Корпорації війни. Чому для Сєчина та Міллера потрібен «свій Нюрберг»

Екс-заступник генерального прокурора, колишній прокурор Криму, кандидат юридичних наук Структури, пов’язані з Газпромом і Роснєфтью, були залучені до депортації та «патріотичного виховання» понад 2000 українських дітей Міжнародний кримінальний суд у березні 2023 року видав ордери на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової у зв’язку з депортацією та примусовим переміщенням українських дітей . Станом на сьогодні встановлено близько 20 000 таких дітей. Водночас реальні масштаби, ймовірно, значно більші . Ще у 2022 році я наголошував на тому, що це один із тих злочинів, який залишає значний « слід»: документи, списки, маршрути переміщення, публічні заяви. Тож є всі шанси встановити й покарати винних на всіх щаблях. І сьогодні актуалізувався ще один вимір цієї історії — роль російських державних корпорацій. Звіт Yale School of Public Health’s Humanitarian Research Lab , — для нього проробили справді ґрунтовну роботу, — дозволяє говорити про це предметно. За встановленими даними, структури, пов’язані з Газпромом і Роснєфтью, були залучені до переміщення та подальшого перебування щонайменше 2 158 дітей з тимчасово окупованих територій України у період 2022−2025 років. Йдеться про дітей, яких вивозили з Донецької, Луганської та Запорізької областей до дитячих таборів у Росії та окупованому Криму. Частина цієї інфраструктури теж пов’язана зі структурами Газпрому та Роснєфті. Ключовий не лише сам факт переміщення, а спосіб його організації: компанії забезпечували транспортування, фінансували поїздки через систему путівок і залучали дітей до програм із формування проросійських наративів та витіснення української ідентичності. У низці таборів зафіксовано елементи мілітаризації. У сукупності ці факти дозволяють говорити про системну інтеграцію корпоративних структур у процес, який має ознаки міжнародного злочину. Тобто — співучасть. Історично міжнародне право вже стикалося з подібними ситуаціями. Після Другої світової війни в Нюрнберзі, поряд із політичними та військовими керівниками, судили і керівників великих промислових груп. Наприклад, у межах Нюрнберзьких процесів, які здійснювалися воєнними трибуналами США, було розглянуто справу проти керівництва концерну Krupp. На лаві підсудних опинилися 12 топменеджерів, включно з Альфрідом Круппом. Їх обвинувачували у воєнних злочинах і злочинах проти людяності, зокрема за використання примусової праці цивільних з окупованих територій і військовополонених, депортацію людей для роботи на підприємствах, а також економічну експлуатацію окупованих територій. Пенні Ненс Як Меланія Трамп вириває українських дітей із рук Путіна 11 із 12 обвинувачених були визнані винними. Альфрід Крупп отримав 12 років ув’язнення з конфіскацією майна, інші підсудні — від 3 до 12 років позбавлення волі. Суд фактично виходив із того, що відповідальність настає за управлінські рішення, внаслідок яких корпоративні ресурси використовувалися для вчинення міжнародних злочинів. Міжнародні суди притягують до відповідальності фізичних осіб, але оцінюють їхні дії в контексті корпоративних структур, якими вони керують. Міжнародні злочини реалізуються не лише через застосування сили, а й через доступ до ресурсів, інфраструктури та організаційних можливостей. Цю логіку відображає і сучасна практика. У Швеції триває процес щодо колишніх керівників Lundin Energy, обвинувачених у співучасті у воєнних злочинах у Судані. За версією слідства, управлінські рішення компанії сприяли операціям, що супроводжувалися насильством проти цивільного населення. Справу розглядають у межах універсальної юрисдикції як одну з перших спроб у Європі притягнути топменеджмент до відповідальності за міжнародні злочини. У Франції паралельно розглядається справа щодо діяльності компанії Lafarge у Сирії, яка стала прецедентною для оцінки ролі бізнесу у контексті злочинів проти людяності. Слідство встановило, що у 2012−2014 роках компанія через свою дочірню структуру здійснювала платежі збройним угрупованням, включно з тими, що вчиняли міжнародні злочини, з метою збереження роботи цементного заводу. Французькі суди дійшли висновку, що керівництво Lafarge могло усвідомлювати характер діяльності цих структур і, попри це, продовжувало взаємодію з ними. Саме цей елемент знання у поєднанні з наданням матеріальної підтримки став підставою для висунення обвинувачень у співучасті у злочинах проти людяності. У справі фігурують як юридична особа, так і окремі посадові особи компанії, а її розгляд формує сучасний підхід, за якого бізнес може нести кримінальну відповідальність за участь у злочинах. І якщо історичні приклади демонструють, до чого може привести підтримка міжнародних злочинів, то в ситуації з російськими державними компаніями йдеться саме про усвідомлену співучасть та суттєвий вклад в організацію міжнародних злочинів. Тож у випадку, коли такі структури не просто перевозять чи розміщують дітей, а включаються у процес їх ідеологічного перевиховання, мілітаризації та витіснення української ідентичності, йдеться про значно серйознішу правову оцінку. У світлі статті II Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, переміщення дітей однієї групи до іншої з метою їх асиміляції може становити самостійний акт геноциду. У такому випадку корпоративні структури, які забезпечують реалізацію цих процесів — через інфраструктуру, фінансування, організацію середовища перебування дітей — можуть розглядатися як учасники механізму, спрямованого на знищення групи не лише фізично, а й через позбавлення її майбутнього. Тому важливо оцінювати можливі наслідки щодо злочинів із депортації та примусового переміщення українських дітей. Їх доцільно розглядати у двох вимірах. Перший вимір — санкційний. Це інструмент, який може бути застосований відносно швидко. Частина структур, пов’язаних із Газпромом і Роснєфтью, уже перебуває під санкціями. Водночас звіт демонструє, що цього явно недостатньо. Дослідники ідентифікували 44 суб'єкти, причетні до переміщення та подальшого перебування українських дітей, серед яких дочірні компанії, пов’язані організації та керівники відповідних структур. При цьому близько 80% із них наразі не перебувають під санкціями США або Європейського Союзу. Відповідно, ефективність санкцій залишається обмеженою і потребує розширення на всі пов’язані суб'єкти, включно з дочірніми структурами та організаціями, а також їх активами. Окремо варто враховувати, що у березні 2026 року США тимчасово пом’якшили частину санкцій, пов’язаних з нафтогазовим сектором. Другий вимір — кримінальна відповідальність. Це складніший і триваліший процес, але саме він має принципове значення. По-перше, сподіваємося, що згаданий звіт потрапить до Міжнародного кримінального суду, який уже розглядає справу щодо депортації українських дітей. Його юрисдикція поширюється на фізичних осіб. А, отже, підозрюваними мають стати керівники корпоративних структур, зокрема — очільник Роснєфті Ігор Сєчин і очільник Газпрому Олексій Міллер. Також важливо окремо дослідити роль керівників і менеджерів усіх причетних ланок, включно з дочірніми компаніями, та профспілкових лідерів. Безумовно, є підстави для подальших дій і на національному рівні. У звіті достатньо матеріалів для відкриття відповідних кримінальних проваджень, на основі яких, наприклад, може бути ініційовано арешт активів за кордоном. До того ж, не варто відкидати й інструменти універсальної юрисдикції. Адже актуальні судові розгляди демонструють потенційну ефективність такого шляху. І насамкінець: найголовніше, що ми можемо винести з цього звіту — чергове підтвердження того, що депортація українських дітей є елементом системної державної політики Росії, до реалізації якої залучаються різні рівні: від військово-політичного керівництва до великих державних корпорацій і пов’язаних із ними структур. Теги:   викрадення дітей депортація Воєнні злочини РФ Ігор Сєчін Олексій Міллер Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter