінової / Фото: localhistory.org.ua Освячене не викидали: як використовували залишки після свята Одна з найцікавіших стародавніх традицій — особливе ставлення до освячених продуктів після Великодня. Їх не можна було просто викинути. Залишки святкової їжі зазвичай спалювали або закопували в городі. Вважалося, що навіть кістки від запеченого поросяти мають захисну силу, тож їх ховали на полі, щоб уберегти посіви від бурі, граду та негоди. У деяких регіонах окремо освячували мак. Після цього ним обсипали стайні, худобу, хлів або поріг будинку, використовуючи як своєрідний захист від нечистої сили та злих намірів. Освячення паски в Карпатах на поч. ХХ ст. / Фото: facebook Сила роду Паска була схожою на хліб, а бабка — на сучасну святкову здобу Сто років тому великодній стіл не обмежувався лише паскою. До свята також пекли сирні бабки, калачі та мазурки. Наприклад, на Волині мазурками називали три переплетені булочки, які освячували разом із головною випічкою. Водночас паска і бабка мали зовсім різне значення. Паску готували з простого, майже прісного тіста — без надмірної кількості яєць, цукру чи дріжджів. За своєю структурою вона більше нагадувала круглий домашній хліб. Натомість бабка була справжньою святковою здобою: її випікали з яйцями, маслом, медом, родзинками та цукром. Саме вона найбільше схожа на ту великодню випічку, яку українці звикли бачити сьогодні. Освячення великодніх кошиків в с. Олексичі (тепер Стрийського р-ну Львівської обл.), 1950-ті роки / Фото: localhistory.org.ua Великдень як місток між живими та померлими Ще одна традиція, яка майже зникла, — особливий зв’язок великодньої випічки з вшануванням предків. У народних віруваннях паска та бабка символізували не лише воскресіння, а й духовний зв’язок між живими та тими, хто вже відійшов. Наприклад, на Бойківщині гарячу паску поливали водою. Коли від неї здіймалася пара, вірили, що нею живляться душі померлих родичів. Першу спечену бабку часто освячували окремо, а потім несли на цвинтар як гостинець для рідних. Загалом святкової випічки готували багато: її дарували близьким, брали з собою в гості, віддавали нужденним або роздавали на цвинтарі. У народі вірили, що така милостиня допомагає молитвам за душі померлих швидше дійти до Бога. Теги:   Паска Історія Пасха 2026 Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter